Біографія Григорія Сковороди

3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 року в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку (нині районний центр Полтавської області) у сім’ї малоземельного козака народився Григорій Савич Сковорода.

1734 р. – закінчивши початкову чотирирічну дяківську школу у рідному селі, вступив до Києво-Могилянської академії. Закінчив класи фари, інфіми, граматики, синтаксими, поетики, риторики, один клас філософії.

1741 р. – Сковороду зарахували співаком придворної хорової капели та відправили до Петербурга.

1744 р. - поновив навчання у Києво-Могилянській академії.

1745 р. – закінчив другий рік філософії й разом з Токайською комісією генерала Федора Вишневського виїхав в Угорщину.

1745-1750 рр. – перебував в Угорщині та подорожував Європою. Відвідав Будапешт, Братиславу, Відень, Прагу, Галле, можливо, Італію. У Німеччині познайомився з філософами-містиками та пієтистами.

1750 р. – повернувася у Київ і незабаром став учителем поетики у Переяславському колегіумі.

1751 р. – через конфлікт з єпископом Сковорода був змушений покинути Переяславський колегіум і повернутися в Києво-Могилянську академію, де вивчав богослов’я.

1753 р. – за рекомендацією митрополита Тимофія Щербацького став домашнім учителем у поміщика Степана Томари в селі Ковраї на Переяславщині.

1753-1759 рр. – Сковорода з невеличкою перервою жив у с. Ковраї.

1759-1769 рр. – був викладачем поетики, етики, синтаксими та грецької мови у Харківському колегіумі.

До харківського періоду життя Григорія Сковороди належать його знамениті «Байки харківські», вступні лекції-проповіді до курсу етики.

У Харкові він привернув до себе увагу не тільки вченістю, а й простим, скромним життям: одягався пристойно, але просто, споживав звичайну їжу, спав не більше 4 годин, завжди бадьорий, рухливий, усім задоволений, прихильний до вбогих.

Улюбленими його письменниками були Плутарх, Філон Іудеянин, Цицерон, Горацій, Лукіян, Климент Александрійський. Оріген, Нил, Діонісій Ареопагін, Максим Ісповідник.

У перервах між роботою Григорій Сковорода намагався бути на самоті, поселявся в різних віддалених і тихих місцях, там писав свої твори.

1768 р. – через нерозуміння, обмови, доноси, інтриги перейшов на викладання катехізису в додаткових класах (для інженерів, архітекторів, топографів та ін.). Улітку 1768 року Сковорода написав курс лекцій для цих курсів «Вступні двері до християнської добронравності». Але новопризначений білгородський єпископ Самуїл Миславський виступив проти Григорія Сковороди і його курсу лекцій.

1769 р. – Г. Сковороду звільнили з роботи і в додаткових класах Харківського колегіуму. Це було останнє офіційне місце роботи вченого-філософа й педагога.

Останні 25 років свого життя він був мандрівним філософом, без сталого місця проживання і без постійної роботи.

Саме на цю останню чверть життя припадає розквіт його творчості, в цей період він завершив збірку «Сад божественних пісень», написав основні філософські трактати, діалоги та притчі:

1772 р. – «Бесіда, названа двоє», «Діалог, або Розмова про давній світ».

1773-1774 рр. – «Розмова пяти подорожніх про істинне щастя в житті», «Кільце».

1774 р. – «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру».

1775-1776 рр. – «Ікона Алківіадська».

1780-1788 рр. – «Жінка Лотова».

1783 р. – «Боротьба архістратига Михаїла з сатаною про це: легко бути добрим».

1783-1784 рр. – «Суперечка біса з Варсавою».

1787 р. – «Вдячний Еродій», «Убогий Жайворонок».

«Діалог. Назва його – Потоп зміїний» (закінчено 1791 р.).

1775 р. – Сковорода зробив спробу повернутися працювати до Харківського колегіуму, але йому було відмовлено. Він втратив останню надяю займатися улюбленою педагогічною діяльністю.

1789-1790 рр. – Г. Сковорода довго і тяжко хворів.

9 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1794 року у селі Іванівці (нині Сковородинівка Золочівського району Харківської області) в маєтку знайомого поміщика А. Ковалевського Григорій Сковорода помер.

Перед смертю він заповів поховати його біля гаю і зробити на могилі напис: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Біографія

Популярні твори