Юрчак Людмила. Конкурс одноактних п'єс
НАМАСТЕ
Сучасна відкрита драма на одну дію
для виконання двома акторами
Дійові особи:
- пастухи бідної країни в Азії Раміл і Магеш, старші підлітки
- брати Богдан і Юрчик, обидва старшого шкільного віку
- телеведучі
- українські воїни з позивними Звіздар і Щезник
- українці, які перебувають закордоном, Рома і Ладик
- дід Матвій і його сусід Павло середніх літ
Сцена І
Темрява. Голос за кадром (тут і далі – вірш Ірини Цілик).
Всі втомилися. Якщо зовсім чесно, втомилися справді всі.
Але ж нині нам має бути вділено трохи див,
щіпку ніжності й дрібку радості поміж болю і потрясінь.
Шкарубка долоня тепло погладить спину – ходи…
На передньому плані збоку вогнище. На горизонті контури суворих гір. Вечір. Напівтемрява.
Пастухи Раміл і Магеш в старих светрах, штанах, куртках, шапках, кожен накритий великою шматою. Магеш босий, сидить біля вогню грає на телефоні, чути примітивну музику; підходить Раміл в порваних шкарпетках і кроксах;. сидять біля вогнища, гріються.
РАМІЛ Намасте!
МАГЕШ Намасте!
РАМІЛ Зігрівся, Магеш? Посунься.
МАГЕШ Сідай. Чай будеш?
РАМІЛ Даневат! Мене дядько Пракаш давом нагодував
МАГЕШ Що там твій дядько Пракаш?
РАМІЛ Відколи Сіта поїхала вчитися, то сам не свій. Як пороблено йому. Хоче продати буйволів і працювати гідом на площі Дурбар.
МАГЕШ В Катманду? Раміл, а що це йому дасть?
РАМІЛ Сіта повернеться фармацевтом, і Пракаш до того часу хоче назбирати на власний аптечний кіоск.
МАГЕШ А що твій телефон?
РАМІЛ О, даневат, телефон Пракаш зробив! І ще дві пісні закинув... Хотів би і я, щоб мій батько продав буйволів, перевіз нас в місто і розбагатів…
МАГЕШ Ха-ха. Ти в таке віриш?
РАМІЛ Ну, він щотижня виконує обряд на збагачення. А я б також хотів поїхати звідси! В Європу чи в Америку. Здобув би гарну освіту, женився з гарною дівчиною, подорожував би в легкому елегантному світлому костюмі…
МАГЕШ І в білосніжному капелюсі?
РАМІЛ Так! І ніколи би сюди не вернувся. Хіба би круїзний лайнер мимо проходив. То я б заїхав до тебе, але не в наше селище, а в столицю. На гарній машині. І зробив фото з другом дитнства Магешем. Ото був би контраст!
МАГЕШ Даневат! Ха-ха. І ти в це віриш?
РАМІЛ Магеш, я не знаю… Я так хочу! Хочу вірити.
МАГЕШ Високо літаєш, друже! А я буду водити туристів на гору Саґарматга. Ну, спочатку носитиму їм речі, бо я сильний, бачиш, який? Показує зігнуту в лікті руку Потім назбираю грошей, куплю батькові інструменти, собі візок, а потім мотоцикл. Коли вивчу всі маршрути, то сам буду туристів водити. А підросте брат, то вже матиму доста грошей, щоб відкрити разом з батьком родинну майстерню. У нас удома всі толкові. А ще ходитиму на «Зоряний» - той високий перехід до базового табору Аннапурни. Дивитимусь на зірки. Там такі зірки! Там шкірою відчуваєш нескінченність і магію Всесвіту. І з усіх усюд люди їдуть на них подивитися.
РАМІЛ Зірки? Батьки? Майстерня? Інструменти? Але ж ти не побачиш світу!
МАГЕШ Мій світ тут. Тут моя земля, мої гори, мої рідні. У цієї землі є Я. І всі прекрасні зірки на цьому небі мої! Але ти не думай, я й тебе проведу на перевал. Тільки кросівки міцні купи. І той костюм свій не бери – змерзнеш.
РАМІЛ Я тоді в тебе куплю теплу куртку!
МАГЕШ Тоді тобі і кисневу маску треба. Як туристу. (Сміється, натягує Магешу шапку на очі.) Чуєш, а ти на якому рівні?
РАМІЛ Рівні збереглися. Я на фінішній прямій.
Музика простої іграшки - 5 секунд. Музика обривається. Темрява.
МАГЕШ Ах ти ж…Здох! Здох, зараза, холера його бери!
РАМІЛ І мій чогось здох. Ну тільки ж зремонтував…
МАГЕШ Щось дивно. Так одночасно….
В небі з’являється крапка світла, збільшується, яскравішає. Хлопці підхоплюються. Чути звук буйволів - https://www.youtube.com/watch?v=33zl46lvzpc
РАМІЛ Мені щось моторошно. І буйволи налякалися.
МАГЕШ Нічого, вони не розбіжаться. Відтоді, як в горах гелікоптер впав, вони до всього звикли, нічого не бояться. І ти не бійся..
РАМІЛ Але це не гелікоптер. Може альпіністи ракетою дають сигнал, щось трапилося?
МАГЕШ Від ракетниці телефони не гаснуть. Може справжню ракету запустили з полігону? Або супутник вибухнув… ти глянь, яке яскраве світло!
Світло в небі яскравішає
РАМІЛ Ух ти ж! Я ще такого не бачив!
МАГЕШ О, мій телефон ніби включився. Дідько, інтернету нема.
РАМІЛ А мій чорний. А ну, спробуй своїм зловити радіо.
Звуки радіоперешкод, шуми. Лунає музика -запис з ютубу, фрагмент з 1 хв 15 секунд https://www.youtube.com/watch?time_continue=19&v=7vAfPGE0fkY&embeds_referring_euri=https%3A%2F%2Fonlineradiobox.com%2F&source_ve_path=Mjg2NjY&feature=emb_logo
Музику перебивають радіоповідомлення, крізь шуми чути:
- Unexpected message. The 10 largest radio stations in the world have just reported a large-scale, short-term signal failure. Тhe reason is still unknown (шум).
Фонограма цього ж повідомлення непальською з гугл-перекладача.
- अप्रत्याशित सन्देश। विश्वका शीर्ष १० रेडियो स्टेशनहरूले भर्खरै ठूलो छोटो अवधिको सिग्नल विफलता रिपोर्ट गरेका छन्। कारण अझै अज्ञात छ। (транскрипція - Apratyāśita sandēśa. Viśvakā śīrṣa 10 rēḍiyō sṭēśanaharūlē bharkharai ṭhūlō chōṭō avadhikō signala viphalatā ripōrṭa garēkā chan. Kāraṇa ajhai ajñāta cha) (шум).
- Термінове повідомлення. Нас інформують про одночасний короткочасний збій сигналів радіо, зникнення інтернету і електропостачання. За декілька хвилин зв’язок відновився. Причини поки що невідомі. Обсяги збитків встановлюються. Про аварії та постраждалих за цей час не повідомляється. (шум).
Лунає і стихає мелодія колядки «Бог предвічний нам народився, прийшов днесь із небес, щоб спасти люд свій весь і утішив вся…»
Темрява
Сцена ІІ
Голос за кадром
…шкарубка долоня тепло погладить спину – ходи,
ходи ближче, я розповім тобі трішки правди або казок,
як жили-були ми – красиві люди під час війни,
скільки ми знали туги й любові, мали сміху й нічних гризот…
Житлове приміщення, штори закриті - затемнення. Світла нема. Збоку горить свічка. Двоє підлітків-братів. Богдан на рік старший, працює з нетбуком за столом. Молодший Юрчик лежить на дивані з телефоном. Лунає сигнал тривоги.
ЮРЧИК Богдан. Богда-не! Чуєш, Бо, що це було?
БОГДАН Відбій вже, та не бійся ти вже, малий.
ЮРЧИК – По перше, я не малий. По друге, не боюся. І взагалі, скільки можна самостверджуватися за мій рахунок. Поводься гідно, як старший брат.
БОГДАН – Юрчик, розслабся. А словосполучення «старший брат» після 24 лютого треба вважати матюком… Їсти хочеш?
ЮРЧИК Нє. Я гріти не хочу. І мама скоро вже прийде. А ти що знову робиш?
БОГДАН Те, що кожен день упродовж місяця. Готую проєкт. Я хочу перемогти.
ЮРЧИК Амбіції? Жажда слави спати не дає? Капец ти бОтан… БогдАн-БотАн!
БОГДАН Заспокойся. Не ботан, а еколог. Це важливо. Те, що я роблю, важливо не для мого гонору, а для всіх людей і природи. Якщо переможу, проєкт запровадять!
ЮРЧИК. Ага. Щоб часом. Забудь, мрійник. Ти що, не розумієш – в країні війна! Я літом піду в коледж, де вчать керувати дронами. Знаєш, як круто. Це важливіше. І навіть стипендія буде. А від твоєї екології скоро нічого не залишиться.
БОГДАН Ну-ну… Ти сам в це віриш? Та поки ти вивчишся, війна скінчиться. Будеш на бойових дронах хіба що піцу доставляти.
ЮРЧИК А хоч би й піцу! Потягується Мені би зараз піца добре зайшла… Чуєш, а звідки то світло на вулиці? Дивися, раніше не було, а тепер аж в кімнату просвічує.
БОГДАН Не знаю. Казали, об’єкти критичної інфраструктури будуть зі світлом.
ЮРЧИК Щооо? Якооої струук-тууури?
БОГДАН Ну, лікарні там, автовокзал, залізниця, може ще міськрада...
ЮРЧИК Та нема тут ніякої залізниці! А світло є!
БОГДАН Лишай Minecraft, почисть картоплю. Я закінчу розділ і сам посмажу.
ЮРЧИК То сам і чисть. Я краще тушонку відкрию.
БОГДАН Тушонку мама приготувала татові, післязавтра передачу повезуть.
ЮРЧИК Ааа… Ясно. А ти такий оптиміст, ти думаєш, через 3 роки війна закінчиться?
БОГДАН Так. А меже і раніше. Бо задовбало вже це все. І я вірю у ЗСУ. І ти вір. Треба вірити.
ЮРЧИК Ага. Треба. Бо, чуєш? Богдан! Знаєш, я… Я за татом дуже скучив. Дуже-дуже. І я не можу вірити в щось абстрактне. Я вже не пам’ятаю, як було нормально. До ковіду, до війни і всякої прутнІ… Я вже і той наш Крим скоро забуду, коли разом були. Розумієш, Бо?
БОГДАН Юр, я розумію. Думаєш, не розумію тебе? (Агресивно) Думаєш, я в іншій країні живу? Без тої всякої прутнІ? Думаєш, мені легко? Чи мамі легко? І, щоб ти знав, малий, (Тихо) ...я теж скучив за татом. Дуже.
ЮРЧИК. А мені від того легше? Легше мені від твоїх слів? Тобі, здається, все одно, де бути – в Польщі чи тут. А я вже не витримую. Не-ви-три-му-ю! Кидає книжки і зошити зі столу і штовхає брата
БОГДАН (швидко встає, розвертається, бере меншого за барки) І що? Я теж не витримую вже. Сісти і шмарклі пускати? Кому буде легше? А я роблю проєкт. Це відволікає. І взагалі. Пауза Дає меншому щигля. Йдемо чистити картоплю, мамі легше буде.
ЮРЧИК Ти… Хочеш, я тобі щось розкажу? Тільки ти не смійся. Пообіцяй. Зуб даєш? Мене тато навчив. Коли дуже важко і сумно, а то найчастіше ввечері, треба подивитися на небо. Найти там найяскравішу зірку. І подумати про того, кого любиш. І знати, що тато теж дивиться на ту зірку і думає про мене. І тоді трохи легше жити. Розумієш, Бо?
БОГДАН (розчулено) Юр-чик! Ну ти даєш, Юр. Сьогодні спробую. А я теж тобі скажу. Слухаєш? Увага! Хто останній на кухню, той сам чистить картоплю!
Вибігають. Чути голоси:
- Посунься. - Дай і мені ніж…
В кімнаті з’являється світло і вмикається телевізор. Двоє ведучих на екрані говорять.
ПЕРШИЙ ВЕДУЧИЙ «China Daily» повідомляє: найбільша китайська золотовидобувна компанія «Мель Хі -Ор» прийняла рішення передати шахту «Силинь» в провінції Шаньдун одній з найбідніших країн Тібету. (шум)
ДРУГИЙ ВЕДУЧИЙ Президент корпорації «Оіl Гаспар» виступив з терміновим зверненням до конкурентів. Він закликає підтримати доброчинну ініціативу з безоплатної передачі країнам третього світу… (шум)
ПЕРШИЙ ВЕДУЧИЙ Боал Тазар з Джакарти - власник всесвітньо відомого холдингу, що займається ефірними оліями, - перервав запланований відпочинок в Європі та повертається в Індонезію, щоб взяти участь у гуманітарному саміті. Про своє рішення благодійно передати необхідну сировину фармацевтичним кампаніям для виробництва сучасних ліків він повідомив неочікувано для партнерів... (шум).
ДРУГИЙ ВЕДУЧИЙ У місті Дхаран провінції Коші ввели в експлуатацію сучасний пологовий будинок… (шум).
ПЕРШИЙ ВЕДУЧИЙ Європа підтримала рішення про передачу Україні партії нової високоточної далекобійної зброї. (шум).
ДРУГИЙ ВЕДУЧИЙ Група дослідників зробила заяву: прогноз астронома-любителя, що у листопаді-грудні в зоряній системі Бета Живописця зіткнуться величезні астероїди розміром із Весту, має певне наукове підгрунтя…(шум).
Звук радіоперешкод. Темрява.
Лунає і стихає мелодія колядки Свята ніч, тиха ніч! Ясність б'є від зірниць»
Сцена ІІІ
Два українські солдати в примітивному саморобному укритті. Зверху шпари. Один з позивним Звіздар, важко поранений, намагається не стогнати, говорить уривчасто, тихо…
ЩЕЗНИК - Ну що, брат, ти як? На цей раз минулося, чуєш? Ти чуєш мене? От і добре. Все, тепер все буде добре. Ти молодець. Ти круто тримався, супермен! І турнікет сам наклав, і все ти зробив правильно. Тільки ти не спи. Не можна тобі зараз спати. Я розумію, я теж змучений, думаєш, легко тебе тягнути було? Та ще й після волонтерських вареників на вечерю. Ти вареники любиш? Ну, кажи, любиш? Брате, дорогенький, не спи. Нас вже скоро заберуть. То тебе після налбуфіну в сон клонить. Але я мусив вколоти, тобі ж легше буде.
ЗВІЗДАР - І я …сам… тоді… ммм…
ЩЕЗНИК – і ти вколов? От ти спец. То добре, тобі зараз не буде боліти. Дві ампули можна, не переживай. А медикам я скажу. Тільки ти не спи. Говори до мене. Чуєш? Говори!
ЗВІЗДАР намагається, але лише стогне. - Яаа… ооо… мм.
ЩЕЗНИК – Говори, говори! Чуєш мене? Що-небудь говори. Я ж тебе і не знаю толком. Тиждень, як вас привезли, а я так нічого і не знаю. Ти вибач, не було коли триндіти. А тепер в нас є трохи часу. Ти звідки сам?
ЗВІЗДАР – Пла…Плато…нівка…
ЩЕЗНИК – З тутешньої Платонівки? Що під Бахмутом? Ну, ти, пацан, ти молодець. Тутешній! Отже – добре вмотивонаний. Тримайся. Потерпи. Вже недовго. Пий трохи (дає флягу). Чуєш, хлопче, а чому тебе кличуть Звіздар? Кажи як є. Зірку на погони хочеш?
ЗВІЗДАР Ні. Щезник, я небо. Небо люблю. Так люблю те небо! В степу… вогнів нема.
ЩЕЗНИК Тепер вже є, чорт їх бери. Тепер степи чого тільки не бачили…
ЗВІЗДАР. Ох, Щезник…ммм… А зорі над степом – диво-дивне... гронами… я всі знаю… я на телескоп назбирав… їздив на вєліку в степ… вночі… дітлахам показував зірки… Телескоп потім разом з хатою… рознесло…
ЩЕЗНИК. Бісові москалі! (Б’є кулаком в стіну, на ноги Звіздарика щось сиплеться).
То ти той – астролог, тобто астроном? Ну, класно. Розкажи мені про зорі.
ЗВІЗДАР. Телескоп разом з хатою… рознесло… В учебці хлопцям… коли хмар не було… сузір’я… про Чумацький шлях… розповідав… Великий ківш… Волопас... Дельфін, то Криниця по-нашому. То хлопці так Звіздарем і прозвали.
ЩЕЗНИК Добре, добре. Говори, Звіздарику.
ЗВІЗДАР. Ва…жко…
ЩЕЗНИК Ну, потерпи. Попий ще. Ей! Триматись! Триматись, я сказав! Це наказ! І зв’язок як назло, знову зник. Холєра ясна… Не спати!!! Говори до мене! Ти ще мені маєш всі зірки показати. Мати казала, я під щасливою зіркою родився, того такий везучий. Я з 14 року на війні, і тільки дві контузії. Покажеш мені мою щасливу зірку?
ЗВІЗДАР – Веселий ти… ти віриш? в щасливу зірку?
ЩЕЗНИК Я? я ні в що не вірю. А вірити хочеться. Щасливу зірку хочеться. Але то все лірика. А ти бачив, як зірка падає? А як засвічується?
ЗВІЗДАР Лиш… лише як падає. А як засвічується… то диво… це коли…
ЩЕЗНИК Диво, що ми сьогодні вижили.
Після короткочасної раптової темряви і далеких звуків вибухів і куль в шпари видно, що на небі засвічується світло.
ЩЕЗНИК - О, Звіздарик, а це що, знаєш? А я знаю. То вам не прожектор і не китайський ліхтарик. То трасери, чорти б їх брали. Знову ті гади лізуть. Ближче, суки, хочуть підійти.
ЗВІЗДАР Щезник… не зникай. Ще..
ЩЕЗНИК - Я тут, я з тобою. Відкрий очі, чуєш? Ну, ми ж про зірки говорили. Очі відкрий! Відкрий! Бачиш, яке світло від трасера?
ЗВІЗДАР - Це… не… не тра…сер…
ЩЕЗНИК Ти повчи мене ще. А що ж це по-твоєму?
ЗВІЗДАР Це… я… (Звіздар затихає, помирає.)
Вогник в небі починає сяяти яскравіше, ще і яскравіше і яскравіше. Щезник закриває очі рукою і хапається за голову, хитаючись, сповзає по стінці.
Лунає і стихає мелодія колядки «Сумний Святий вечір в сорок шостім році. По всій нашій Україні плач на кожнім кроці…»
Голос за кадром
…як жили-були ми – красиві люди під час війни,
скільки ми знали туги й любові, мали сміху й нічних гризот,
як на фронті кінчалися зброя і чиїсь сини
або доньки. І всі ці чорні діри не залатати нічим.
Сцена ІV
Європейська країна. Щось типу Макдональдса. Фігурка Санта-Клауса. Дощик де-не-де. За столом залишки їжі, за ноутбуком працює сучасний молодий чоловік Рома в худі і джинсах. Заходить, Ладик, на щоці свіжий шрам, одна рука забинтована і висить на косинці, Ладик розминає пальці хворої руки. Ладик в різдвяному светрі.
ЛАДИК Намасте… ( обережно знімає рюкзак і дістає планшет).
РОМА О, Ладик! Намасте! Як сам, як клешня?
ЛАДИК Працювати трохи можу, грати - ні. Що ти, як? Бачу, весь в роботі? Та відірвись на хвилю, ти вже капєц який діловий.
РОМА Та… Працюю, аж язик мокрий. Кажи, шо хочеш?
ЛАДИК Рома, поясни, пліз, як ви постфактум визначаєте, чи достатньо потужний тест? В такому кейсі можна отримувати p_value > 0.05 і приймати нульову гіпотезу, хоча потужність тесту настільки низька, що ми отримаємо в більшості випадків помилку 2 роду.
РОМА Все просто, малий. АА-тест перед запуском і якшо фейл — то редизайн тесту зі зміною підходу до вибірки або цільової метрики. ПойнЯв?
Голос з іншого кутка – Ей, пацан, ти сам пОйняв, що ти тікі шо сказав? (Регіт)
ЛАДИК О, наші!
РОМА Та тут багато наших.
ЛАДИК Може зберемо тусу, десь завіємося? Мозок кипить вже. Взяти тобі пива чи що? Ти взагалі як розслабляєшся?
РОМА Я практикую майндфулнес.
ЛАДИК Круто. Ти справді в таке віриш?
РОМА Ти будеш тут тусити? Тобі Салтівка не сниться? А ти в що віриш, в пиво? Чи в тусу?
ЛАДИК Я в донати вірю. Мене би все одно не взяли. А так щоразу кидаю гроші, і чим більше кидаю, тим міцніше вірю.
РОМА Має прийти принципово нове мислення.
ЛАДИК До тебе? Після того твого майндфулнесу?
РОМА В світ має прийти, дурбелику! Світ має змінитися. Люди повинні нарешті зрозуміти тісну взаємодію у ньому, взаємозалежність живого і неживого. Усвідомити крихкість нашого життя і пластичність його водночас. І врешті решт мають перестати шукати халяву, а натомість свідомо витрачати кошти і ресурси на здоров’я, культуру, екологію, мистецтво...
ЛАДИК І ти будеш їм месією?
РОМА Ладику, зрозумій, цього не зробить ніякий месія. Це має бути внутрішнім бажанням. Як твоє і моє «Намасте!». Ти ж говориш його не тому, що так модно? Не просто так, правда ж? Ти ж розумієш, що воно означає…
ЛАДИК (регоче) Ні-ні, то ви, пане, такий інтелектуал, а я так, граюся в розумного. Але я зараз загуглю! (Гуглить.) О, до речі. До ре-чі… Рома, в тебе вчора комп не вирубало?
РОМА Та вирубило, як був той глобальний збій. Але потім сам включився і все ОК.
ЛАДИК О, і моє залізо так само. І планшет, і телефон. А як включився, то все норм, але рік обнулився. Реально 4 нулі. І в налаштуваннях неможливо виправити.
РОМА Прикинь, і в мене. Може вірус такий?
ЛАДИК Один мій кореш, ну як, друг, Сергій Васильович, він фізику в нас в школі вчив, але був повернутий на астрономії, він шарить, то він мені ще місяць тому писав, от, слухай, я прочитаю, бо не годен вивчити (читає з телефону) «На межі листопада-грудня у зоряній системі Бета Живописця зіткнуться величезні астероїди розміром із Весту»
РОМА (пародіює іншого відвідувача, повторюючи його фразу) Ей, пацан, ти сам пОйняв, що ти тікі шо сказав? (Регіт).
ЛАДИК (ображено) То не я, то Сергій Васильович, а він шарить. Чого ти не віриш?
РОМА (поблажливо) Лааадику, не кіпішуй! (бере пульт і включає телевізор на стіні). Послухаємо, що нам з ящика скажуть. Я за аналітичне мислення.
ЛАДИК. Мислення має бути критичним! Рома, ти мені не віриш, а ящику віриш? Ти шо, пенсіанєр з рожевою жабкою на кнопках від внучки? Та хто сьогодні вірить ящику?! Ацтой!
На екрані транслюють новини.
ПЕРШИЙ ВЕДУЧИЙ Національне управління США з аеронавтики і дослідження космічного простору прокоментувало вчорашній енергетично-інформаційний казус. На їхню думку, загадкове світло є нічим іншим, як появою білого карлика..
ДРУГИЙ ВЕДУЧИЙ Із власних джерел агентству стало відомо, що геофізики і астрофізики провідних країн не виключають ядерних позаземних вибухів як ймовірних причин тривожного явища…
ПЕРШИЙ ВЕДУЧИЙ За версією дослідників з найбільшої обсерваторії світу Мауна-Кеа, що розташована біля вершини вулкана висотою 4 205 м. над рівнем моря на Гаваях, збій можна пояснити народженням супернової зірки в минулому. Саме зараз її світло сягнуло землі. Про наслідки явища ніхто з науковців говорити не готовий.
ДРУГИЙ ВЕДУЧИЙ Опоненти з Атакамської обсерваторії Токійського університету схиляються до іншої версії: а саме – парадоксального вивороту надпотужної чорної діри, який супроводжувався векторним некерованим викидом енергії…
Світло поступово гасне.
Голос за кадром
… І всі ці чорні діри не залатати нічим
Бо завершується рік, залишаються імена
Загиблих. Ти уві сні так гірко, страшно знову про щось кричиш.
Розплющ очі. Зварю тобі кави, подам тобі знак.
Атеїсти й віряни, військові й цивільні, біженці й ті, хто ні, –
всі однаково стануть – задертих голів легіон.
Безутішні й просвітлені, слабкі і незламні у цій борні,
стануть поруч, а хтось підніме пальця і скаже: «Он!»
Лунає і стихає мелодія колядки «Небо і земля нині торжествують! Ангели й люди, ангели й люди весело празнують!»
Сцена V
Дід Матвій сидить на ослінчику біля скромного столу. На столі церата, свічка, дві миски, горня, портрет молодої жінки.
МАТВІЙ Ну от, ми й дочекалися. Ти хоч думала, як я буду без тебе? І я не думав. А живу. Живу! Не питай, мене, як. Не питай, Вірунько. Не питай, моя люба. Але, знаєш… хоч так не можна казати… Може, то добре, що ти пішла, Віруня. Ти хоч не бачиш того всього. Чи бачиш? А ти закрий очі, не дивись. Тільки слухай. Мене слухай. Золота моя. Я все тобі розкажу. Все-все…Але лиш добре. А може, ти все то бачиш? Ото все? Що в нас десять років війна. Наша донечка, наша Діанка з малим Матвійком в своєму місті лишилася… під завалами… А чоловік Діанчин, Олежко, пропав безвісти у перші дні повномасштабного. То так називають, коли на нас почали бомби кидати ранком, як в сорок першому. Тіко не німці – руцкіє. Горенько моє. Тобі там і притулитись нема до кого. А мені дооовго пекло в грудях, довго. А а потім наче все випалило зсередини. Тільки ти в мене лишилася, Віруня. Яка ти тут гарна!
Стук в двері. Заходить сусід Павло – середнього віку, в старомодних каламутних окулярах, виразно накульгує, в куртці наопашки.
ПАВЛО Дядьку Матвій! Одкрий!
МАТВІЙ – Відкрито в мене.
ПАВЛО Чуєте, дядьку Матвій, збирайтеся. По-швидкому, тільки теплий одяг і документи. А грошей у вас і так нема. Збирайтеся рухом! Заберуть нас сьогодні вночі. Я за машину домовився. Більше нічого не скажу. Ну то типу тут попри нас готується наступ, то шоп ми типу тут не заважали. Хутко!
МАТВІЙ Та нІкуди мені вже йти, Павло. Всі мої вже пішли. Я всюди запізнився. Жінку ще перед повномасштабним поховав. А мої… та ти сам знаєш.
ПАВЛО. Дядьку Матвій, я не жартую. Нема чого триматися – навіть і курки жодної не маєте, то вільним птахом будете. Нас в добре місце повезуть, до добрих людей. Дядьку! Збирайтеся, я вже домовився. Всі вже виїхали.
МАТВІЙ Пізно мені вже в евакуацію. Дякую, що дбаєш за мене, та, як то кажуть, старий гарбуз не пересаджують. Тут лишуся. Сам їдь.
ПАВЛО підходить до столу, залпом випиває щось з горня, дивиться вбік і вниз. Дядьку Матвій. По-людськи вас прошу. Я вас самого не лишу на погибель, бо сам собі того не прошу. А в мене і так життя не медом було. Вже збирайтеся! Починає шукати по полицях і шухлядах документи
МАТВІЙ до портрета. Чуєш, Віруню. Хочуть, щоб я хату нашу покинув. А кому я буду треба в чужих людей? Я ж так довго не мав свого кута. Ти ж, Вірунько, знаєш, як ми будувалися. Як раділи на входини. Як Діанка маленькою за поріг в сіни зашпортала і губу розбила. Он він, той поріг стесаний. Я того ж вечора його стесав. А що свято було… Може, то не найстрашніший мій гріх.
ПАВЛО Та ж дядьку! Слухайте! Ви наче не в собі. Не час зараз згадувати-загадувати. Чу-є-те? Я не маю вам того казати. Але як так, то скажу. Не знати, хто швидше буде в селі. Може, та наша машина. А може статися, що орки першими будуть. Тікати нам треба, дядьку. Чоботи взувайте. Дивіться, хмари розійшлися і світло вже за вікном!
МАТВІЙ повільно То зірка. Нині, Павле, Святвечір. І я Святвечір відбуду зі своєю Вірою у своїй хаті. А хоч би й востаннє. Я тобі, Павлуша, так скажу. Два рази не вмирати. А тікати з свого дому, від батьківських могил – нема на то в мене сил. Розумієш?
ПАВЛО. Все я розумію, дядьку, золотенький мій! Але і ви маєте зрозуміти. По темряві тікати треба. Ходом ні ви не подужаєте, ні я. Ота машина, то наш єдиний шанс. Ви зі мною, а я з вами. Не пропадемо. Хіба вас коли дурив?
МАТВІЙ (тихо, зламано, через силу). Важко мені. Важко без Віри.
ПАВЛО. Ну, то ми її насамперед візьмемо! Дивіться, я той портрет гарно в теплу хустку загорну. Зрозумійте, дядьку. Смерть підганяти до себе не варто. Добре, як раз – і вмер. Але то, розумієте, кажуть мені, ніби шлюзи завтра та сволота хоче підірвати. Так, наші хати на горбочку, на смерть не затопить. Але скільки ви протягнете по груди в зимній воді? Без тепла, без їдла? Тож вам з тими легенями після вірусу справжні тортури будуть. Тому – робіть, що кажу, і не опирайтеся. І щастя, як до ранку тут наші будуть. Бо як ні, загинемо обоє в муках страшних. Я ж без вас не поїду. Я той одненький шанс нам ледве знайшов, не рвіть ту ниточку. Потримайтеся ще за життя. Заради Віруні. Заради Діанки з Матвійком. А як Олежко знайдеться, хто ж йому правду про все повість?.
МАВІЙ Матвійчик. Діанка, Віруня. Віруня… Олежко… Що ж. Мабуть так. Мабуть не можна здаватися. Не хочу, щоб ті сволота мене бачила тут безпомічним.
ПАВЛО. От і добре. От і домовилися. Дивіться, я паспорт ваш знайшов ото, пенсійне, двісті гривень знайшов, ковдру беру ще, спіднє на зміну, грубий светр, шапку теплу і ту коробку з ліками. А Віруньку я, як дитятко в льолю, в хустину завернув. Ми її до документів покладемо.
МАТВІЙ Постав!!!
ПАВЛО Що дядьку? Що?
МАТВІЙ Портрет постав! Віруньку. На стіл постав. Не можна нам її брати. Ти бачиш, вона у вишиванці. То празникове фото. Сорочка вишита рясно -дрібно. А ну як пост ворожий по дорозі? А зупинить хто лихий? За ту вишиту сорочку і ми загинемо, і той з машиною, і сестра його, і жінка життя покладе. Вони ж, вражі діти, тої сорочки гірше зброї бояться.
ПАВЛО Ох, дядьку Матвій. Як же ви її лишите тут? Ви ж щодня до своєї Віруні як до живої говорите. Хіба десь сховати?
МАТВІЙ. Ти розгорни портрет, Павле. Розгорни і на стіл постав. Хай буде тут. Хай пильнує Вірунька нашу хату. І село наше. Хай нашу землю пильнує. А я подужаю. І моя Віра буде зі мною. Отут вона в мене (показує на груди) , завжди зі мною, моя Віра.
Ото ще смальцю візьми, ножа і хлібину. Бо й правда не знаємо, що чекає нас за цими дверима. І присядем на хвилю, бо так заведено.
Сідають: Павло на лаві; Матвій біля столу, гладить портрет по щоці, витирає собі сльозу.
Гучний стук в двері. Обидва злякано повертаються до вікна, завмирають. Стук повторюється, ще голосніше і вимогливіше.
Питають Матвій і Павло водночас, тихо і напружено.
МАТВІЙ і ПАВЛО Хто?..
Хриплі голоси з-за дверей неголосно і не дуже злагоджено співають 2 рядки колядки
«Добрий вечір тобі, пане-господарю, радуйся! Ой, радуйся, земле, син Божий народився…»
Голос за кадром
…а хтось підніме пальця і скаже: «Он!»
Онде світиться несміливо, маленька й тиха, така як є.
Але інших не треба, ця досконала в своїй красі.
Шкарубка долоня ніжно гладить, заспокоює, воздає.
Нині хтось народився. Дівча? Хлопчик? Підходять всі.
