Наталія Шевель. Згадав
Історія з життя
Навкруги широкий луг. По боках вулиці невеличкі калюжі, в яких поважно себе почували гуси і качки. Дівчата-дружки йшли до дому бабусі нареченої. Трішки їх налякали гуси, прудко погнавшись. Але дівчата швидко втекли. Йшли вулицею. Заспівали улюбленої:
-Куди б я не їхала, куди б я не йшла..
Згадали і про ворота і про хлопців. Подякували воротам, опинившись біля хвіртки бабусі. Внучка часто пригадує, як тоді кликала на весілля з дружками. На превеликий жаль, недовго прожила баба Віра після її одруження. Правда, діждалася правнука.
Виростила Віра чотирьох дітей. Сама, була для них і за батька, і матір. Чоловік залишив її з дітьми ще маленькими. Знайшов іншу в сусідньому селі та там і оселився. Жила з дітьми без господаря. Як підріс син, то став за найстаршого. Від нього була неабияка поміч. Намагалися допомагати й менші. Отак і виросли. Мати тяжко працювала, щоб дати дітям хоча б необхідне. Хоч і не була бідного роду, але помочі від близьких майже не було. Якось так повелося: жили кожен з родичів тільки за себе. Повиучувались діти, почали працювати. Вже Вірі стало трохи інакше жити. "Сама, без нічиєї допомоги витягла", - полегшено зітхала, поглядаючи зі смутком на свої порепані, мозолясті руки, обтяжені важкою працею. У люстерко боялася і дивитися, бо бачила там посивілі скроні і в зморшках обличчя. Сумно думала: "Мені ще п'ятидесяти немає". Дійсно, наче й не жила, а час пролетів у повсякденних клопотах без чоловічої уваги, ласки, допомоги. Прожила довге життя. Мала сили працювати, допомагати дітям і внукам. Підкосила здоров'я несподівана смерть найстаршого сина. Через якийсь рік Віра відійшла у інші світи.
Одна з доньок Віри Надія не могла заспокоїтися, що їх було четверо дітей у родині, в тепер тільки вона залишилася. Не стало ще одного брата. А потім і наймолодшу сестру, яка проживала в місті, привезли в село хоронити. Тепер так і спочиває вічним сном родина. Не знала Надія, що доля підготувала їй одну зустріч саме в той важкий час, коли тільки - но залишилася вдовою. Несподівано рипнула хвіртка, на подвір'ї з' явився старий, сивий чоловік.
-Надія, Віри Осипчукової дочка, сказали, тут проживає? - чи то спитав, чи уточнив навіщось у господині, яка вийшла до паркану.
Жінка як глянула, відразу ж зрозуміла, хто прийшов. Тільки подумала:
-А мати, поки ще була жива, так ніколи й не говорила, що я на нього схожа. Тож пильно дивилася на старого чоловіка, а потім лише спитала:
-Чого ви прийшли?
-На тебе подивитися, яка ти стала, - впевнено відповів батько.
Надія не могла заспокоїтися, тож почала говорити:
-Скільки років не бачили, а тепер забажалося подивитися. Пішли від матері, коли ми ще маленькими були. А тепер згадали?
-Чув від людей, що ти одна залишилася з моїх з Вірою дітей. Тож хоч на тебе подивлюся, - відповідав Степан.
-Йдіть до своїх дітей, яких ви виростили з другою жінкою, на них і дивіться, а до мене дорогу забудьте, - казала, майже кричала Надія.
Батько нічого не сказав, розвернувся і пішов. А в доньки жоден м'яз не повурухнувся. "Та що там казати, - виправдовувала себе, - як він пішов, мені тільки два роки було, а наймолодша сестра тільки-но народилася. А тепер згадав більше чим через півстоліття. Надія не могла заспокоїтися, питала себе: " Чому раніше не йшов? " Спіймала на думці: "Не йшов, бо її чоловік був живим, тож знав, що захистить, а його, батька, геть прожене. А тепер можна, як у Надії немає підмоги". Боялася, що буде ще приходити. Певно, знає, що сама тепер живе донька. От тільки нехай не сподiвається, вона його ніколи не пробачить. Бачте, на схилі своїх літ згадав про дітей. Несподівано Надія дізналася правду. Її сваха вже не могла більше мовчати. Донька Надії вийшла заміж у село, в якому проживав її дід. Тож Степан звернув увагу на невістку сусідки, довго придивлявся, думаючи, кого вона йому нагадує. А потім зрозумів, що вона йому так нагадує першу дружину в молодості. Обережно, поступово почав розпитувати Світлану. Сусідка розповіла. Але точної адреси не сказала. То вже горе-батько від людей довідувався. А так, як донька жила майже в центрі села, недалеко від зупинки, то й знайшов.
Знайшов, тільки от запізно про своїх дітей згадав.
