Слово Конопніцької
Земле українська, у тобі
Польки прах лежить. Благаю, непе,
Скроні згаслі і чоло студене
Не давити в кам’яній злобі!
Не вона твоїх дітей у Кодні
Постинала, не вона хрести
Клала, щоб навіки розп’ясти
Твої думи й мрії благородні!
Ні! Вона для всіх земель і нив
Справедливості жадала й плуга.
Дух добра, як туга і недуга,
Те печальне серце спопелив.
Тож забудь підкови панських коней,
Від яких тобі тріщала кість.
Вбили ми тисячолітню злість
І несем братерства стяг червоний.
Світ кавальцювали королі,
Та його возз’єднують народи.
Хай поет, що закликав до згоди,
Спить спокійно і в чужій землі.
Хай увійде в пагони раїни,
В цвіт калини і в мої думки
Слово Конопніцької. Віки
Жити їй під сонцем України.
1957
