На дерев’яному протезі мати...
На дерев’яному протезі мати
Ішла й тягла в санках дитину — сіп та сіп...
Від усмішки щасливого дитяти,
Немов од сонця, я на мент осліп;
Закрив рукою очі безборонні,
Але скрипів протез із темноти,
І чуть було, як падає на скроні
Той сніг, який не зможу я змести.
1965
