Мій синку, Нема такого зілля на землі...
Мій синку,
Нема такого зілля на землі,
Щоб серце лікувати ним,
Але журитися не треба...
Приїдь до нас,
А я в селі
Найкращу дівчину
Посватаю за тебе!
Кохання виліковують коханням!
Скажу, що навіть
Старий і добрий лікар — час —
Тебе від слабості тієї не позбавить,—
Приїдь, приїдь до нас!
Не гнівайся на мене,
Ти знаєш, я проста,
А ти учений,
Ти стільки прочитав книжок,
А я листа
Від тебе прочитати не умію.
Але скажу своє: раділа б я,
Якби ти покохав Гафійку, Анну чи Марію...
Щось не сподобалось мені
Твоєї дівчини ім’я.
А як вона, не дай те бог, фарбує губи
І нігті довгі носить,
Неначе вмочені у кров,
То хай така тебе не любить,
І ти забудь таку любов!
Така мені дочкою бути не захоче,
З такою
Ти житимеш, як у неволі,
І серце заболить співоче,
Навіки скорене тужливій долі!
О, як хотіла б я,
Моє хлоп’я,
Аби вона лиш турбувалася про тебе,
Про всі хатні,
Великі і дрібні,
Потреби,
Аби могла дочутися в душі своїй
Луну твоєї радості чи суму,
Аби не сполохнула словом необачним
Твою задуму,
Коли ти пишеш о порі нічній
(Ти говорив, що нелегкий твій труд),
Подумай сам.
І все-таки приїдь — ми поговорим.
Ти, певно, там змарнів і схуд,
Приїдь хоч відпочити
І поклонитись горам.
1953