Біля вуликів на землі...
Біля вуликів на землі
Лежить собі дід мій і куня.
І лазять бджоли по його чолі,
Як по розтрісканім зрізі пня.
І лазять бджоли по запалій щоці,
І він лежить собі, як неживий.
Очі його, немов чорні рубці,
Зашиті сивою ниткою вій.
Не ворухнеться його рука —
Нехай беруть собі карий мед.
Дідусь мій до смерті своєї звика,
Як звикає до слави поет.
1965
