Така проста і непроста «Любофф». Рецензія вистави "Молодого театру"

Я готувалася до абсурду, а на мене звалилася «Любофф».

Комедія Мюррея Шизгала - це така близька кожному іронія щоденного життя.

Камерна сцена. Згасає світло, зал в очікуванні, вмикається перший прожектор – з’являється перший герой, він прощається з життям. Здається, що тебе ошукали: замість комедії показують трагедію, але в цей час просто через двері заходить колоритний персонаж, з появою якого все і змінюється.

Як свідчить назва, це вистава про «любофф». Перед вашими очима постають метаморфози одного колоритного любовного трикутника. Коли кохання може зайти в «глухий кут»,  а коли воно може загостритися, не знає ніхто, але герої п’єси Гаррі, Елен і Мілт дізналися на власному досвіді, що «любофф» не така вже і стала річ, як здавалося, особливо, якщо до неї вміло додана  і гострота, і «тупість» буденщини. 

Спочатку ти починаєш себе готувати до того, що це американська п’єса, а тому і гумор також буде американський, до того ж – півстолітньої витримки… Забудьте про це! Тобі достатньо почути перший діалог – і ти стаєш частинкою дійства, без географічних і часових меж. Тебе поглинає вистава, забуваєш, що ти сидиш на зручному стільці в театральній залі і, що поруч сидять інші глядачі, а перед тобою – сцена і актори. Ні, ти – підглядаєш за людьми, і інколи тобі стає дійсно «лячно», бо ти думаєш, що зараз хтось звернеться до тебе з докором: «А що це ви тут робите, добродію?»

Звичайно, що отримуєш неймовірне задоволення від майстерної гри Олени Хижни, Сергія Кучеренка та Володимира Чигляєва. Я марно намагалася знайти маленькі недоліки (хвилювання, зайвий погляд в залу, недоречна посмішка тощо). Уміння абстрагуватися, навіть в той момент, коли за десять сантиметрів від тебе сидить глядач, мабуть, це і робить із простого актора справжнього комедіанта.

Важливо, що костюми були такі прості, а місцем дійства обрано смітник біля річки: це не різало очі, але й з іншим оформленням було б геть «не так». Декорації і одяг були гармонійними з персонажами, з словами, з настроєм, адже  головним обрамленням вистави постає просте життя.  А з чого ж ще сміятися, як не з життя?

Особливо хочеться відзначити талант перекладачки Олени Катаєвої, оскільки текст був не просто перекладений і адаптований, все було настільки додумано, настільки багато і розмаїто, з глибоким використанням барв української мови, що інколи здавалося, що Мюррей Шизгал тишком підглянув подружнє життя українських емігрантів.

Замість висновків:

При згадці слова «любов» нам на думку спадає романтичний стан, ніжність, пристрасть, відданість, можливо, страждання. Проте на таке явище можна подивитися геть під іншим кутом і навіть в іншій варіації, достатньо піти в Молодий Театр і промовити в касі: «Мені «Любофф», будь-ласка!».

Вася Мандрик