Негритянко! Задумлива ноче...

Негритянко! Задумлива ноче,
Забудьмо сьогодні про всі табу,
Серце моє виспівати хоче
Твоїм рукам золоту хвальбу.

Чорна моя! У чорну нивку
Малим багато я зерен загріб...
В мого народу у пошанівку
Чорна робота і чорний хліб.

А злобну душу — чому ? — не знати,—
Чорною звуть,— логіку як знайти?
Чей же білі були в нас магнати,
Чей же білі були в нас кати!

Та їхні руки чорніли від бруду
І чорний колір сплямило зло.
Я все віднині робити буду,
Щоб слово «чорний» чистим було.

Бабуся твоя була рабою,
Була у чорних біла журба...
Я навіки захоплений тобою —
Маєш, чорна, білого раба!

Це інше рабство, а те... не думай, мила,
Що я не знаю йому ціни.
Мене з дитинства буря ломила,
Мене зігнути хотіли пани.

Є люди, що, неначе дерева,
Коріння пустили в глибінь земну.
І ти між ними пальма — королева,
І я між ними верховіття не гну.

Є люди, неначе квіти у вазі,
І правда наша для них чужа,
Я всім скажу, маючи красу твою на увазі,
Що у мене чорна-чорна душа.

1961