Юлія Вульф. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Платформа станції «Героїв» була геть порожня — як завжди в такий час. Лише одна постать заповнювала порожнечу станції — тендітна дівчина, що стояла в небезпечно мовчазній близькості до краю перону. 
У повітрі на станції відчувався густий запах озону, який віщував неминуче наближення грози. Ніч стрімко огортала місто, змінюючи душний липневий день. Місто, що розкинулося внизу, сяяло міріадами вогнів. Звідти долинали виття сирен і шум автомобілів. Воно дихало. Воно було сповнене життя.
Та для дівчини Лілії світ застиг, став байдужим і готовим ось-ось поринути в незвідане небуття. 
Поїзд мав прибути о 22:32. Вона знала це точно. Вона готувалася. І вона була готова. 
У Лілії було дві хвилини, щоб зробити останні кроки у своєму житті. 
Вдалині почувся глухий звук наближення потягу. 
Коліна помітно затремтіли, похитнувши впевненість.
Один крок назад. І знову два вперед. 
«Ще трохи, і все закінчиться» — подумки промовила Лілія, зробивши більш впевнений крок назустріч темряві. 
Записка зі словами «Пробач. Я більше так не можу» пропалювала долоню, а потяг стрімко наближався до місця призначення. 
«Дінь-Дінь» — ледве почувся звук вхідного повідомлення з кишені.
«Доню, ти де? Я зробила варенички з картоплею. Вже пізно, може, час додому?»
Мама. 
Дівчина здригнулась, але не від холоду. У грудях щось болюче стискалося від думки: «А що, як потяг не забере болю, а тільки додасть його комусь іншому?». Серце у грудях закалатало з новою силою, та не від хвилювання, а від бажання жити. 
Небо засяяло блискавками, вуха заклало від оглушливого розкоту грому, й сльози врешті-решт скотилися по щоках, змішуючись із раптовим дощем. Але ні гул дощу, ні грім не могли заглушити крик душі Лілії, що вирвався риданням, поки поїзд проносився повз, забираючи її найтемніші думки із собою.
Два кроки від смерті — два кроки до життя. 
Мокра, заплакана, розпатлана — вона зійшла з перону, дістала телефон і ледве набрала відповідь: «Вареники ще теплі?».
І тендітна дівчина Лілія, тремтячи, поспішала додому.