Ганна Паска. За 28 днів весна, кохання…
Зустріч у квітні
Дорога видається протяжністю у вічність. Колеса поїзда безперервно вистукують, але не можуть заколисати мої думи, як це зазвичай відбувається. У вагоні не так і багато людей. Навпроти – порожнє крісло, де мав би сидіти ти. Якби ти був поруч, то тримав би мою руку в своїй і щось розповідав, іноді відволікаючись на читання, або те, що за вікном…
А за вікном пропливають квітневі пейзажі. Поволі зеленіють безкраї поля і підростають шовковисті трави. Темно-сірі ліси, принишклі від зимового холоду, ще лише починають вкриватися світло-зеленими барвами. Золотистим сяйвом переливаються на сонці молодесенькі листочки. Вони тріпочуть і мерехтять від легесеньких подувів вітру. Якби я змогла в цю мить торкнутися пальцями до ще не зовсім дозрілого листя, то відчула б на дотик усю його м’якість і неймовірну ніжність.
Осиротілі села нарешті приміряють на себе весну. Невеличкі хатини губляться у білому цвітінні аличі, вишень і черешень. Та найбільше мене ваблять черемхи, що, немовби красуні-наречені, одягнули на себе фату. Золотисті бані церков виблискують від сонячного проміння та засліплюють очі. А небо голубе-голубе і всипане безліччю білих хмаринок, які створюють на землі короткочасні тіні. Природа оживає і стає неповторною.
Якби ти був поруч, ми разом впивалися б цією красою, яка дурманила б наші очі. Намагаюся вгамувати свій сум у читанні книги… Але думки витають десь там, де мав би зараз бути ти. Я б летіла туди з шаленою швидкістю, щоб чимскоріше зустрітися і розчинитися у таких довгоочікуваних обіймах…
Вокзал чужого міста зустрічає мене прохолодою. На пероні хтось когось зустрічає, хтось когось обіймає… А я зовсім самотня зливаюся з безкінечним потоком людей. Шукаю у телефонній книзі знайомий номер, щоб дізнатися, де ти. Але ти й досі зайнятий справами, говориш, що спізнишся і просиш десь зачекати.
Неспішно йду горбистими вуличками. Здається, що в очікуванні тебе час зупинився. Де себе маю подіти? Як пришвидшити ці безкінечні хвилини розлуки? У першому невеличкому скверику, який трапився на моєму шляху знаходжу лавочку і заглиблююся у книгу…
Нарешті твоя рідна постать виринає із натовпу й поспішно наближається до мене. Відклавши в сторону книжку, занурююся у вимріяні обійми коханої людини. Ми знову безмежно щасливі у цій ранній, прекрасній весні! Разом заховаємося в тихій кав’ярні, блукатимемо старовинними вуличками, вимощеними прадавньою бруківкою. У їхніх сплетіннях ми таки відшукаєм попередні свої сліди, що займають у пам’яті місце почесне.
Умови конкурсу «За 28 днів весна, кохання…»
Усі учасники конкурсу «За 28 днів весна, кохання…»:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/za-28-dniv-vesna-kokhannja
