Сергій Лопан. Добірка віршів. Осінь 2024
Завіт пращурів
Добре жилося колись , у хаті палало багаття ,
Думки летіли чиїсь у ковдру чи затишне плаття …
Огортку тримаю в руці , тарифи , - бринять величини ,
Ти тут в цьому світі , - плати …
За жінку , за брата , дитину ,
Блазнюй , веселись , та співай
Дрантя , - то не в нашій країні
Оговтався ? – запам’ятай , ти злидень в своїй Україні
О пращури !, Ваша тужба сплітається з нинішнім часом
Дровишки , хмизок чи дрова ?
Зігрієшся тут керогазом …
* * *
І знову степом чумаки уосени версту проходять ,
Риплять просолені вози , заспраглі коні пісню водять ,
У сутінках крижастий шлях , рожева гладь , зірки палають ,
В муляці люшні , трударі скребками снасті відтирають ,
Скарбів , - лопатою горни ,
Весь день мотики брязкотіли , зростали рантухи , міхи
Археї (Archaea) в мажах животіли …
У кожного своя весна , лише ж по осені годиться шляхами чумаків пройтись ,
На згадку є і сіль й водиця .
* * *
Минає Вересень , на те є Божа ласка ,
чарівна казка прожитий цей день ,
а що існує час , - то ря́ска
зелений корм для птиці : качок та гусей ...
Нехай чудовим буде день , прийде́шнє ,
нехай він знову буде лиш для нас .
Питає хронос - рік, момент і знову , -
осінній гомін та крилатий час ...
