Дейл Карнегі: не хвилюйтесь, а дійте

Щоб перестати хвилюватись, треба почати турбуватись

Сам Дейл Карнегі ось так пояснюю свою мету написання книги «Як перестати хвилюватись та почати жити» («How to Stop Worrying and Start Living») (1948)

«Наука,- писав французький філософ Валері, - це збірка рецептів, які виправдали себе на практиці». Саме такою є ця книга: збірка перевірених життям і часом рецептів, як позбавитись хвилювання. Проте дозвольте вас попередити: ви не знайдете нічого нового в цій книзі, але знайдете дещо нерозповсюджене, однак важливе. І коли ви це знайдете, ані вам, ані мені не треба буде шукати щось нове. Ми вже знаємо досить, щоб жити щасливо. Ми всі маємо уяву й про «золоте правило», й про Нагірну проповідь. Наша проблема не в необізнаності, а в бездіяльності.

Якщо б ви прочитали, що написано про хвилювання великими вченими всіх часів, то ніде б не знайшли більш глибокої мудрості, ніж у таких заїжджених прислів’ях «Не кажи «гоп» поки не перепригнеш» і «Що з воза впало, те пропало». Як б ми застосували ці два прислів’я у своєму житті, а не гарчали, що вони банальні, нам би зовсім потрібна ця книга. Справді, якщо б ми застосовували на практиці більшість старих прислів’їв, наше життя перетворилося на досконале. Однак знання становиться силою тільки тоді, коли його застосовують, і мета цієї книги не повідомити щось нове. Її мета – нагадати вам про те, що ви вже знаєте, підштовхнути вас до дій і спонукати використовувати ці істини у вашому житті.

1. Жити сьогоднішнім днем

Весною 1871 року один чоловік узяв книгу й прочитав сімнадцять слів, які мали величезний вплив на його майбутнє. Він тоді був студентом при клініці в Монреалі. Звали цього чоловіка Вільям Ослер (1849-1919). Ось ці сімнадцять слів, які він прочитав у книзі Томаса Карлиле (1795-1881), що допомогли йому позбутися хвилювання: «Головне – це бачити не те, що ледь видніється на відстані, а те, що знаходиться прямо під рукою». Через сорок чотири роки він звернувся з промовою до студентів Єльського університету. Його запитали про секрет його успіху. Вільям Ослер заявив, що досяг чогось завдяки тому, що він називає життям «у відсіку сьогоднішнього дня». Це означає, що тягар майбутнього, доданий до тягаря минулого, який ми несемо зараз, породжує найбільшу непевність.

Сер Вільям Ослер радив студентам Єльського університету починати свій день словами християнської молитви «Дай нам, Боже, наш щоденний хліб». Той хто молився, просить сьогоднішній хліб. Він не скаржиться на черствий хліб, який йому довелося їсти вчора, і він не каже: «О, Боже, останнім часом стояли засушливі дні й може бути таке, що наступить засуха – тоді що ми будемо їсти наступної осені? А якщо я втрачу роботу, – о, Боже мій! Що я буду їсти тоді?». Ні, ця молитва вчить нас дбати саме про сьогоднішній хліб. Сьогоднішній хліб – це єдиний хліб, який ми зможемо з’їсти сьогодні.

Люди не слухають слова Ісуса: «Не думайте про завтрашній день». Ці слова сприймаються, як порада, яка не стосується простих смертних, що понад силами людини. «Ми повинні дбати про майбутнє, – кажуть вони. – Нам потрібні гарантії, щоб захистити свої сім’ї. Ми змушені відкладати гроші на старість. Ми повинні планувати майбутнє й готуватись до нього». Правильно! Звичайно, ми повинні. Справа в тому, що ці слова Ісуса перекладали більше трьохсот років тому, не мають того значення, як вони мали під час правління короля Джеймса. Сучасні версії Біблії цитують Ісуса точніше: «Не хвилюйтесь про те, що буде завтра». Так, думати про завтра, думати, планувати й готуватись до нього. Але позбавитися хвилювань про завтрашній день.

2. Подумайте про те, що може статися в найгіршому випадку

Важливу думку висловив Лін Ютанг (1895-1976) у своїй широко відомій книзі «Важливість життя». «Справжній душевний спокій, - писав цей китайський філософ, - досягається завдяки примиренню з найгіршим. На рівні психології це значить визволення енергії».

Це насправді так! На рівні психології це значить визволення нової енергії! Коли ми змиримось з найгіршим, нам більше нема чого втрачати. А це значить, що ми можемо придбати все!

Яскраво передає цю думку історія життяя Р. В. С. Бодлея, який є автором книг «Вітер Сахари» та «Той, хто несе звістку». У 1919 році він вирушив до Північно-Західної Африки. Сім років він жив з арабами у Сахарі. Протягом того часу вивчав мову кочівників, носив їхній одяг, їв їхню їжу й жив їхнім життям, яке не дуже змінилося за останні двадцять сторіч. Пас їхніх овець та ретельно вивчав їхню релігію. Ці знання лягли в основу його книги про Мохаммеда, яку назвав «Той, хто несе звістку».

Як і всі щирі мусульмани, араби – фаталісти. Вони вірять, що кожне слово, написане в Корані є сказане Аллахом. Слова «Бог створив вас і керує вашими діями» вони сприймають буквально. Тому вони так спокійно ставляться до життєвих неприємностей, ось чому вони ніколи не поспішають та не виходять з себе, коли у них виникають проблеми. Бо вони знають, що те, чому призначено статися – станеться, оскільки всім керує Бог. Але це не значить, що коли стається катастрофа, вони сидять і нічого не роблять. Наприклад сталася буря в Сахарі. Буря продовжувалася три дні. Вона була така сильна, що несла пісок за сотні миль від Сахари до Середземномор’я – до долини Роуль у Франції. Але тільки як буря скінчилась, вони взялись за діло: спочатку вони зарізали всіх ягнят (бо вони б все одно померли) та сподівались врятувати хоч овець. Після того як вони ягнят, вони вирушили за південь за водою. І вони все робили спокійно, не скаржилися і не хвилювались через втрати. Голова племені сказав: «Усе не так погано. Ми могли б втратити все, що мали. Дякувати Богові, у нас залишилось сорок відсотків овець».

Очевидно, обставини самі по собі не роблять нас щасливими або нещасними. Наші почуття залежать саме від того, як ми реагуємо на ці обставини. Ісус сказав, що рай знаходиться в нашому серці. І пекло також.

Щоб позбутися хвилювання, варто почати турбуватися. Хвилюватися це жити в стресі, бо тоді ти ходиш по колу та не вирішуєш ситуацію. Якщо хвилюєтеся та тільки цим займаєтеся, то мозок продукує негативні думки.

Для цього Дейл Карнегі пропонує скористатися методикою Аристотеля, яка полягає в тому, щоб:

• Зібрати факти.
• Проаналізувати факти.
• Прийняти рішення – і далі поводитися згідно з цим рішенням.

Чому варто діяти таким методом? Як висловився про це Андре Моруа «Усе, що збігається з нашими бажаннями, здається правильним. Усе, що суперечить їм, - розлючує». В такому разі нам здається дивним те, що при розв’язанні проблем перед нами постають величезні труднощі? Можливо, нам би було б не легко розв’язати просту арифметичну задачу, як би ми виходили з припущення, що 2+2=5. Адже в світі існує багато людей, які перетворюють життя на пекло для себе й для інших, наполягаючи на тому, що 2+2=5 – або, може 500!

Що можна стосовно цього зробити? Ми не повинні змішувати наші емоції з мисленням, і, як висловив це декан Хокс, треба робити це «неупереджено й об’єктивно».

Також, щоб не хвилюватися варто постійно щось робити. Це не обов’язково може бути тільки робота. Це також хобі, волонтерство та інші корисні справи. Якщо в голові лізуть негативні думки, то є різні альтернативи: зайнятися спортом, почитати книгу, відпочити та навіть почати думати про добре, а не про погане. Не говориться про те, щоб не вирішувати проблеми. А щоб не нервуватися та хвилюватися.

Джордж Бернар Шоу мав рацію, коли сказав: «Таємниця наших нещасть в тому, що у нас є забагато вільного часу на те, щоб міркувати, щасливі ми чи ні». Отже, давайте припинити міркувати над цим! Засувайте рукава і займіться ділом. Ваша кров пошвидче потече по жилах; ваш мозок почне активніше працювати – і дуже скоро підвищеться ваш життєвий тонус, що допоможе нам забути про хвилювання. Знайдіть собі діло. Займайтеся ділом. Це найдешевші ліки в світі – й одні з найкращих.

3. Не зациклюйтеся на собі

Колись Джон Рокфеллер (1839-1937) міг похвалитись своєю красою та добрим здоров’ям. Він виріс на фермі і завдяки тяжкій фізичній праці мав міцну статуру й сильну енергійну ходу. Проте вже в 53 роки, його плечі опустилися. Він був найбагатшою людиною у світі, але був змушений харчуватися гірше за найбільших жебраків. Він заробляв мільйон мільйон доларів за тиждень, але на їжу витрачав не більше двох доларів, оскільки лікарі дозволяли йому тільки ацидофільне молоко й кілька сухариків. Його шкіра, бліда і суха, виглядала як старий пергамент, натягнутий на скелет. Він ще був живий тільки завдяки медичній допомозі найкращих і найдорожчих фахівців світу. Згідно з свідченням людей, які його знали тоді, «ніщо не викликало його емоцій, а його посмішку можна було побачити тільки тоді, коли йому повідомили про вигідну угоду». Коли Рокфеллер отримував прибуток, він танцював «танок війни» (кидав свою шляпу на підлогу і починав танцювати джигу). Але коли він втрачав гроші, то ставав хворим від відчаю. Одного разу він транспортував зерно на суму 40 000 $ до регіону Великих Озер і не застрахував товар, оскільки страхування мало обійтись недешево 150 $. Тієї ночі над озером бушувала буря. Він дуже хвилювався, що буря знищить його зерно. Тому Рокфеллер його застрахував. Але він отримав телеграму, у якій повідомлялося що товар не постраждав. За цього він не просто розхвилювався, а захворів та змушений був лягти в ліжко. Тільки уявіть собі! У той час, коли його прибуток складав 50 000 $ на рік, він так розхвилювався через втрачені 150 $, що змушений був провести цілий день у ліжку. У нього не було часу грати, не було часу відпочивати, не було часу ні на що, крім заробляння грошей. Він був такий нечуйний і підозрілий, що мало кому подобався.

Після того, як у 53 роки Джон Рокфеллер сильно захворів, у ньому сталися зміни. Він почав думати про інших. Він тепер почав свої гроші віддавати! Спочатку це було непросто. Коли він хотів пожертвувати гроші церкві, то деякі проповідники почали протестувати проти «брудних грошей»! Але Рокфеллер не здавався. Він дізнався про невеликий коледж на березі озера Мічиган, який збиралися закрити через брак коштів на його утримання. Рокфеллер прийшов на допомогу та вклав мільйони доларів у цей навчальний заклад. Він організував велику міжнародну організацію – фундацію Рокфеллера, яка спрямована на боротьбу з різними захворюваннями. Сьогодні ми завдячуємо Джону Рокфереллеру за пеніцилін й десятки інших відкриттів, які фін фінансував. Ми можемо йому подякувати також за те, що наші діти не вмирають більше від менінгіту – хвороби, яка колись вбивала чотирьох дітей із п’яти. Розробки в галузі лікування туберкульозу й малярії, грипу й дифтерії теж велися завдяки коштам Рокфеллера.

Так Рокфеллер став почувати себе щасливою людиною. На відмінно від колишнього Рокфеллера, він вже ніколи не хвилювався. Його компанія Standard Oil програла суд уряду, який звинуватив у прямому порушенні антитрастового закону. Так його компанію змусили сплатити «найвеличніший в історії штраф». Але коли Рокфеллер про те дізнався, то не те що не хвилювався, а проспав всю ніч. І це була людина, яка колись захворіла утративши 150 $! Так багато часу знадобилося йому, щоб подолати хвилювання. Він «умирав» у віці 53 роки, а помер лише в 98 років!

Дмитро Тирусь

md-eksperiment.org