Олег Ольжич. Ольвієць
Годi! I лiру кидаю на барсову шкуру.
Серце ледаче давно — як фiал без вина.
Пiнявий трунок щасливо допито до дна,
Личить же усмiхом стрiнути правду понуру.
В мене над ложем мiй меч в пiхвi, золотом битiй.
Зойкнуло лезо й лягло на брунатiсть колiн.
Лезо — cвiчодо, i в ньому мiй вихiд один —
Завтрашнiй похiд, зеленi просторi i скити.
Завтра ступатимеш полем. А стрiли, як злива.
Десь кочовник невiдомий мою наклада.
В день такий смерть — як цiлюща вода.
В день золотий i тяжкий, як оттiйська олива.
