17.03.2021
Іван Сокульський
eye 367

Еволюція І. Сокульського як митця: на матеріалі збірки «Листи до Марієчки»

Еволюція І. Сокульського як митця: на матеріалі збірки «Листи до Марієчки»

М. О. Дружко

Темою нашого дослідження є еволюція дніпропетровського поета І. Сокульського як митця, що простежується в його збірці «Листи до Марієчки». Мета статті - проаналізувати матеріал збірки і на його основі визначити складний шлях творчої еволюції митця як наслідок глибинних психологічних процесів, що зазнало письменницьке «Я» І. Сокульського. Це питання, на наш погляд, є актуальним у сучасній літературознавчій науці, оскільки воно тісно пов’язане із психологічним аспектом дослідження літератури, що набуває дедалі більшої популярності в наукових колах. Крім того, ця стаття є однією з перших спроб наукового вивчення творчості самобутнього представника української літератури другої половини XX ст., нашого земляка Івана Григоровича Сокульського.

За словами самого письменника, ще зі студентських років він відчув свою приналежність до покоління шістдесятників, яке яскравим метеоритом спалахнуло в українському мистецтві в кінці 50-х - на початку 60-х pp. XX ст. «Чуття цієї приналежності, - писав поет, - допомогло мені здійснитися українцем Це надихало, перевертало всі мої дотеперішні совєтизовані уявлення та погляди <...>, ти ставав кимось, здійснювався як особистість... Захоплююче і сильне, як Дніпрова повінь, було те чуття». Духовний зв’язок І. Сокульського з представниками шістдесятництва (Л. Костенко, В. Симоненком, Є. Сверстюком, І. Світличним, В. Сіренком та ін.), підхоплення їхніх національно-патріотичних гасел відбилося також у творчості письменника: «Без України ми не знаєм, хто ми»; «...Ми до себе вертаємо завжди / і стаємо лицем до Вітчизни», - пише він. У ранніх віршах І. Сокульського, подібно до поезій В. Симоненка, В. Сіренка та ін., на перший план виступає критика радянського режиму, яка межує із сарказмом та неприхованим обуренням: «Лиш так. Нема дилем. / Лиш рабство стукає у скроні»; «Немає дому, де тюрма / так дружно вийшла на нарад».

Усю творчість І. Сокульського за її жанрово-тематичними, образними та світоглядними особливостями можна поділити на два етапи: перший етап охоплює 60-70-ті pp., другий - 80-ті pp., час написання поезій та епістолярної спадщини письменника, яка має надзвичайно високу художню цінність. На першому етапі творчості він зосереджує увагу на вираженні своїх громадських позицій та суспільних поглядів, переважно працюючи в царині громадської лірики. Його віршам цього періоду притаманні космізм та широке застосування гіперболи, що характерно для таких шістдесятників, як В. Симоненко, М. Вінграновський, В. Стус: «від землі - аж до місяця наші болі ростуть»; «ридають гори». Цікавими також є завжди емоційно насичені образи-символи каменю та домовини в ранній поезії І. Сокульського. Так, образ каменю символізує в поета молоду силу: «скрегоче камінь, мов кістками повстало тіло молоде». Образ домовини є символом духовної тюрми, в якій змушений жити поет-дисидент: «шлях мені завалено гробами». Постійно борючись зі спокусою піддатися на умовляння тієї домовини й зануритися в її глухий, холодний спокій, І. Сокульський під тиском тодішньої суспільно-політичної ситуації сам стає труною для власних віршів: «щодня в мені вмирає вірш», - читаємо у нього. Таким чином, образи-символи домовини та каменю зумовлюють інтравертність поезії І. Сокульського як вияв реакції на переслідування і цькування, яких зазнавав поет.

Другий етап творчості І. Сокульського збігається з важливими подіями в його особистому житті: народженням його дочки Марієчки та другим арештом. Саме тоді поет пише послання, які менш ніж через два десятиліття складуть книгу «Листи до Марієчки», перлинку української дитячої літератури та епістолярного жанру.

Збірка «Листи до Марієчки» складається з листів письменника до дочки, написаних під час його другого ув’язнення з липня 1981 по вересень 1987 р. Поета було заарештовано 11 квітня 1979 р. за участь в українській громадській групі сприяння виконанню гельсінських угод. На той час його доньці Марієчці йшов п’ятий рік. Дружина письменника Орина Сокульська пише, що він «був захопленим, самовідданим батьком». Отож, невимовно переживав розлуку зі своєю дитиною, переймаючись найбільше тим, як маленька Марієчка сприйме його відсутність. За словами пані О. Сокульської, «Листи до Марієчки - це відчайдушне зусилля батька здійснити не можливе попри відстань і умови в’язниць, зберегти душевний зв’язок з дитиною, розкривати їй повний радісний світ, посилати своє тепло і підтримку». Читаючи збірку, ми спостерігаємо, як еволюціонує митець Сокульський, розкриваючи нові обрії своєї творчості, неповторні грані письменницького таланту.

За словником іншомовних слів, еволюція [лат. evolution - розгортання] - «процес зміни, розвитку когось або чогось від одного стану до іншого». Вживаючи термін «еволюція», маємо на увазі процес розвитку творчої майстерності І. Сокульського, спричинений соціально-психологічними факторами і відображений у листах і творах письменника, написаних для його дочки. У післямові до аналізованої збірки Ю. Вівташ писав: «Наростаюча потреба реваншу культури та цілком нового прочитання ідеї України, проблема шукання і збереження сутнісного «Я» за умов хаосу і смути, розриву людських зв’язків і комунікацій вимагають сприйняття «Листів до Марієчки» як соціально-психологічного документу». Серед соціальних факторів, що спричинили листування письменника з дочкою, найвагомішими, на наш погляд, є роз’єднання письменника - батька з родиною через ув’язнення, умови ізоляції, в яких він перебував, та заборона будь-якої його творчої і суспільної діяльності. Проте інтуїтивний чи свідомий пошук письменником виходу з інформаційної і творчої блокади, його прагнення зберегти бодай найтоншу ниточку родинних стосунків і спілкування з дочкою стали рушійною силою розмови в листах. «Життя назад, так коротко можна назвати моє теперішнє буття... Все моє життя, по суті, тече назад, в далекі й недалекі минулі дні... Як бачиться, реальні враження конче необхідні», - писав відірваний від родини і вивезений за Урал поет. Таким чином, єдиною можливістю творчо реалізуватися для І. Сокульського стало його листування з дочкою. Батько захоплений ідеєю створення книжечки для Марієчки та її друзів, пише п’єси для доньчиного лялькового театру, вигадує нові персонажі, складає цікаві мудрі казки та новели: «Чарівний кошик», «Дівчинка з троянди», «Чарівний замок», «Як Марієчка помирила квіти», «Зоряний дощ» та ін. Перебуваючи в тюремній камері, І. Сокульський завжди знаходить добру пораду і слово підтримки для дочки та дружини.

Листи письменника далекі від жанру повчань, у них можна знайти хіба що елементи дидактизму. Наприклад, як батько радить Марієчці приборкувати складні науки: «Хай вони тебе бояться, що ти їх враз повиучуєш...». У своїх листах він моделює незвичайний і цікавий світ для себе і своєї дитини, де вони разом подорожують, малюють, пізнають природу, навчаються. У цьому ірреальному світі І. Сокульський мислить себе в першу чергу батьком, дочка, а не що інше, стає суттю його життя. Це підтверджує і цикл віршів «на виріст», присвячений Марієчці, де по-новому розкривається талант Сокульського - лірика. Він усе частіше звертається до прийому персоніфікації, глибокий філософський зміст намагається вкласти в доступну для дитячого сприйняття форму, послуговуючись специфічними гіперболами та метафорами, притаманними дитячій літературі: «Я соняшник - золоте люстро, в яке сміється сонце», «Я айстра, я зірка в тебе під вікном. Вдень я цвіту в твоєму палісаднику, а з вечора, вмившись росою, цвіту в небесах». Провідний політичний та суспільний діяч Дніпропетровщини, І. Сокульський стає автором абсолютно нового для нього дитячого вірша з неповторною символікою, ніжною барвою, інтимізованим, аж до пестливості, колоритом.

Важливою рисою збірки «Листи до Марієчки», ознакою творчої еволюції митця є естетизація його стосунків із родиною, що проявилося вже в першому за хронологією листі : «А найбільш золотого кольору долинає до мене од вас з мамою - такі ви вже стали для мене (і були такі від початку!) славні та золоті... Як і ви до мене, я завжди повернений у ваш бік, як сонях до сонечка, до свого золотого кольору». На думку Л. Яценко, така «естетизація родинних стосунків відбувається за символікою святого сімейства та національною художньою традицією». Вона дійсно є відлунням народних мотивів у творчості письменника, природним продовженням української мистецької традиції, започаткованої ще Т. Шевченком і підхопленої в другій половині XX ст. шістдесятниками. Проте слід вказати на своєрідність естетизації І. Сокульським його родини. На відміну від більшості українських письменників, схильних у своїй творчості до асиміляції образу матері з образом України чи зображення його в аспекті трагічно-патріотичного пафосу (Т. Шевченко, Є. Маланюк, В. Симоненко, В. Стус), автор «Листів до Марієчки» не персоніфікує образ Батьківщини, а виводить на перший план образ дочки. Саме через Марієчку здійснюється його зв’язок із Вітчизною. Так у його свідомості до патріотичної і мистецької долучається батьківська іпостась. Хоча патріотизм і мистецтво не втратили свого значення для письменника, та під впливом батьківських почуттів вони набирають нових еволюційних ознак навчально-виховного характеру. У листах до дочки І. Сокульський майстерно змальовує картини рідної природи, виховуючи таким чином у Марієчки почуття любові до Батьківщини. Користуючись поетичною гіперболою, письменник намагається виховати в Марієчки повагу до рідної мови та слова як виразника почуттів узагалі: «Світе мій, моя велика мово! / Від якої вишньої пори / все збудилось, все з’єдналось словом - говори, Любове, говори!?».

Загалом тематика «Листів до Марієчки» різноманітніша за тематику ранніх творів письменника, що відбиває новий етап творчої еволюції митця. Так, у віршах «Добридень, дерево», «З деревом удвох» І. Сокульський розгортає мотив бережливого ставлення до природи шляхом персоніфікації та метафоризації образу дерева: «Добридень, дерево! Кого це ти все ждеш? / Навшпиньки ставши, сонце виглядаєш, / По ранку вмившись, неба дістаєш: / Смієшся - радістю, і листям тихо граєш...».

Крім гуманістичної та патріотичної, провідною в збірці «Листи до Марієчки» і новою для самого І. Сокульського є тема творчості й мистецтва. Письменник прагне заохотити дочку до малювання. Зрештою, його мрія здійснюється, адже за словами хрещеної матері Марієчки Р. Лиші, малюнки дівчинки «є найчутливішою відповіддю батькові, власним інтуїтивним проривом до життя як творчості». Можливо, завдяки бажанню письменника залучити свою дитину до живопису еволюціонує і творча манера поета: його поезія набирає яскравих неповторних барв. На зміну чорному й сірому кольорам каменю, що переважають у ранніх віршах І. Сокульського, приходять світлі фарби дитинства: золоте люстро; квітка біла; голуб голубий; думки відцвітають: вишнева й блакитна; очі голубі-голубі, як Карпати здалеку; рожевокрила синичка; біляві, блакитні, жовті, рожеві зірки тощо. Як бачимо, у віршах та казках І. Сокульського важлива роль належить зоровій деталі, що характерно для дитячої літератури, тоді як у ранніх його поезіях діапазон зорових образів та їх кольорова гама менш різноманітні та яскраві. Прагнучи увиразнити свою оповідь і хоча б якось компенсувати брак живого спілкування, письменник використовує низку синтетичних зображальних засобів, серед яких найпоширенішими є зорові, що надає творам мальовничості, наближає їх до реальної дійсності. Особливо щедрий він на золотий колір сонця й осені, колір надії і душевної чистоти, який став наскрізною художньою деталлю творів збірки.

Найспецифічніша риса «Листів до Марієчки» пов’язана зі спробою І. Сокульського передати дочці його релігійно-філософську концепцію і життєву мудрість, сформовані протягом багатьох складних років пошуку власного «я», переосмислення ролі людини у світі і суспільстві: «Не обійти минулого! Що буде - не забудь! / Є шлях до себе, шлях впада в минуле.../ Є світу всього путь!».

Сповідуючи притаманні більшості шістдесятників принципи національної свідомості, чесності й гідності, що не знають компромісів, та високої духовності, почерпнутої з народних традицій і фольклору, І. Сокульський не лише стає носієм національних ідей, а й поступово залучається до християнства, котре є невід’ємним елементом української культури. «Християнський пантеїзм з його постулатами <...> проймає всю образну тканину листування... Він виступає і як традиційна персоніфікація образів природи і як концептуальна особливість пейзажу настрою, лірики поета», - пише Л. Яценко. Релігійні образи наявні й у ранніх творах письменника, та важливим еволюційним поворотом у його творчості є перехід від їх запозичення до сповідування ідей християнства, «наслідок чого саркастично-бунтарські мотиви поступаються філософським, що сприяє ліризації та поглибленню думки його віршів. У зв’язку з цим важливо зауважити, що інтравертна за своєю природою поезія І. Сокульського в процесі його творчої та духовної еволюції і самозалучення до виховання дочки стає екстравертною.

Творча еволюція митця простежується не тільки на жанрово-тематичному рівні збірки «Листи до Марієчки», а й у своєрідності її мови та системи образів, які мають багато спільного з українським фольклором. З метою ліризації оповіді І. Сокульський часто звертається до зменшувально-пестливих форм: рученька, сонечко, дощик, літечко, журавлик, дівоньки, квітоньки, скрипочка, зернятко та ін. Цей прийом засвідчує зміни поетикальної манери автора збірки, заміну набатних мотивів його ранніх поезій на милозвучніші, близькі до мелодики пестушок та колискових. Щодо образної системи, то поруч із авторськими образами-символами, асоціативно все ж пов’язаними із фольклорним, міфологічним їх змістом (ніч - символ забуття, пливуча вода - символ смертної людини, тиша - символ самоти, дощ - символ очищення, дерево - символ волі та продовження роду тощо) наявні й притаманні народним дитячим творам образи квіток, сонечка, журавлика, горобчика та ін. За принципом народних казок І. Сокульський звертається до прийому олюднення квітів, дерев і тварин: «Зажурився журавель, / Що минає літа день, / Що надходить осінь: / «Я ж не взутий - босий!».

Отже, твори збірки І. Сокульського «Листи до Марієчки» є відображенням творчої еволюції митця, спричиненої глибокими переживаннями автора внаслідок його розлуки з дочкою та вимушеним обмеженням творчої діяльності, переосмислення ним власної сутності. Еволюція засвідчена змінами письменницької манери автора, насамперед у системі зорових образів, розширенням кольорової палітри, ліризацією оповіді, освоєнням нових жанрів, прийомів та засобів образності і яскравим вираженням батьківського начала, розширенням тематики поезії, змінами інтравертного характеру вираження авторської свідомості на екстравертний. Письменник залишається вірним раніше сповідуваним національно-патріотичним та громадським ідеалам, переводячи їх, проте, з експресивно-бунтарської площини у філософсько-виховну. На наш погляд, «Листи до Марієчки» є безпрецедентним явищем в українській дитячій літературі, оскільки ця книга народилася із фантазії письменника, що, незважаючи на відстані, час і режими черпала з батьківської любові сили для творчого злету. Читаючи збірку І. Сокульського, де нерідко душевна гармонія автора балансує на межі з відчаєм, де мотиви сподівання переплітаються з екзистенціальними і депресивними мотивами, ми відчуваємо й усвідомлюємо атмосферу, в якій жило і творило відважне покоління шістдесятників, що врятувало українське мистецтво від деструкції та асиміляції.

Л-ра: Таїни художнього тексту. – Дніпропетровськ, 2006. – Вип. 5. – С. 120-126.

Біографія

Твори

Критика

Читайте также


Выбор редакции
up