Афіша Київ: Фондова виставка “Кохана, люба, і дружина, й друг…”
5 квітня Літературно-меморіальний музей-квартира П.Г. Тичини в м. Києві з нагоди 125-річчя з Дня народження вшановує пам’ять особливої жінки в житті Павла Григоровича – його дружини, Лідії Петрівни Папарук. Вона була єдиною жінкою Павла Григоровича протягом майже трьох останніх десятиріч його життя. Так, він належав їй, Ліді (Лідусі – так ніжно він її називав). І це також дає право на повагу до Лідії Петрівни з боку всіх шанувальників творчості Тичини. Лідію Петрівну називають Київська Пенелопа – сімнадцять літ вона йшла назустріч своєму щастю. Саме їй, Лідії Петрівні Тичині, судилася виняткова роль стати дружиною генія і нести непросту ношу – жити з творцем, «фантазія якого народжує велетенський світ, що не існував до нього». Павло Григорович читав своїй дружині щойно написані вірші та поеми. Саме Лідія Петрівна «підказувала» такі творчі деталі, яких при всій талановитій проникливості, не міг вловити самостійно великий поет. Як пише Станіслав Тельнюк у романі-есеї про Поета і його Дружину «Неодцвітаюча весно моя…», назви деяких книжок Тичини іноді давала Лідія Петрівна. Саме вона є натхненницею багатьох його задумів, ідей, образів, деталей. Сам же Павло Григорович підкреслював здатність жіночої природи – рождати – не тільки природно, а й духовно.
Люблю
астрономію,
музику
і жінку.
Астрономія воздвижає,
музика оп’яняє,
жінка дивує –
у голосі, у погляді, навіть у посмішці –
жінка завжди рождає.
Чи можемо ми збагнути тривоги і відповідальність такого виняткового життя, яке випало на долю Лідії Петрівни, – створювати умови, бути натхненницею того, коли в недосконалому світі народжуються слова про божественність краси і людяності?
Чи любив він її? Так, любив!
Любив і схилявся перед нею, як перед коханою, милою, любою, дорогою дружиною, подругою. Вона була для нього «світом любим» (про це засвідчують і написані вірші, і щоденникові записи). Так, у своєму вірші «Дорогами широкими, новими» вже на схилі літ Тичина пише:
Дивлюсь на тебе я, не надивлюся –
на очі сірі й брови в формі дуг.
Для мене ти, як з пісні «біле гуся»,
Кохана, люба, і дружина, й друг.
[1966]
Протягом життя Лідія Петрівна засвідчувала у стосунках силу любові, щирості та відданості й у своєму досвіді життя здобула найголовніше і найцінніше – любов, яка не минає: можна осягнути усі таємниці світу й здобути повноту знання, мати повноту віри, але коли «любові не маю, – то я ніщо» (1 Коринтян 13).
Якось у листі до Лідії Петрівни Павло Григорович, надсилаючи їй вітання від свого серця, писав: «Нехай тобі там листя, вітром ошумлене, передає… гарно подумані, несказані слова, цілий потік побажань Лідусі! А що, іволга вже перестала? А жалко, я її найбільше люблю серед птахів співучих… Нехай тобі сонце там дивиться ясно! На колінах на моїх вже нема тепер кому посидіти. А я люблю, як ти, посидівши півхвилини у мене на колінах, раптом зриваєшся і біжиш… А я остаюсь задоволений, що іволга у мене на моїх була колінах…»
Незбагненна сила єднання в любові, яка не минає, стає вічністю…
То ж іволга вже може не відлітати…
Виставка відкрита для відвідування щодня з 3 по 30 квітня 2025 року з 10:00 до 17:00.
Вхід БЕЗКОШТОВНИЙ
Телефон для довідок: (044)234-43-27 або писати tychynafm@gmail.com
