Galimohn. Конкурс одноактних п'єс
DB3 (Deutsche Bahn в кубі). Епізод 1.
Одноактна п‘єса.
В п‘єсі можуть бути задіяні від 2 до 14 акторів.
Тут викладена версія, розрахована на гру двома акторами – чоловіком та жінкою.
В одному дуже короткому фрагменті знадобиться статистка.
Небіжчиками можуть бути манекени, або великі зображення «в квадратиках», як це роблять зазвичай у відео для Ютюба або в теленовинах.
Дійові особи:
Для Актора: Читер, Агент, Підприємець, Колега, Машиніст, Гопник, Інженер, Бармен-провідник
Для Акторки: Зіра, Агентка, Барменша-провідниця, Завідуюча лабораторією (ЗавЛаб), Жінка Підприємця, Суперагентка.
Для статистки: Інша Пасажирка.
СЦЕНА 1. Вагон потягу ICE Мюнхен – Гамбург.
Агентка вдягнена в чорний костюм, білу сорочку і чорну краватку. Сидить на одному з чотирьох місць навколо столика. Говорить по телефону.
АГЕНТКА: Як – у відпустці?! Він же мені імейл із завданням буквально сьогодні о шостій вечора надіслав, ось – я ледь встигла його роздрукувати... Так, на мобільний я дзвонила, там автовідповідач каже, що він буде знову доступний через два тижні... Я не можу через два тижні, мені терміново потрібно! ...
Заходить Підприємець, сідає навпроти.
ПІДПРИЄМЕЦЬ (говорить по телефону): Так, я вже знайшов бійця, тож не турбуйтесь – завдання виконаємо вчасно і якісно. (кладе трубку)
АГЕНТКА: О! (в телефон) Перепрошую – все гаразд, здається, вже все вирішилось! (кладе трубку, звертається до Підприємця). Фух, ну слава Богу, я вже було думала, що Ви не прийдете.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: А я прийшов, такий незгарбний! Не відрікайтесь у коханні.
АГЕНТКА: Ой, вибачте, будь ласка: я ж зовсім недовго у Вас працюю, ще на випробувальному терміні, тільки почала вловлювати, що до чого, а тут раптом сьогодні – завдання! А я ж сама не можу вирішувати: тут чітко написано слідувати покроковій інструкції, у разі відхилень запитати старшого колегу. (читає) Крок 1: сісти в потяг і зайняти місце 23 вагон 24. Я виконала. Далі: Ваш партнер для виконання подальших кроків знаходиться навпроти - на місці 25. Легко запам'ятати: 23, 24, 25. Потяг вже відходить, а партнера - нема! Старший колега - у відпустці! Я вже гадала, що все – провал, як тут – Ви.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Який, кажете, вагон? 24й? (дивиться у мобілку) А у мене – 23й. (Встає) You’ve got a wrong man, lady, I don’t know him – щасти Вам знайти Вашого напарника. Головне – не сумуйте та не їжте черв‘ячків! (йде).
АГЕНТКА (знову набирає номер телефоном, але там не відповідають - тоді вона надиктовує голосове повідомлення): Я знаю, що ти навряд чи мені відповіси найближчим часом і, можливо, навіть не прослухаєш моє повідомлення. Я – у розпачі! Ти покинув мене і поїхав, а я не знаю, що мені робити тепер без партнера.
Поки Агентка надиктовує повідомлення, у вагон заходить Агент (вдягнений в рожевий піджак). Спочатку проходить повз, а потім на словах “ти покинув мене” зупиняється, розвертається і сідає навпроти Агентки на словах “без партнера”.
АГЕНТКА: Гаразд, якось воно буде. Але я чекатиму на твоє повідомлення.
АГЕНТ: Треба було кинути його першою.
АГЕНТКА: Перепрошую... кого?
АГЕНТ: Отак зустрічаєш людину і здається, що всередині у обох засвітилися різнокольорові ліхтарики, і з кожною зустріччю вони світять все яскравіше. Вкладаєшся в нього, робиш з нього людину, водиш музеями, пишеш йому вірші і думаєш собі: “ось воно: нарешті я знайшов партнера, якого так довго шукав”. А у цього покидька закінчується проєкт в Мюнхені, і він їде до своєї улюбленої жінки та дітей у якесь баварське село.
АГЕНТКА: Та ні, Ви не так зрозуміли, тут все зовсім інакше.
АГЕНТ: Я розумію: кожна історія унікальна. Заблокуйте контакт – спершу буде важко, але через пів року Ви його забудете.
АГЕНТКА (суворо): Я перепрошую, але я зараз – зайнята, і телефонувала я – по роботі. У Вас яке місце?
AГЕНТ: Вагон 24, місце 25 – легко запам'ятати. А Ви – на 23-му (дивиться у мобілку), значить Ви – Фрау (знову заглядає в мобілку) Екснульнульзібнер, так?
АГЕНТКА (підозріло): А чому це Ви так вирішили?
АГЕНТ: Так в замовленні написано: потяг Мюнхен – Гамбург, вагон 24, місце 25. Ваша шефіня Фрау Екснульнульзібнер буде чекати на Вас навпроти на місці 23. Легко запам'ятати: 23, 24, 25.
АГЕНТКА: Все вірно: це я. (розгублено) І я – Ваша шефіня...
АГЕНТ: Круто! (протягує папірець) Ось тут потрібен Ваш підпис і час початку зміни.
АГЕНТКА: Навіщо підпис, яка зміна?
АГЕНТ: Ну у нашої фірми такі правила: оплата ж – погодинна. Нещодавно ось обслуговували VIP-ложу на футболі: гості так зраділи перемозі FC Bayern, що до двох годин ночі не розходилися. Я погодився залишитись довше, і шеф накинув мені в кінці ще годину зверху і дав з собою ось такенний шмат шикарної відварної яловичини.
АГЕНТКА: Ваша фірма...?
АГЕНТ: “Інстафф” – робоча сила у сфері послуг та громадського харчування. Обслуговуємо культурні, корпоративні та спортивні заходи. З Вашою компанією я вперше працюю. Тож, шеф, які будуть вказівки?
АГЕНТКА (опановує себе, дістає роздруківку, приймає серйозний і рішучий вигляд, як годиться “шефіні”): Значить так. Перший і другий кроки завдання ми з Вами успішно виконали. Почекайте хвилинку, я звірюсь з роздруківкою.
АГЕНТ: Тоді я поки – в туалет. У нас за інструкцією на початку зміни треба як слід помити і продезінфікувати руки. (йде)
АГЕНТКА читає роздруківку, підходить Бармен-Провідник.
БАРМЕН: Добрий вечір. Які будуть побажання, шеф?
АГЕНТКА (здригається при слові “шеф”, але швидко бере себе в руки): Так-так? Які побажання?
БАРМЕН: Побажання: кава, кола, апероль шприц. Не бажаєте також показати мені Ваш квиток?
АГЕНТКА (риється в роздруківці, знаходить сторінку з квитком): Будь ласка: ось – місце 23, вагон 24, до Франкфурта.
БАРМЕН: Дякую, все вірно: 23, 24 – легко запам'ятати. Тож пані, прошу: є джин-тонік, щоб дістатись до Франкфурта, і єгермайстер, щоб впоратися із завданням.
АГЕНТКА (навмисно здивовано): Яким ще завданням? І що не так із зупинкою у Франкфурті?
БАРМЕН: У кожної людини в житті є завдання – і у Вас, і у мене, і навіть у того хлопця (вказує у бік туалету, куди пішов Агент). Наразі наш потяг рухається зі швидкістю 280 км/год у напрямку Франкфурта, і, цілком можливо, скоро там опиниться. Тут Вам вирішувати. То що: джин чи єгермайстер?
АГЕНТКА/ЗІРА (встає). Стоп! Поки нічого не вирішуємо, давай збережемося в цьому місці і спробуємо з початку іншим героєм.
БАРМЕН/ЧИТЕР: А я би далі цим проходив, тут є, принаймні, якась конкретна місія... Напевно... Обираємо єгермайстер і подивимось, що буде.
ЗІРА: Занадто просто звучить – напевно тут пастка. Я вже збереглась. Мені цей бізнесмен сподобався з 23-го вагону, давай ним пройдемо.
СЦЕНА 2
Підприємець сидить у навушниках з мікрофоном (гарнітура) з ноутбуком у вагоні потяга на одному з чотирьох місць навколо столика.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: ... напиши їм, що виробник запустив оновлення, і в нас тепер додалися трудозатрати по переходу на нову версію.
Підходить ЗавЛаб і стає поряд з Підприємцем.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: І ще одне: сьогодні з’явився клієнт по проєкту “Недостатньо інформації”, а я вже двадцять хвилин як у відпустці. Можеш їм тиждень-два поморочити голову з уточненням технічного завдання? Я впевнений... (звертає увагу на ЗавЛаб, яка продовжує стояти прямо біля нього)
ЗАВЛАБ: Ви впевнені, що знаходитесь на своєму місці? Добрий вечір.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: (у гарнітуру) Почекай, повиси хвилинку... Добрий вечір. Ні, ну звісно, з мене той ще підприємець, але ж маю щось робити...
ЗАВЛАБ: Ви сидите на моєму місці – номер 23.
ПІДПРИЄМЕЦЬ (дивиться у мобілку): Ой, вірно, у мене – 25-те. Точно: 23, 24, 25 – легко запам'ятати. «Pardone-moi ce caprice d’enfant».
Звонить мобілка у Підприємця. ЗавЛаб тим часом сідає навпроти і невідривно дивиться на Підприємця.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: „Love of my life, don’t leave me“, я передзвоню тобі через 2 хвилини. (у гарнітуру) Що я казав? А, так, я впевнений, що нікуди вони від нас не подінуться після всього того жаху, що їм навпроваджували за ці роки... (помічає на собі пильний погляд ЗавЛаб). Повиси ще трохи...
ЗАВЛАБ: Ви досі сидите на 23-му місці.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Я гадав, Ви просто зайняли моє місце...
ЗАВЛАБ: Не вважаю, що хотіла б опинитись на Вашому місці. Мене цілком влаштовує моє власне.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Ну то так, звісно, хвилинку...
Підприємець збирає свій ноутбук, кабелі, мобільний телефон, рюкзак, і вони міняються місцями. У цей час його мобільний телефон знову дзвонить, але в нього немає вільних рук, щоб підняти трубку.
ЗавЛаб витягує книжку і починає читати.
ПІДПРИЄМЕЦЬ (у гарнітуру): Ти ще тут? До мене тут жінка проривається, а через хвилину - американці. Але ти зловив мою думку, тож будемо на зв'язку. Бувай!
ПІДПРИЄМЕЦЬ (дзвонить по мобільному телефону): "Salut, c'est encore moi". Ну що, кохана, я вже сів у потяг і лечу до тебе на крилах своєї пристрасті. Ти як там – їдеш? .... Та я знаю, що правильно казати "на крилах кохання", але двічі використовувати в одному реченні одне і те ж слово – це вже певний знак поганого коду. До речі, зараз у мене починається нарада, якраз по проекту "Код від Горошка", тому я зателефоную тобі трохи пізніше. ..... Звичайно, у відпустку, куди ж ще! І він у мене розпочнеться саме у той момент, коли наш літак зі сріблястим крилом залишить на землі Франкфурту лише тінь. Цілую ніжно! (у гарнітуру) Hi there! “I just call to say I love you”.
ЗАВЛАБ: Чоловіче, говоріть, будь ласка, трохи тихше.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Oh, sorry. (встає, виходить).
ЗАВЛАБ/ЗІРА (теж встає): Гаразд, переконав: повертаємось до агентки Ікс-нуль-нуль-сім і обираємо джин-тонік. Цей клоун починає мене дратувати (вказує в бік, куди пішов Підприємець).
ПІДПРИЄМЕЦЬ/ЧИТЕР: Чи це не тобі, Зіро, ще п'ять хвилин тому він подобався? І чому раптом джин-тонік, як ми вирішили єгермайстер? Ні, їдемо далі.
Сідають на свої місця.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Прошу вибачення, але ви не сильно заперечували б, якби я запропонував вам...
ЗАВЛАБ: Ну то Ви запропонуйте спочатку, а тоді вже й подивимось.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Розумієте, справа в тому, що у мене починається заморока, коли я їду задом наперед...
ЗАВЛАБ: То що сами ви від мене хочете?
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Ми могли б помінятися місцями?
ЗАВЛАБ: Звісно могли б.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Отож, давайте зробимо це прямо зараз.
ЗАВЛАБ: О! Нарешті правильна відповідь, бо вже й мене почало захитувати від ваших нескінченних цитат і реверансів. Прошу!
Встає, вказує йому на своє місце, вони міняються місцями, але їхні рюкзаки залишаються на старих місцях.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Дуже вдячний: зараз має полегшати. “You make me dizzy, Miss Lizzy”!
ЗАВЛАБ: Запаморока трапляється від ілюзії контролю. Наш мозок порівнює очікувані результати з показниками сенсорів. Коли ми самі керуємо машину або качаємо гойдалки, результати збігаються. Коли це робить хтось інший - ні, і нервова система отримує сигнал про втрату орієнтації.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Ви - лікар?
ЗАВЛАБ: Ні, я – завідую лабораторією в ТУМі - мюнхенському технічному.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Отакої, а як раз ТУМ закінчував. Data science. Яка у вас лабораторія?
ЗАВЛАБ: У Форшунг-центрі. Ми вивчаємо особливості взаємодії енергії, простору та часу в граничних областях, таких як сверхнові зорі або чорні діри. В одній з них ми як раз скоро зустрінемося з колегою - хочу йому щось показати.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Ви зустрічаєтесь з Вашим колегою в Чорній Дірі?
ЗАВЛАБ: Саме в ній: на станції “Schwarzloch am Bach”. Там у нас пересадка. Чудове, мабуть, місце з назвою, що розкриває пікантні подробиці особистого життя великого німецького композитора.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Ой, я б так на вашому місці не шуткував, зараз можуть і не зрозуміти. Ну от, здається, пройшло.
ЗАВЛАБ: Ну і слава Богу. А мені навпаки - подобається їхати назадгузь. Чи все наше життя не є подорож, де ми лише спостерігаємо в вікно за тим, чого вже нема?
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Якось це сумно звучить, наче людина взагалі нічого не вирішує. А як же "бажання сильні, як любов, поможуть нам дійти і буде вся та наша висота"?
ЗавЛаб кілька разів чхає, витягує спрей, розпилює собі в ніс, ставить спрей на столик.
ЗАВЛАБ: Вибачте - алергія... Ні, ну ЩОСЬ людина точно вирішує. (встає). Я - ненадовго. Якщо буде обслуговування, замовте мені, будь ласка, бренді і мандаринку - я розрахуюся. (Йде)
БАРМЕНША: У нашому поїзді кожна людина має право вирішувати, що вона буде їсти і пити, згідно з прейскурантом.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: І все? А якщо я, наприклад, вирішу потягнути за екстренний гальмівний клапан? Що ви скажете на це? В результаті МОГО рішення потяг запізниться або зовсім не прибуде!
БАРМЕНША: А потяг все одно запізниться, а може навіть і не прибути. У Дойче Бана для цього є свій список причин. Особливість вашої причини лише в тому, що вона обійдеться вам в рясну купу грошей. То що будемо замовляти? Є еспресо, капучино, ром, віскі, бренді.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Моя сусідка просила бренді і мандаринку.
БАРМЕНША: А вам, пане? Візьміть віскі, щоб встигнути на зустріч, або ось ром, щоб полетіти у відпустку.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Що-що? Я не зрозумів...
БАРМЕНША: У вас квиток від онлайн реєстрації на сумці і нагадування про зустріч на екрані. Так що: ром чи віскі?
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Я б, за вашим дозволом, замовив еспресо.
БАРМЕНША: Ну, як побажаєте.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: .... еспресо з ромом, якщо можна.
БАРМЕНША: Можна.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: ... і склянку віскі. Можна без хліба.
БАРМЕНША/ЗІРА: Так не можна: ти обрав одразу обидві опції - і ром і віскі, а це - читерство. Може, ми нарешті повернемося до агентів? Тут нічого не відбувається: якісь порожні балачки, і досі жодного артефакту не зібрано.
ПІДПРИЄМЕЦЬ/ЧИТЕР: Хто сказав, що обов'язково треба обирати лише один варіант? Гаразд, завантажуй агентів: замовимо зараз джин з єгермайстером - одразу два артефакти у наш кошик.
БАРМЕНША/ЗІРА: Ні, це не за правилами: давай - джин-тонік.
СЦЕНА 3.
АГЕНТ (повертається до Агентки в кашкеті працівника Дойче Бана): Подивіться, що я в туалеті знайшов! Мені пасує?
АГЕНТКА: Це, мабуть, провідник забув. Потрібно повернути.
АГЕНТ: Жаль, я б з таким пішов на Прайд. (кладе кашкет на столик).
АГЕНТКА: Жодної самодіяльності: у нас завдання, до речі (надягає кашкет собі на голову), державного значення, а у Вас все – сміхи.
АГЕНТ: Зрозумів, як скажете, мені не вперше – ми було обслуговували депутатів у Баварському Ландтагу, там також все серйозно було – телебачення, поліція з собаками, дорогі сири, шампанське Вдова Кліко.
АГЕНТКА: Увага! Читаю завдання. У 23 вагоні на місці 23 (легко запам'ятати – 23, 23) їде пасажирка, яка везе з собою дуже важливий для державної безпеки предмет у формі куба. Наше завдання – забрати у неї куб і доставити в офіс.
АГЕНТ: В якому це сенсі "забрати"?
АГЕНТКА: Читаю далі: за допомогою цього спрею (ставить на столик) я вимикаю пасажирку і, за необхідності, її сусіда за столиком. Тут саме дві дози. Я продовжую рух у бік вагона-ресторану, а ви вибираєте зручний момент і витягаєте з її сумки куб. Зустрічаємось у вагоні-ресторані.
АГЕНТ: Ок, все зрозуміло.
АГЕНТКА: “Все зрозуміло”? Ви впевнені, що впораєтесь із завданням?
АГЕНТ: Одного разу я два тижні поспіль працював в павільйоні на Октоберфесті. Тепер мене вже важко чимось здивувати. Звичайно, впораюсь.
АГЕНТКА: Ну добре, дуже сподіваюся. (дивиться в роздруківку) Отже, далі йде сорок сторінок технічного опису цього "куба", мені потрібно ще трохи часу, щоб зрозуміти, що робити з цією інформацією.
АГЕНТ: А це, схоже, вам переслали електронного листа та забули видалити попереднє листування. Подивіться, ось на першій сторінці – "З повагою, Маркус". У мене таке було на попередній роботі – одного разу я так само випадково відправив конфіденційну інформацію одного клієнта іншому клієнту різом із пропозициєю. Тепер ось працюю в сфері послуг.
АГЕНТКА (швидко складає документ і ховає в кишеню піджака): Добре, за роботу: чекаю на Вас у вагоні-ресторані. (йде)
АГЕНТ/ЧИТЕР: А я казав, треба було вибирати єгермайстер! Ці два бовдури гарантовано не впораються із завданням.
АГЕНТКА/ЗІРА: То що, спробуємо іншим героєм? Там у меню є ще декілька позицій.
АГЕНТ/ЧИТЕР: Будемо послідовні: спочатку доберемось до провалу місії, а потім вже пройдемо знову з початку кимось іншим. Часу у нас – вагон!
АГЕНТКА/ЗІРА: Зачотний каламбур. Добре – їдемо далі.
СЦЕНА 4.
Підприємець і ЗавЛаб. Перед ними на столику стоїть спрей від алергії, бренді, кава, віскі. ЗавЛаб чистить мандаринку, ділить її на дві частини, одну кладе Підприємцю, іншу – собі.
У Підприємця дзвонить мобілка.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Hello, I love you, won't you tell me your name? ... Де? ...(голосно) Як - висадили?! (помічає на собі погляд ЗавЛаб, встає і йде в бік тамбура. Тим часом ЗавЛаб починає чхати, бере спрей від алергії, встає і йде) ...Знайдеться хтось, хто вам все розповість! .... (обертається і йде по проходу назад до свого місця) Спитай когось з працівників Дойче-Бана...
У цей час до вагона заходить Агентка і дістає спрей. Підприємець стоїть в проході спиною до Агентки, пропускає її й помічає, що на Агентці фуражка працівника Дойче Бана.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: О! Я прямо зараз все дізнаюся і передзвоню.
Підприєемць повертає Агентку.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Вибачте, скажіть, а що, у вас сьогодні страйк?
Агентка здивовано дивиться на Підприємця, потім виявляє у себе на голові фуражку, напускає на себе важливий вигляд.
АГЕНТКА: Ні, її у нас зазвичай заздалегідь оголошують.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Мою дружину разом із іншими пасажирами висадили з потяга: сказали, що 10 хвилин тому почалася страйк.
АГЕНТКА: 10 хвилин тому?
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Так!
АГЕНТКА: Ну, значить, заздалегідь оголосили. Від імені Дойче Бану я вам офіційно заявляю: у нас - страйк. (обертається знову до місця ЗавЛаб, але Підприємець його знову повертає)
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Ну і як тепер їй потрапити до Франкфурта?! Вона знаходиться в якомусь Шварцбахлосі, де немає ані табло, ані інтернету, ані працівників Дойче-Бана, ані автобусів, ані таксі - нічогісінько! Може, наш потяг там буде зупинятися?
АГЕНТКА: Шановний, я ж вам офіційно заявив: у нас - страйк. А під час страйку ми не відповідаємо на запитання пасажирів.
АГЕНТКА повертається в бік ЗавЛаб, але на її місці виявляється Інша Пасажирка, яка йшла назустріч по проходу і сіла на місце ЗавЛаб, щоб пропустити Агентку, бо думала, що та буде йти далі. Агентка не встигає помітити підміну і розпилює спрей в Іншу Пасажирку.
ПІДПРИЄМЕЦЬ (повертається в бік тамбура, сам про себе): Щоб вам всім сдохнути з вашими страйками! (достає мобільний, шукає щось, йде за лаштунки).
Агентка придивляється, ставить спрей на столик, достає роздрукований електронний лист, перевіряє і розуміє, що вона не ту виключила. Вона бере Іншу Пасажирку і переносить її в інший вагон.
Увесь цей час з-за куліс чути розмову Підприємця з роботом гарячої лінії.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Так... Ні... Ні... Інші питання... Франкфурт... Шварцлох ам Бах... Ой, не так.... Так... Ні... Ні... Інші питання... Франкфурт... Шварц Лох ам Бах.... (повільно і голосно) ШВАРЦ ЛОХ АМ БАХ! ....Так!..... Ні!.... Інші питання!!! ... Так!!! ФРАНКФУРТ!!!! ТАК!!!! ШВАРЦ ЛОХ АМ БАХ!!!!!
Тим часом ЗавЛаб повертається на своє місце, відкриває книгу, чхає, бере зі столу залишений Агенткою спрей, розпилює його собі в ніс і застигає.
ПІДПРИЄМЕЦЬ (повертаючись з тамбура): І це називається "гаряча лінія підтримки пасажирів"! Жодного живого людини - лише роботи, які ганяють тебе по колу з ідіотськими питаннями! Нє, ну не наволоч?! Оголосити страйк за 10 хвилин до його початку і висадити вночі пасажирів десь у полі! До речі, знайома назва... Точно - це ж ваше місце зустрічі! Я вас вітаю: тепер там - усі! Здається, і нас теж засмокче в цю чорну діру, з якої навіть світло не може вибратися. Ой, мандаринка – щиро дякую, це так мило!
СЦЕНА 5.
АГЕНТКА і БАРМЕН у вагоні-ресторані.
АГЕНТКА: Хтось з ваших колег забув у туалеті фуражку (віддає фуражку).
БАРМЕН: Ой, дуже дякую, я поспитаю, чия це. Вам ще джин-тонік?
АГЕНТКА: Ні, цього разу - єгермайстер.
БАРМЕН: Це - мудро: який сенс досягати місця призначення з невиконаним завданням? (наливає Агентці єгермайстер, бере піднос з напоєм, відходить)
АГЕНТКА: Побачимо.
Заходить АГЕНТ: Шефе, походу щось пішло не так: обидва пасажири на місцях 23 і 25 любо розмовляють один з одним. Я свою частину завдання виконати поки не можу.
АГЕНТКА: Як - обидва? Я сама бачила, як пасажирка пирскнула собі в ніс спрей і вимкнулася.
АГЕНТ: Сама себе вимкнула спреєм?
АГЕНТКА: Довго розповідати. Я піду перевірю.
АГЕНТ: А можна, я з Вами піду?
АГЕНТКА: Так, підемо разом, тільки спочатку зачекаємось бармена, він наллє нам ще єгермайстера.
АГЕНТ/ЧИТЕР: Думаєш збільшити шанси двома однаковими артефактами?
АГЕНТКА/ЗІРА: Диви: в минулому разі ми обрали джин-тонік.
АГЕНТ/ЧИТЕР: Ти обрала.
АГЕНТКА/ЗІРА: Гаразд, я обрала джин-тонік, його випив тільки один з двох агентів і все пішло шкереберть. Зараз вочевидь є шанс виправити ситуацію - напоїмо єгермаєстером обох агентів одразу.
АГЕНТ/ЧИТЕР наливає дві рюмки єгермайстера: Давай – про всяк випадок.
Випивають.
АГЕНТКА: Запам'ятайте: ми проходимо повз, дивимось, що там відбувається, і, не зупиняючись, йдемо до наших місць. Зрозуміло?
АГЕНТ: Ясно.
Вони виходять.
СЦЕНА 6.
Підприємець і мертва ЗавЛаб. Мрець може бути манекеном, або його можна взагалі "замазати" кубиками, як це зазвичай роблять у відео, що показують в теленовинах.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Thank you everybody. So, we’ll get by with a little help from my friends. Have a nice day. Bye-bye. (звертається до ЗавЛаб, все ще не помічаючи, що вона не реагує) Ось Ви кажете що "поїзд везе нас і далі щось веде мене в похід". А на роботі все якраз зовсім навпаки: якщо поїзд не штовхати, сам він нікуди не поїде. І це ще не все: кинеш штовхати - покотиться під відкос.
Гучно дзвонить мобільний телефон на столику прямо перед ЗавЛаб. Підприємець переконується, що дзвонить не його мобільний, а саме її. ЗавЛаб ніяк не реагує. Підприєемць підозрює недобре, намагається її розбудити, обережно її підштовхує, мацає, використовує свій мобільний як дзеркало, щоб перевірити, чи дихає вона, бере за руку і намагається відчути пульс. У цей час чується гучний дзвінок тепер вже його мобільного: він аж підстрибує, дивиться, хто дзвонить, намагається спочатку говорити спокійно, але це йому погано вдається.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: My sweet lady Jane, glad to hear you again, your servant am I і я хочу тебе запитати: ти не знаєш, як навпевне перевірити, чи жива ще людина чи вже - ні? ...Сусідка в потязі... Ні, не дихає. Пульс я не зміг відчути... Масаж серця, штучне дихання, дефібрилятор?! Ой, не знаю, я краще покличу когось з працівників Дойче Бана – вони повинні знати, що робити... Але ж вони напевно викличуть швидку допомогу і потяг затримається на сорок хвилин. А якщо це – мрець, то вони зателефонують ще й до поліції, і тоді потяг затримається назавжди. І ми проведемо нашу відпустку в чорній дірі. (дивиться на ЗавЛаб) Взагалі-то вона - синява, холодна і тверда на дотик: на мою думку, це поганий знак.... Гадаю, уже напівгодини як: вона навіть не почала їсти свою половину мандаринки. О, Боже, я це не переживу – останнє, що вона зробила в своєму житті – це частувала мене мандаринкою! А тепер я буду охороняти її холодний труп до самого Франкфурта, щоб ніхто не викликав поліцію! Навіщо тільки вона так необачно пожартувала про чорну діру! Так, все, бувай, тут хтось йде.
Підходить Барменша. Підприємець швидко міняє склянки місцями, поставивши перед ЗавЛаб свою порожню склянку, випиває бренді і закусує другою половинкою мандаринки.
БАРМЕНША: Я можу забрати порожній посуд? Вам ще рому або віскі, чи знову і те і інше без хліба?
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Так, будь ласка, і ще бренді моїй сусідці. Я за все розрахуюся. Можна карткою?
БАРМЕНША: Можна, але термінал - на барі.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Тоді я піду з Вами на бар, розрахуюся і заберу напої.
Вони виходять. У вагон заходять Агентка і Агент, підходять до ЗавЛаб.
АГЕНТКА: Увага – коригування завдання. Нікого немає – я повартую, щоб ніхто не йшов, а Ви виймете куб з рюкзака.
АГЕНТ: Буде зроблено.
АГЕНТКА повертається до Агента спиною. Агент втикає в плече Агентки шприц. Агентка розвертається і починає слабнути. Агент швидко виймає з кишені Агентки роздруківку з описом Куба, бере за плечі знепритомлену Агентку і садить у крісло біля вікна навпроти ЗавЛаб.
АГЕНТ: От же ж йолопи - відправили на серйозне завдання практикантку. У вас тут у Німеччині, я бачу, бардак не тільки в Дойче Бані. Шкода – така гарнюня, могли б разом працювати.
АГЕНТ відходить трохи в сторону.
АГЕНТ/ЧИТЕР: Ну що, все, вставай, game over, ти - труп, місія провалена, будемо пробувати пройти іншими героями.
АГЕНТКА/ЗІРА (встає): Була в мене чуйка, що не треба поїти другого агента єгермайстером – знову лажа.
ЧИТЕР: О! Ідея: а давай спробуємо пройти за працівника Дойче Бана. Я бачив у меню одного. Вони ж тут якось всі все знають.
ЗІРА: Ти невиліковний читер. Не дарма це - твій позивний. Мені ось цікава Суперагентка.
ЧИТЕР: Тепер моя черга вибирати. (дивиться в мобільний телефон) Ладно, трохи попрактикуйся сама, поки я зайнятий – ротний просить підійти.
СЦЕНА 7.
Перон Шварцлох ам Бах. Над лавкою - табличка з назвою населеного пункту.
Жінка Підприємця (Жінка) з валізою підходить до лавки, набирає когось по мобільному телефону, але з іншого боку не відповідають, точніше, відповідають дуже коротко, так що розмова не відбулася. Сідає на лавку.
ЖІНКА: От же ж мені підприємець! Ну добре, рахую дві хвилини – час пішов.
Поруч проходить Машиніст.
ЖІНКА: Вибачте, але ви не знаєте, чому поїзд зупинився тут, висадив усіх пасажирів і не їде далі?
МАШИНІСТ: Страйк почався.
ЖІНКА: Страйк? Дивно, я не бачила повідомлення, зазвичай його оголошують заздалегідь.
МАШИНІСТ: Оголошували. Десять хвилин тому. Приходить до мене провідниця - обирай, каже - залишився один твікс, щоб зробити паузу, і один снікерс, щоб приїхати вчасно. Ну, я і вибрав твікс... Тепер ось клопочу собі голову, як додому дістатися.
ЖІНКА: Але ж ви - машиніст, а ось - ваш поїзд. Може, ми могли б разом поїхати до Франкфурта? Я вам навіть додоплачу.
МАШИНІСТ: Я б із задоволенням, без будь-яких доплат. Але як диспетчери заборонили, то їхати не можна - стаття! Піду, подивлюся, що залишилося в автоматі з напоями.
Машиніст відходить.
Жінка знову намагається додзвонитися комусь мобілкою - знову безрезультатно. У цей час до неї підходить Гопник.
ГОПНИК: (ще на підході, сам до себе): Нє, ну нормально - "поїзд далі не їде, валіть усі на вулицю"! Повбивав би гадів!
ГОПНИК (звертається до Жінки): Вибачте, пані, але ви не чули, чому всіх нас викинули з поїзда?
ЖІНКА: Чула, що у них стався страйк. Десять хвилин тому оголосили.
ГОПНИК: І від кого ви це чули?
ЖІНКА: Від машиніста, он він, пішов до автомата, спитайте його самі, якщо хочете.
ГОПНИК (до Машиніста): Шановний! Можна вас на хвилинку?
Гопник рішуче рухається в бік Машиніста.
У Жінки дзвонить мобільний телефон.
ЖІНКА (по телефону): Ну нарешті! ... Ні, правильно казати "на крилах кохання", і до речі, я вже нікуди... Ти не забув, що ми з тобою їдемо в відпустку? ... Послухай мене: поїзд, на якому я їхала... (дивиться на мобільний) От дурило!
У цей час до неї сідає Колега.
КОЛЕГА: Ну що, ваш прогноз - це звичайний дойчебанівський бардак або початок рясного транспортного колапсу?
ЖІНКА: Ближче до другого - страйк.
КОЛЕГА: Страйк? От мерзотники! На ніч вирішили страйк оголосити? В Північній Кореї за таке одразу б усіх розстріляли! Ось вона - зворотня сторона демократії та гуманізму.
ЖІНКА: Краще жити з такою зворотньою стороною, аніж в якійсь там рашці.
Коротка пауза. Жінка витягує мобільний вгору, намагаючись спіймати мережу інтернету - безрезультатно.
КОЛЕГА: Немає тут ніякого інтернету, і застрягли ми з вами в цій дірі, схоже, надовго. (дістає з сумки пляшку коньяку і коробку цукерок) Цукерку не бажаєте? Я вже з'їв кілька.
ЖІНКА (частується цукеркою): Дякую. Моя мама завжди казала мені: "Доню, запам'ятай: чоловіки - це як коробка цукерок. Візьмеш, ось так одну - вона така щільна, міцна на погляд, розкусиш - а звідти витікає на тебе якийсь солодкий дешевий лікер, і так липне, що потім довго відмитися не можеш".
КОЛЕГА: Може, просто треба купувати цукерки дорожче? Це, між іншим, шикарний бельгійський шоколад і справжній коньяк Наполеон. У мене сьогодні особлива зустріч, і я як слід підготувався.
ЖІНКА: Можливо. Вибачте, мені треба зателефонувати.
Жінка знову набирає Підприємця по мобільному. Поки Жінка розмовляє по телефону, Колега дістає з сумки пару одноразових стаканчиків, наливає туди коньяк, дістає з сумки мандаринку, чистить її, ділить на дві частини. За лаштунками чутно стуки і крики Гопника і Машиніста.
ЖІНКА (по телефону): Любий, якщо ти зараз не прислухаєшся до мене уважно, то ти прокинешся, а я вже буду поза зоною досяжності. Отже: я зараз перебуваю (оглядається на табличку) в, вибач за вираз, Шварцлох ам Бахі, всіх нас висадили з поїзда через страйк, що його оголосили 10 хвилин тому. Коли буде наступний поїзд і чи буде взагалі, не відомо - табло тут немає, інтернету також... Спитати у працівника Дойче-Бана?
У цей час з-за лаштунків вилітає на сцену кепка Машиніста.
ЖІНКА (дивиться на кепку): Ні, працівників Дойче-Бана тепер вже теж немає. Знайди когось у своєму поїзді й про все дізнайся. (кладе трубку)
КОЛЕГА: О, хтось загубив кепку. (піднімає, вішає на табличку). Ну що ж: за німецькі залізничні дороги!
Колега і Жінка випивають і закусують мандаринкою.
СЦЕНА 8.
Зіра сидить в невеличкій кімнаті з планшетом у руках. Увіходить Читер, несе коробку.
ЧИТЕР: Це - тобі.
ЗІРА: Що це?
ЧИТЕР: Коробка сникерсів.
ЗІРА: Мені? З таким харчуванням я скоро не влізу в бліндаж.
ЧИТЕР: Подарунок від ротного. Обирай, каже: коробка твіксів, щоб відвезти новенькі ПТУРСи на нуль та рознезти їх по позиціях, або коробка снікерсів, щоб написати звіт про використання попередніх. Ну, я і вибрав твікси.
ЗІРА: Тобто це мені тут сидіти звіт писати і снікерсами закусувати, поки ти з ПТУРСами вихтаєшся? (встає) Гаразд, обирай: в яке око бажаеш ляпаса отримати – в ліве чи в праве?
ЧИТЕ: Трьохсотити своїх суворо заборонено. Винен – виправлюсь, наступного разу ти перша обиратимеш. Я – пішов, вже треба їхати.
ЗІРА: Типова поведінка як для чоловіків: налажав та – тікати. Гаразд, вали вже. Інженеру та Німцеві передавай привіт. І снікерси хлопцям забери – на нулі вони актуальніше. Я візьму собі кілька (бере декілька сникерсів з коробки).
ЧИТЕР (забирає коробку): Усе усім передам. (виходить)
ЗІРА (навздогін): До речі, я спробувала з твоїм працівником Дойче Бана – якось не дуже...
СЦЕНА 9.
АГЕНТ: От же ж йолопи - відправили на серйозне завдання практикантку. У вас тут у Німеччині, я бачу, бардак не тільки в Дойче Бані. Шкода – така гарнюня, могли б разом працювати.
АГЕНТ роється в рюкзачку Підприємця, гадаючи, що це – рюкзачок ЗавЛаб.
У цей час в вагон заходить Суперагентка (ефектно вдягнена). Агент швидко сідає в крісло поруч з Агенткою, тримає в руках рюкзак і вдає себе за звичайного пасажира. Суперагентка підходить до Агента і б’є йому в очі спалахом з якогось пристрою.
СУПЕРАГЕНТКА: Всі події сьогоднішнього дня, ваша робота на обидві спецслужби, а також всі переглянуті серії фільму "Люди в чорному" є продуктом вашої уяви і ніколи не відбувалися в вашому житті.
Суперагентка забирає рюкзак і виходить.
СУПЕРАГЕНТКА/ЗІРА (по мобільному): Читер, будеш на зв'язку, прослухаєш. Пройшла Машиністом – мінус Машиніст, тож твоя теорія не спрацювала. Проходжу зараз Суперагенткою. Мінус другий агент – єгермайстер йому теж не допоміг. У решті все йде поки що непогано.
У вагон заходить Підприємець зі склянкою віскі і келихом бренді в руках. Вони зіткнулися в проході з Суперагенткою (та ховає за спиною рюкзак). Підприємець підходить до свого місця, бачить Агентку та Агента, вирішує, що помилився вагоном, вибачається, проходить далі, зупиняється, повертається до свого місця і застигає при виді ще двох трупів. Він випиває віскі і бренді в ковзку, сідає за сусідній столик і телефонує.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Кохана, ти не могла би нагадати мені, що ще, окрім масок, ми використовували під час пандемії? У мене тут ще два небіжчика... Я навіть не збираюся їх торкатися - думаю, що в потязі може бути якась епідемія нового вірусу. І прямо в самому її епіцентрі знаходиться мій ноутбук, який мені потрібен для важливої зустрічі... Так, я пам'ятаю про відпустку... У нас вдома лежить двісті масок ще з часів коронавірусу, але з собою я не маю жодної. Дезінфектор? Був десь у рюкзаку, але рюкзак - там же, де й ноутбук. Піду спитаю на барі.
Підходить до бару.
БАРМЕНША: Ви швидко впоралися. Ще бренді?
ПІДПРИЄМЕЦЬ: У вас є дезінфектор і маски?
БАРМЕНША: Зараз перевірю, мали залишитися ще з часів ковіда. А що, хтось захворів?
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Ні-ні, все добре! Просто в сусідньому вагоні група азіатів якось підозріло кашляє: я вирішив вжити запобіжних заходів.
БАРМЕНША: Ось, знайшла: ФФП-маски по 2 євро штука і дезінфектор.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: А скажіть, що у вас кріпше - віскі чи ром?
БАРМЕНША: Ром - тирольський, 80 градусів.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Чудово! Мені - чотири маски, дезінфектор і пляшку рому.
БАРМЕНША: Ну?
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Що?
БАРМЕНША: Чекаю на цитату про п'ятнадцять мерців і пляшку рому.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Ну так...Точно... А це в вас що - сміттєві пакети? Можна мені пару?
БАРМЕНША: Можна. З вас - 38 євро, сміттєві пакети - у подарунок.
ПІДПРИЄМЕЦЬ (залишає 50 євро): Здачі не треба. (бере ром, маски, сміттєвий пакет і йде)
Вагон-ресторан. Суперагентка сидить за столиком і безуспішно шукає в рюкзаку Підприємця.
До неї підсідає Інженер зі склянкою бренді в руці.
ІНЖЕНЕР: Дивно: у нашої завідуючої лабораторією в ТУМі - ось такий самий, з лисичкою.
СУПЕРАГЕНТКА: Щось Ви на студента не дуже схожі.
ІНЖЕНЕР: В ТУМі я читаю лекції по астрофізиці. А в лабораторії займаюсь вивченням особливостей взаємодії енергії, простору та часу в граничних областях. (дивиться на рюкзак) Ну так, такий самий. Втім зараз чи не половина Мюнхену з такими ходить – від студентів до бізнесменів.
СУПЕРАГЕНТКА (прозріває про рюкзаки): Взаємодія енергії? Дуже цікаво! Вибачте, я – на хвилиночку.
Бере рюкзак і виходить.
Підприємець заходить в вагон, обприскує дезінфектором спочатку рюкзак ЗавЛаб (він думає, що це - його рюкзак), обережно бере його, запихає в сміттєвий пакет, знову обприскує вже в пакеті.
Далі обприскує свій ноутбук, забирає його на сусідній столик, відкриває ноутбук, обприскує клавіатуру і екран, обприскує навушники. Обприскує склянку, наливає туди рому і залпом випиває. Протягом усього цього часу він розмовляє з Жінкою по телефону.
ПІДПРИЄМЕЦЬ: Доповідаю - купив в вагоні-ресторані маски і дезінфектор, добув свій ноутбук і рюкзак, проводжу дезінфекцію. Про всяк випадок буду знаходитися поруч, оскільки барменша могла щось запідозрити. Але навіть якщо барменша не викличе швидку і поліцію, це може зробити Колега, з яким мала зустрітися моя сусідка-професорка якраз у вас там у Шварцлох ам Бахі. Спробуй її знайти - доведеться якось її відволікти, поки ми не прибудемо у Франкфурт. Фух, як я втомився, піду трохи відпочину.
Наливає собі ще рому в склянку, випиває.
У цей час (коли другий рюкзак вже щільно затягнутий у сміттєвий пакет) в вагон заходить Суперагентка, оглядає місце Підприємця і ЗавЛаб, не знаходить там більше ніяких рюкзаків і сумок. Суперагентка прощупує ЗавЛаб, шукає в кишенях Агентки і Агента, але і там теж нічого не знаходить. Залишає на місці Підприємця рюкзачок і виходить назад у напрямку вагона-ресторана. Підприємець настільки захоплений дезінфекцією і телефонною розмовою, що не звертає уваги на Суперагентку.
СЦЕНА 10.
Інженер та Барменша за барною стійкою.
ІНЖЕНЕР (вже трохи набравшись, збуджено): ... і якщо все вдасться, це буде революція в енергетиці! Одним махом вирішиться безліч проблем! Людство підніметься на новий рівень якості життя.
БАРМЕНША: Брехня!
ІНЖЕНЕР: Вибачте?
БАРМЕНША: Ви все брешете!
ІНЖЕНЕР: Авжеж: всі чоловіки в розмові з незнайомою жінкою, і ще й у потязі, розповідають про себе будь-що. Але я насправді – вчений, і це я можу вам довести прямо зараз.
Барменша розриває пакет ведмедиків Харібо і кладе перед Інженером двох ведмедиків – синього і червоного.
БАРМЕНША: Ну що ж, пане вчений, обирайте! Ведмедики Харібо! Синій ведмедик: ті, хто мають владу, гроші, зброю і класичні джерела енергії, виявляють найжорстокіший опір просуванню вашого винаходу і розпалюють по всій землі нову хвилю священних нафтогазових війн. Сотні тисяч людей втрачають житло, засоби до існування та близьких родичів. Червоний ведмедик: ваш винахід потрапляє до військових, і вони встигають знищити половину населення Землі, перш ніж домовляться про умови невикористання нового виду зброї.
ІНЖЕНЕР: Послухайте, що це за маячня, навіщо мені щось обирати?
БАРМЕНША: Синій чи червоний?!
ІНЖЕНЕР: Я духу ведмедиків Харібо терпіти не можу!
БАРМЕНША: Синій чи червоний?!!
ІНЖЕНЕР: Та відчепіться ви вже від мене!
БАРМЕНША: Обирайте, чорт вас забирай!!!
ІНЖЕНЕР: Та що ви тут за цирк з ведмедями влаштували! За дурня мене тримаєте? Гадаєте, я не розрахував ймовірність розвитку обох ваших сценаріїв? Розрахував – я ж вчений: 95%
БАРМЕНША: То що ви мені тут микитите про новий рівень якості життя?!
ІНЖЕНЕР: Це – моє відкриття, і я не зупинюся, доки не доведу справу до кінця! І мені байдуже, хто і як потім захоче його використовувати!
БАРМЕНША: Вашу відповідь прийнято.... (настрій раптово змінюється, вона говорить тоном ведучого "Хто хоче стати мільйонером") ...і це правильна відповідь! Ви отримуєте суперприз сьогоднішнього вечора – мандаринку!
Барменша вручає Інженеру мандаринку, бере овальний піднос з якимось напоєм і відходить. Інженер нервово чистить мандаринку.
Підходить СУПЕРАГЕНТКА: Уф! Що це було? Ці працівники Дойче-Бана аж до кінця розкурвилися – жодної поваги до пасажирів! Не робіть з цього біду: теж мені, ослиця Валаама. Та ці покидьки у будь-якому разі будуть вести свої святі війни – винайдете Ви щось чи ні.
ІНЖЕНЕР (розрізає очищений мандарин наполовину): Частуйтесь мандаринкою.
СУПЕРАГЕНТКА: Ой, ну що ви – це ж суперприз!
ІНЖЕНЕР: Буде вам глузувати. Окрім того, ми разом його заробили.
СУПЕРАГЕНТКА: Ні, мене ця "Дженіс Джоплін" просто озвірила з її гіпанською риторикою, що звучить як гітара Джимі Хендрікса – круто, але неактуально. Військові їй не догодили! У моєї сусідки батько та брат вже третій рік захищають нас з вами в окопах від многомільйонної навали орків. І як Ви думаєте, чому?
ІНЖЕНЕР: Що "чому"? Чому третій рік, чому в окопах, чому захищають чи чому нас?
СУПЕРАГЕНТКА: Чому "навали". Тому що ось такі (вказує в бік, куди пішла Барменша) файні любителі всього гарного і нелюбителі військових, які щиро вважають, що війну у В'єтнамі виграв Джон Леннон, дозволили цим чудовиськам почувати свою безкарність. Зараз вона повернеться, замовлю їй скляночку вина з кульбаби - у них має бути.
ІНЖЕНЕР: Це Ви влучно зауважили. Тоді я замовлю свіжий сік з механічного апельсину.
СУПЕРАГЕНТКА: А коли ми проїдемо поблизу поля з житом, викинемо все це у прірву.
ІНЖЕНЕР: Апельсин влучить у гніздо зозулі.
СУПЕРАГЕНТКА: А вино - у колиску для кішки.
ІНЖЕНЕР: Але в одному наша господиня бару має рацію: хоча б з самим собою, всеж-таки, треба бути чесним.
СУПЕРАГЕНТКА: Ну то і будьте. І продовжуйте свої дослідження: все краще, аніж це порожнє базікання. Але результати, звичайно, треба зберігати в надійному місці, ну і охорона там, периметр...
ІНЖЕНЕР: Хочете, я розкрию вам страшну таємницю?
СУПЕРАГЕНТКА: Боже вбережи!
ІНЖЕНЕР: Експериментальна модель лежить на столі в лабораторії, куди кожен день приходять викладачі кафедри і десятки студентів.
СУПЕРАГЕНТКА: Мабуть, наша чарівна співрозмовниця справді має рацію – ви постійно щось вигадуєте.
ІНЖЕНЕР: Так, я постійно щось вигадую у відповідь на питання про те, скільки мені років, чи я одружений, чи я приймаю перед сексом віагру та інше. Е-трансмітер вкладений в один із сотень кубіків, які ми використовуємо в лабораторії для моделювання.
СУПЕРАГЕНТКА: І що, приймаєте?
ІНЖЕНЕР: Що?
СУПЕРАГЕНТКА: Віагру перед сексом. Можете мені збрехати – я з радістю повірю.
ІНЖЕНЕР: Так. П'ятдесят міліграм у підборі з цукром під язик – і протягом наступної години партнерша спостерігає, як спалахують супернові зорі і народжуються туманності. Хочете перевірити?
СУПЕРАГЕНТКА: Звучить привабливо. Я подумаю. А якщо хтось з ваших колег знає, в якому саме кубі лежить цей ваш транзистор, або хтось, наприклад, винесе одразу всі?
ІНЖЕНЕР: Ну і на здоров'ячка. Куб може знаходитися хоч на Марсі – управління здійснюється з мого ноутбука, а пароль – ось тут (вказує на свою голову).
СУПЕРАГЕНТКА: Ну, звідти дістати пароль не складе особливих труднощів – є безліч різних способів.
ІНЖЕНЕР: Тому паролів – декілька. Один з них, наприклад, розігріває співрозмовника до тисячі градусів за Кельвіном.
СУПЕРАГЕНТКА: Це на той випадок, якщо з віагрою нічого не вийде? Тепер зрозуміло, який є рецепт вашого гарантованого успіху!
ІНЖЕНЕР: Однією віагрою успіху не досягнеш – тут потрібна майстерність.
СУПЕРАГЕНТКА (помічає Барменшу, саму Барменшу на сцені не видно): А ось і вона. (підходить до краю сцени чи краю світлової плями) Шановна, не нальєте мені щось освіжаюче, бо мій партнер за столиком мене вже добряче розігрів... (повертається до Інженера) Пропонують апероль, щоб знайти те, що ми шукаємо, і хуго, щоб зустріти кохання свого життя. (триумфально дивлячись на Інженера, голосно звертається до Барменши) Нам два Хуго, звичайно! Чи має сенс шукати щось, окрім кохання, правда, пане вчений?
СЦЕНА 11.
Зіра йде по вагону з мусорним пакетом і збирає сміття. Підходить до Підприємця, що спить з ромом в обіймах, бачить мусорний пакет (той, що з рюкзаком), забирає його, ставить пакети на підлогу, витягує мобільний телефон, диктує повідомлення.
ЗІРА: Читере, привіт. Доповідаю: пройшла Суперагенткою до кінця. По дорозі – мінус Бізнесмен. В кінці – цікава розв'язка, раджу пройти Жінкою Бізнесмена, тобі сподобається. Інженером я ще не проходила. А ти де взагалі зник? Казочкам про влучання на ходу в машину міни я не вірю: потрапити з міномета в рухомий транспорт – завдання нереальне. Тож не марудь, виходь на зв'язок.
СЦЕНА 12.
Бармен та Барменша у фуражках працівників Deutsche Bahn сидять поруч за столиком, на якому стоїть ноутбук. Бармен чистить мандаринку.
БАРМЕНША: Так що, ти пройшов Зірою до кінця?
БАРМЕН: Спочатку я пройшов Читером. Дурна кінцівка, як на мене: після того, як він вивантажує ПТУРСи, повертається назад, і тут на ходу в лобове скло автівки влітає міна. Його голову разом із шоломом знаходять за п'ятдесят метрів від згорілої машини. У реальному житті це неможливо або ймовірність - одна тисячна відсотка.
БАРМЕНША: Так треба було обирати снікерси і залишатися?
БАРМЕН: Потім я пройшов Зірою. Їх було всього 12 людей в будівлі, коли на них скинули КАБ. Усі загинули.
БАРМЕНША: Ну і що це означає? Обидва рішення - неправильні?
БАРМЕН: Ні. Всі рішення – вірні: і твікс, і снікерс, і єгермайстер, і віскі з ромом. (пауза) Просто гра така. (віддає одну половину мандаринки жінці, іншу – собі).
Galimohn. Мюнхен. Червень 2024