Микита Рижих. Добірка віршів «Статуї зір»

***
Відкрий мене як сніговий полюс
Винятково святково
Розкрий мене наче книжку про поплюкс
Із якого тобі довелося впасти на
Мої коліна жорсткі та грубі

Збери мене
Вигадай мене за власним хотінням
Забери мене
Адже більше мені тут робити нічого

***
Шпацірюючи в безперервному лісі
Небо втопилося в сонячному світлі
Аби не впасти на голови що з часом будуть
Відтятодумно дивитися вгору
Перед розстрілом

***
На небі варто жити без дощів
Бо на землі одні дощі
І кожен кущ ковтає вологу
І кожен кущ віддає вологу у вигляді невидимої сльози яка моментально висихає на серцесонці

***
work worm
спектр мови і справи обмежується виживанням подиху серед мовчазного пориву вітру

листя тулиться до губ
листя малює тулуб
фуете погоди нанизується на думкозадуху

парфум дня пройшов марно
забиті слизом носи продовжують
ловити пориви вітру безрезультатно

***
Не всі на світі народжуються мерцями
Дивись
Краплини крові схожі на кров Фудзіями
Дивись
Якщо настане завтра сьогодення
То вір що краплі крові це смачне варення
І тоді боятися немає жодного сенсу

Не всі на світі народжуються мерцями
Дехто палає малює світ олівцями
Не всі на світі народжуються співцями
Не всі наприклад 
Співаки
Модні та напрочуд вишукані
Вони
Такі ж співці як і глухі маестро 
В Афганістані 84-го року

Пробіл

Пауза

З лівого неба падає праведно дощ
Кимось поділено землю небо і щось
Не стане вже цілим ніколи а квіти
Покинуть цей світ наче мертвії діти
Дядька кобзаря
Із сусіднього селища
Що коло базара
Виростив величезного хряща хруща
І склав білі літери
За попіл біліші
В одне ціле
Ці літери
І є його дітьми

Їх не покладуть до ящиків
Контейнерів
Не відправлять до Ленінграду ІЛ-ом
І не перетворять на мул
Чи як кажуть місцеві на іл

Постскриптумом
Із листа
Ви насправді це ми
І ми вас точно прицілимо

***
Бджоли яких немає
Діти яких не має
Твій чоловік

Це був кінець світу
Це був кінець всесвіту
Лишилася тільки ти

Подумай на секунду 
Як би сумував без тебе
Твій чоловік

Бджоли летять на схід
Бджоли летять на легіт
На барви та барвники

Вони не можуть зупинитися
Сісти поспати поїсти
Їх життя дорога

Їх дім кінець всесвіту
Їх рід їхні діти
Ніколи не зупиняться

Вони постійно рушатимуть
Вони постійно вирушатимуть
Вони постійно будуть

Існувати в цьому дивному краю
Де більше не п'ють воду
А всі пісні та казки

Більше не оповідаються
І не співаються
Ти любиш свого чоловіка

Той любить бджіл
Ти теж любиш бджіл
Такий дивний трикутник

Трикутник любові
Крихкий
Кришталь

***
Не можна не можна вмирати
Сторічним диспетчерам метро

На кого вони полишать легені
Підземелля

На кого вони полишать старого
Кота

Що їм залишиться від життя
Що їм залишиться після смерті

Не можна не можна вмирати
Коли комп'ютер у голові пише
15383₴#@78996)(&77::',

І тихі звірі своїми язиками
Змащують слизом суху шкіру

Дуже непросто існувати 
Насправді
Сторічним диспетчерам у метро

Ленін вмер
Сталін вмер
І їм хочеться померти

Бодай подумки
Бодай по-дитячому
Бодай граючи

Сіре повільне метро
Диспетчери метрополітену
Помирають раніше
Ніж підземні станції 
Та набагато раніше
Ніж облізлі кішки й коти

Не можна не можна вмирати
Сторічним диспетчерам метро

***
Ентропія води

Кіхі-кіхі 
Хлюпоче вода своїй річці
Співає ші-ші
Щось повторює
Своєю синьою мовою
Та чудернацькою вимовою
Руйнує уявлення перфекціоністів
Про виваженість античних богів
Які на їх думку створили цей світ
Поневіряючи власне тіло зсередини

"Відвертість пронизує зорні стелі
Сягає самих шарів атмосфери
Минаючи шляхи кобзарів
Неодмінно гуляючих по воді-до неба
Чого ж шкодувати про смерть —
Шепоче вода річці —
Три кішки на підвіконні книжкового
Неначе три сфери з пекла Данте
Неначе три червоних дракони
Що літають хмарами
Понад кирпатами хатами 
Славний Боже
Чи ти зліпив мене 
Не з глини
Не за своєю подобою" —
Тремтить вода
Бо знає
Аж зараз щось має статися
Але не відбувається нічого

***
Абулія
Абулія
Абулія
Абулія

Бруд

***
Привіт привіт красуне
Насправді ми не існуєм
о

Насправді нас тут нема
є

Насправді нам тут затісн
о...

Ооо, метелики, диви,
Метелики...

***
Не ліпи мене з глини
Бо вся глина світу колись закінчиться
Намалюй мене фарбою
Але фарба змиється під час найближчого
Дощу

Тоді
Нехай я буду татуюванням
На чийомусь білому тілі
Соковитому блідому тілі
Та хоча б на старому тілі
Соком всередину
Думкою зсередини
Почуттям назовні з
Самого серця шкіри
Чиєїсь білої шкіри
Соковитої блідої шкіри
Та хоча б і старої шкіри

Не ліпи мене з глини
Бо вся глина світу колись закінчиться
Не малюй мене фарбою
Бо вся фарба світу колись змиється

А залишиться лише тіло
Електричне тіло
Сотні тіл
Із вірша Волта Вітмена

Виходить
Америка батьківщина твоя і моя
Батьківщина твоя і моя

Волт Вітмен
Його поховано десь тут
У листі трави

Виходить
Листя трави батьківщина твоя і моя
Батьківщина твоя і моя

Листя трави

***
статуї зір також помирають
і часом непросто розгледіти
серед усіх ту одну єдину
заради якої сьогодні
дзвонять дзвони в церкві