Борис Грінченко – вчитель

Історія педагогіки
УДК 929 Грінченко : 373.011. 3 – 051

А. В. Спірідонова

Стаття присвячена педагогічній діяльності видатного українського педагога і культурного діяча Бориса Дмитровича Грінченка. Автор проаналізував внесок Б. Грінченка в розвиток педагогіки та національної культури виховання. Розкриті основні педагогічні ідеї, ідеал вчителя того часу. Особливу увагу приділено педагогічній діяльності Бориса Грінченка в період його вчителювання в сільських школах. У статті чітко простежуються основні етапи педагогічної та культурної діяльності найяскравішого на погляд автора педагога ХІХ століття. В даній публікації аналізується його погляд на особистість вчителя того часу, особистісні якості Б. Грінченка, властивий йому гуманізм і непереборне бажання розвивати українську школу, прагнення навчати дітей рідної мови. Б. Грінченко постає перед нами як справжній гуманіст, демократ і патріот з передовим і всеохоплюючим світобаченням. Автор підкреслює, що це педагог з величезним інтузіазмом, прагненням, творити і вдосконалювати зробив неоціненний внесок у розвиток української школи і безумовно є зразком наслідування для багатьох вчителів нашого часу. Його ідеї і донині не втрачають своєї актуальності. Як вчитель, він поєднав кращі надбання світової педагогічної думки з національними традиціями виховання, з потребою духовного відродження української нації. Особливу увагу звернено на те, що він був автором перших в Україні „Букваря” та „Читанки” рідною українською мовою. Борис Грінченко увійшов в українську історію, культуру і літературу як вартовий рідного слова – людина яка охороняє, оберігає національні досягнення своєї країни.

Ключові слова: вчитель, сільська школа, гуманізм, ідеал вчителя

Спиридонова А. В. Борис Гринченко – учитель

Статья посвящена педагогической деятельности выдающегося украинского педагога и культурного деятеля Бориса Дмитриевича Гринченка. Автор проанализировал вклад Б. Гринченка в развитие педагогики и национальной культуры воспитания. Раскрыты основные педагогические идеи, идеал учителя того времени. Особенное внимание уделено педагогической деятельности Бориса Гринченка в период его работы учителем в сельских школах, которой он посвятил более десяти лет своей жизни. В статье четко прослеживаютcя основные жизненные этапы педагогической и культурной деятельности самого яркого на взгляд автора педагога ХІХ века. В данной публикации анализируется его взгляд на личность учителя того времени, личностные качества Б. Гринченка, присущий ему гуманизм и непреодолимое желание развивать украинскую школу, стремление учить детей родному языку. Б. Гринченко предстает перед нами как истинный гуманист, демократ и патриот с передовым и всеобъемлющим мировоззрением. Автор подчёркивает, что это педагог с огромным интузиазмом, стремлением, творить, и совершенствовать сделал неоценимый вклад в развитие украинской школы и безусловно является образцом подражания для многих учителей нашего времени. Его идеи и по сей день не теряют своей актуальности. Как учитель, он соединил лучшие достижения мировой педагогической мысли с национальными традициями воспитания, необходимости духовного возрождения украинской нации. Особое внимание обращено на то, что он являлся автором первых в Украине „Букваря” и „Читанки” на родном украинском языке. Борис Гринченко вошёл в украинскую историю, культуру и литературу как страж родного слова – человек который охраняет, оберегает национальные достижения своей страны.

Ключевые слова: учитель, сельская школа, гуманизм, личность учителя.

Spiridonova A. V. Boris Grinchenko – is Teacher

The article is dedicated pedagogical activity of famous Ukrainian teacher and cultural figure Boris Dmitrovich Grinchenko. The author analyzed the B. Grinchenko’s contribution into the development of pedagogics and national culture of education. The main pedagogical ideals and the ideal of teacher of that time opened in the article. A big attention is paid to the pedagogical activity of Boris Grinchenko during his work in rural school. The main stayes of life, pedagogical and cultural activities of the brightest teacher of the XIX century in the author’s opinion are observed clearly in the article. In this edition the author analyses his opinion at the teacher’s personality and traits his usual humanism, a big wish to develop Ukrainian school and to learn the native language. B. Grinchenko appears before us as a real humanist, a democrat and a patriot with advanced views and broad-minded. The author emphasizes is a teacher with a big enthusiasm and an aspiration to create and to perfect. He made a great contribution into the development of Ukrainian school and certainly he is an example for the many teachers in our time. His ideas don’t lost their actuality now. He united the best properties of the world pedagogical thought with national traditions of the education, with the need of spiritual regeneration of Ukrainian nation as a teacher. The big attention is paid to the fact that he was the author of the first in Ukraine „Bukvar” and „Chitanka” which were written in native language. Boris Grinchenko went into Ukrainian history, culture and literature as a guard of native word – as a person who protects the national achievement of his country.

Key words: teacher,rural school, humanism, ideal of teacher.

Ми живемо у ХХІ столітті, де сучасне суспільство ставить перед педагогами якісно нові вимоги. Стан нинішньої освіти в Україні вимагає кардинальної зміни духовного світу вчителя, розширення професійної та національної свідомості, розвитку науково-педагогічного мислення. Прагнення до ідеалу – це прагнення до вдосконалення, без якого вчитель деградує як фахівець. А яким був вчитель сто років назад? Чого чекало від нього суспільство того часу? В цій статті відображене життя одного з найвидатніших педагогів та культурних діячів ХІХ століття – Бориса Дмитровича Грінченка.

Борис Грінченко – це насамперед талановита, різнобічна людина, яка більшу частину свого життя присвятила розвитку педагогіки та національної культури виховання. В той же час він був персоною неординарною, і тому ставлення сучасників і нащадків до нього неоднозначне. Як вчитель, він поєднав кращі надбання світової педагогічної думки з національними традиціями виховання, з потребою духовного відродження української нації. Б. Грінченко наголошував на тому, що найважливішим принципом загальноосвітньої школи є принцип гуманізму, що полягає в послідовному поєднанні інтересів учнів з інтересами вчителів. Цей принцип знайшов відбиток у Законі України „Про освіту”, де обґрунтовані основні принципи освіти, зокрема і гуманізм.

Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр (Харківщина) в сім’ї дрібно-панського поміщика, штабсротмістра Дмитра Яковича Грінченка та його законної жони Поліксени Миколаївни Грінченко.

У батьковому домі була велика бібліотека і здібний хлопчик, який в п’ять років навчився читати і писати, виховувався на кращих зразках світової художньої літератури. Світогляд й естетичні смаки Бориса формувалися під впливом творів В.Скотта, Дж. Байрона, А. де Віньї, Е. Еркмана-Шатріана, В. Гюго, М. Гоголя, О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова. Вирішальним для долі Бориса Грінченка як письменника стало знайомство з творами Тараса Шевченка, які він прочитав ще учнем Харківської реальної гімназії й під впливом яких почав писати українською мовою.

Починається педагогічний шлях молодого Грінченка у 1881 році, коли ще юнаком, якому не виповнилося і 18 років, він приїхав у Введенський (Харківщина) вчителювати. Ця школа у Введенському запам’яталась назавжди, але не розчарувала його щодо значення учителя в суспільстві.

У Зміїві на вчительських курсах Борис Грінченко познайомився з молодою вчителькою Марією Гладиліною. Ця зустріч в його житті була найважливішою.1884 р. він одружується з Марією Миколаївною, яка стала йому вірним другом і соратником у всіх справах, а згодом – письменницею і перекладачем.

Марія Миколаївна надала Борису Грінченко ту підтримку, якої йому так не вистачало.

У 1887 р. молоде подружжя Грінченків приїздить до с. Олексїївка Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії (нині Луганської області), куди їх було запрошено вчителювати. Спочатку селяни з підозрою і недовір’ям приглядались до нового вчителя, несхожого до тих, які вже були в їхньому селі. Спершу їх найбільш дивувало, що вчитель і вчителька, які приїхали до них, розмовляють „по-мужицькому”. Але повільно учні та їх батьки почали розуміти і вже не розпитували, чому він, пан, розмовляє так, як вони. Рідне слово запанувало серед учнів і батьків. За короткий час ця школа стала найкращою в повіті. Тут Грінченко проявив себе як педагогноватор, досвід якого і до наших днів не втратив своєї актуальності, тут ним написано близько двохсот творів.

Працюючи вчителем, Борис Дмитрович навчав дітей найсвятішому, що має кожний народ, – рідній мові. Тим самим він формував їхню національну самосвідомість. Та все одно діти вчилися писати й читати українською мовою, для цього потрібні були підручники, яких, на жаль, не було. Цю проблему Борис Дмитрович теж вирішив – він написав перші школярські книги – „Буквар” та „Читанку”. За таких обставин, хоча школа й не вважалася українською, діти, навчаючись у ній, знали, що вони українці, знали історію й географію України, знали цро всіх видатних письменників і свої знання вміли висловити справжньою українською мовою. Б. Грінченко відстоював принцип обов’язковості освіти всіх дітей і підлітків, говорив, що державі й суспільству невигідно економити на народній освіті, бо це значить економити на майбутньому нації. Необхідність навчання дітей рідною мовою педагог утверджує з позицій принципу природовідповідності. Школа має вчити природній мові, розвивати її, щоб остання стала досконалим засобом духовного життя, формування та розвитку думки.

Однієї грамотності для сільської дитини мало, вважав Б. Грінченко. Безумовно, необхідні глибокі, систематичні знання, Він бере на себе відповідальність допомогти рідному народу зійти з „беспросветного пути” і створити гідну його систему освіти, на ниві якої Б. Грінченко у своїй титанічній теоретичній та практичній Діяльності створив зразок нової національної школи, яка, у його розумінні є основою духовного відродження українського народу, його культурної самобутності.

Б. Грінченко вважав, що становлення юної особистості повинно мати ціленаправлений характер, адже дитина знаходиться в процесі постійного розвитку, зміни (змінювання) всіх сфер – інтелектуальної, емоційної, фізичної.

З гіркотою описує педагог принизливе становище української мови на українській землі: „Нашій українській мові тепер нема ходу: вигнано її зі школи, з суду, з усіх державних і крайових урядів, з церкви – скрізь. Де не піде наш чоловік, всюди до його по-московському озиваються, а як заговорить він по-своєму, то ще з його глузують, знущаються, а як солдатів, то й б’ють за їх рідну мову. По школах школярів теж одучають, щоб по своєму не говорити, і розказують їм, що українська мова, то хохлацька, мужицька, погана мова, що нею тільки дурні хахли, а путящий, розумний, освічений чоловік повинен говорити московською мовою”.

Педагогічна система Б. Грінченка спирається на народну педагогіку, адже це є вічне, невичерпне джерело навчально-виховної мудрості. Цю мудрість видатний педагог плідно використав у своїй практиці. Педагогічні інтереси Грінченка стосувалися насамперед дидактики. Свої дидактичні принципи педагог втілював у власній педагогічній діяльності, пропагував у науково-педагогічних і публіцистичних працях. У справі національної освіти Б.Грінченко був цілком послідовним, ніколи не відмежовувався від справ національного виховання, творив, писав українською мовою, яка лунала в його піснях, думах, в його серці, віддавав усі свої сили справі національного й соціального визволення рідного народу. Носіями цієї ідеї є й герої багатьох його оповідань („Дзвоник”, „Екзамен”, „Непокірний” тощо).

Важливою професійною якістю педагога є його педагогічний такт. Він ніби цементує всі якості вчительської особистості, робить їх корисними у процесі навчання й виховання. Педагогічний такт — характерна риса того вчителя, образ якого постає з оповідань „Украла”, „Непокірний”, „Екзамен”. Пригадаймо, як в оповіданні „Украла” учні під впливом учителя Василя Митровича змінили своє ставлення до Олександри. На дітей вплинула виважена поведінка вчителя, його уважне ставлення до їхньої однокласниці, бажання в усьому розібратися, його тактовність, милосердя й доброта. Привертає увагу та довіра й повага, з якою школярі ставляться до вчителя. Для них дуже важлива саме його думка, вони прислухаються до його порад, діють як їхній наставник. Педагогічна проникливість, і спостережливість, уважність, бережне ставлення до особистості учня, розсудливість, урівноваженість, товариськість допомогли вчителеві розв’язати конфлікт і посіяти зерно людяності й доброти в дитячі душі.

Як педагог Б.Грінченко відзначався глибоко прогресивними переконаннями. У численних розвідках („Яка тепер народна школа на Вкраїні”, „На беспросветном пути. Об украинской школе”, „Якої нам треба школи” та ін.) він наголошував на необхідності створення мережі українських національних шкіл. Навчання рідною мовою - один із провідних принципів освітньої системи Б. Грінченка. Спираючись на досвід прогресивних педагогів, психологів, мовознавців, він розвиває їхні думки щодо діалектичної єдності мови і мислення, наголошує на тому, що мова є виразником найістотніших національних ознак: психологічних, світоглядних, етнографічних. Педагогічна потреба навчання рідною мовою безперечна: „І справді, ми бачимо таку річ, що завжди діти, які вчаться своєю рідною мовою, розумніші, більше в їх хисту, й думкою вони моторніші, ніж ті, кому затуркують голову мовою чужою” [6. с. 27].

Б. Грінченко надавав дуже великого значення ролі книжки в житті людини, а особливо дитини. Результатом творчого пошуку педагога була вміло організована робота з книжкою в процесі навчання й виховання. Читання українських книжок на уроці було заохоченням і нагородою за самостійно і заздалегідь виконані завдання. Робота продовжувалась комплексом позакласної: учні писали рецензії на прочитані книжки, на твори однокласників тощо. Упродовж 1888 – 1889 років у школі, де працював Б. Грінченко, видавався рукописний журнал „Думка”, куди вміщувалися перші літературні спроби учнів, а також фольклорні матеріали, зібрані у своєму селі. На заняттях із старшими учнями практикувалися навіть лекції з українознавства, які передусім формували національну свідомість [1, с. 137].

Б. Грінченко вважав, що на особі вчителя ґрунтується все навчання і виховання. Він хотів його бачити високоосвіченою, високоморальною особою, яка досконало знає свою справу, сумлінно виконує вчительський обов’язок, є справедливою, послідовною і цілеспрямованою у своїх діях. Педагог висміює обмежених вчителів, які вбивають у дітях прагнення до знань, знущаються над ними морально та фізично. Таким горе-вчителям Грінченко протиставляє образи справжніх народних вчителів, які живуть життям народу і з любов’ю викохують його дітей на культурних здобутках попередніх поколінь. Держава, яка хоче досягти вершин соціальноекономічного й культурного розвитку, повинна дбати про своє майбутнє, підвалини якого закладаються у школі. Саме від школи залежить здоров’я суспільства, бо вона визначає рівень моралі та інтелекту майбутніх поколінь.

У „Листах з України Наддніпрянської”, адресованих українській інтелігенції, Б. Грінченко обстоює збереження українського менталітету, прагне пробудити національне самоусвідомлення й закріпити його у свідомості найпершого провідника українського народу. Водночас він підтримує ідею взаємодії й взаємозбагачення культур усіх народів на основі рівноправного й вільного розвитку кожної з них.

Б. Грінченко постає перед нами як справжній гуманіст, демократ і патріот з передовим і всеохоплюючим світобаченням.

До кожного діла на освітній ниві Б. Грінченко брався рішуче і впевнено, з вірою в те, що вселюдська освіта, а разом з нею і національна свідомість, мов «весняна повідь», захопить широкі народні маси. Не лише широта інтересів, ерудиція, працьовитість характеризували цього видатного українця. Йому, була притаманна виняткова принциповість і наполегливість у впровадженні своїх ідей та переконань у життя [2, с. 12].

Завершилося його учителювання в Олексіївці переїздом з родиною до Чернігова. По собі надовго залишив приємні згадки. Бо він щиро любив свою роботу й мав надзвичайний хист (учителя, однаково ставився до дітей з бідних та багатих сімей) Цим заслужив повагу учнів і батьків.

Працюючи вчителем більше десяти років (1981 – 1893), глибоко вивчаючи історію педагогіки, Грінченко пише низку статей про школу і для школи, надзвичайно потрібних у той час: „На беспросветном пути. Об украинской школе”, „Народні вчителі і українська школа” та ін. Він є також автором „Української граматики до науки читання й писання” зі статтею для вчителів і прописами, першої книжки для читання в школі „Рідне слово”, яку він написав разом із дружиною М. М. Грінченко (літературний псевдонім – Марія Загірня).

Важливою рисою педагога, на наш погляд, є також рівень його науково-педагогічного мислення, глибиною якого відзначався Б. Грінченко. Цей талановитий педагог творчо опрацював та узагальнив вітчизняний і зарубіжний досвід навчання й виховання, засвоїв народну основу педагогічних систем, що полягає в урахуванні мови, культури, характеру, побуту, історії конкретної нації, і створив власну педагогічну систему, головним принципом якої є принцип національного. Педагогічна система Б. Грінченка ґрунтується на глибокому знанні й розумінні спадщини Яна Амоса Коменського, Джона Локка, Й. Г. Песталоцці, Д. Дістервега, М. Корфа, В. Водовозова, К. Ушинського.

Навчання рідною мовою – один із провідних принципів освітньої системи Бориса Грінченка. Спираючись на досвід прогресивних педагогів, психологів, мовознавців, він розвиває їхні думки щодо діалектичної єдності мови і мислення, наголошує на тому, що мова є виразником найістотніших національних ознак: психологічних, світоглядних, етнографічних.

Борис Грінченко ідеал особистості будує на конкретних життєвих, історичних обставинах, які не обумовлюються тільки сьогоднішнєм днем приниженої Вітчизни, яка національно й соціально принижується. Образ ідеальної особистості значною мірою проектується ним із майбутньої України: вільної, незалежної, рівноправної у міжнародному світі [7, с. 35].

Борис Грінченко увійшов в історію, культуру, літературу України як оборонець її надбань, інтересів, європейської перспективи розвитку. У нього і літературний псевдонім був промовистий, символічний – „Вартовий” – той, хто стоїть на сторожі, оберігає, охороняє.

Список використаної літератури

1. Бех І. Д. Виховання особистості : У 2 кн. / І. Д. Бех. – К. : Либідь, 2003. – 848 с.

2. Бойко Б. Народний театр у розумінні Бориса Грінченка / Б. Бойко // Пам’ять століть. 1999. - №1. – 60-65 с.

3. Грінченко Д. Спогади про сина. – Інститут рукопису НБУ імені В. Вернадського, Ф. І, №. 32293.

4. Веркалець М.М. Педагогічні погляди Б.Д.Грінченка /М.М. Вер- калець // Радянська школа, 1988. - № 12. – 77 – 80 с.

5. Грінченко Б.Д. Народні вчителі і вкраїнська школа. – К., 1906. – 50с.

6. Неживий О.І. Борис Грінченко: вартовий рідного слова. / Неживий О.І – Луганськ; Знання, 2007. С. 187.

7. Неживий О.І. Із досвіду впровадження у практику навчальних закладів Луганщини педагогічної спадщини Б.Грінченка // Пробл.освіти. – 1996.- Вип.5. – С.104 – 112.

Стаття надійшла до редакції 05.04.2013 р.
Прийнято до друку 26.04.2013 р.
Рецензент – д. філол. н., проф. Неживий О. І.