Другові дитинства

Пам’ятаєш перший клас?
Вчились добре ми, одначе
У куточку на «осляче»
Місце посадили нас.
«Що не русин, то ледащо»,—
Пан «професор» думав так.
Ну, а ти ж таки поляк!
Чей «ослом» зробив нізащо?
Ти поляк, та батько твій
Так, як мій, орав, і сіяв,
Молотив, і зерно віяв,
І возив на поле гній.
І тобі кричали «бидло!»
Паничі з передніх парт.
Пам’ятаєш, не на жарт
Ми набили їх обидва!
Ми рубали їх мечем
Дерев’яним, як герої.
Хоч було їх більше втроє,
Утекли вони з плачем. ...
Двадцять літ пройшло відтоді,
Зрозумів і я, і ти,
Що до світлої мети
Йдуть народи наші в згоді.
Ми, щасливі, молоді,
Будем дружними руками
Разом розбивати камінь,
Що лежить на їх путі.
Ну, а ті, що з нами бились
У дитячому бою,
Польщу зрадили твою,
За кордоном опинились.
Не навчилися читать
Правди і свободи книгу
І для нас нову кормигу
В чужину пішли шукать.
Гріб горбатим не поможе!
У кубловиську гнилім
Панська Польща сниться їм
Ще й od morza і do morza *
Як вони ввійдуть в азарт,
Ще нас можуть зачепити,
Доведеться ще раз бити
Паничів з передніх парт!