Притча про жінок

ІВАНОВІ ЧЕНДЕЮ

Був собі в царя слуга —
Розум, дотеп і снага.

Словом, хлопець — ніби дзвін,
Та почав марніти він.

Цар питається його:
— Що з тобою, мій слуго?

— Царю, я боюсь ректи,
Бо мене скараєш ти.

Цар подумав: «Щось тут є...»
— Говори, хлоп’я моє.

І ніхто тебе не ткне,
Говори, не зли мене.

— Царю, правди не таю,
Я люблю жону твою!

Впало слово, як удар,
Встав розгніваний владар.

— Що ти, хлопче, стратив глузд?
— Та слуга ні пари з уст.

— В тебе гарна жінка чень.
— Та слуга анітелень.

Не поможуть тут слова.
Цар підносить кубки два:

Деревний і золотий.
— На, слуго, бери і пий.

Усміхнувшись, цар пита:
— В дерев'янім що? — Вода.

П’є слуга, а цар пита:
— В золотому що? — Вода.

— А тепер іди із віч
І подумай, в чому річ!

— Царю,— відповів слуга,
— В тебе чарка дорога,

В мене тана, та в землі
Води є дзвінкі й гнилі,

Є цілющі, як бальзам,
Є отруйні — знаєш сам.

Спробуй всякої води
І, в чім річ, подумай ти!

1957