Будяк
Благословивши спеку,
відкинувши шолом —
будяк — посеред степу!..
(Так є і так було).
Стоїть, шляхи пильнує,
яруги та балки.
На просторі — степує,
зібравши всі віки.
Навали і пожари:
руїни, кров і жах...
Хозари і татари —
в його старих очах.
Він туго зріс і круто —
крізь бачення своє —
будяк, що має бути,
будяк, що завжди є!
Збирає щедрі роси
і зірку розтуля...
Будяк проріс чорнозем! —
його свята земля.
