​Рене Фалло у світлі арготологіі

Е. М. Береговська

П'єр Гіро, один із найвизачніших сучасних дослідників арго, у середині 50-х років говорив про необхідність створення арготології як особливої лінгвістичної дисципліни зі своїми визначеннями, законами, методами і прийомами дослідження та перевірки: «... le jour où cette argotologie se sera constituée je pense qu'elle apparaîtra - dans ses limites - aussi révolutionnaire et aussi féconde que la dialectologie». На початку 70-х років термін «арготологія» ввійшов у найновіший семитомний словник Ларусса, і йдеться про арготологію вже не в майбутньому, а в теперішньому часі. Цей лінгвістичний факт - включення терміну-неологізму в словник - фіксує безсумнівні успіхи в дослідженні арго, досягнуті в останні десятиліття у Франції та за її межами. Помітне пожвавлення інтересу до соціолектів спостерігається і в нашій країні.

Найменш досліджена в арготологіі галузь - це галузь, яка межує зі стилістикою художнього мовлення, а саме вивчення процесу інкорпорації арготизмів у мову художньої літератури.

Вивчення арготизмів у значній більшості художніх текстів дозволило сформулювати основний закон їхнього функціонування в прозовому творі: при концентрації не нижче середньої арготизми діють єдиним блоком. Методика дослідження арготизмів у творчості того чи іншого письменника має кілька етапів: тематика творів, які містять арготизми; персонажі, котрі арготують; арготичний словник письменника; концентрація арготизмів і їхні стилістичні функції в окремому творі; визначення головної тенденції у використанні арго автором. Ця методика була застосована при аналізі творчості Крістіани Рошфор. Скористаємося нею, щоб розглянути під тим же кутом зору творчість Рене Фалло.

У юному віці, коли багато інших ще тільки готуються жити, сидячи на шкільній лаві, у Рене Фалло за плечима був чималий активний досвід: він устиг попрацювати комірником у видавця, розсильним в аптекаря, підмайстром у бондаря, у 44-му пішов воювати, а демобілізувавшись, став журналістом газети «Ліберасьон».

Соціальні антипатії Рене Фалло не так яскраво виражені, як у Крістіани Рошфор: критицизм - не його стихія. Але соціальні симпатії його цілком визначені: у кожній зі своїх книг він глибоко демократичний. На початку шляху Фалло - письменник популістського спрямування (три його романи, «Banlieue Sud-Est», «La fleur et la souris» і «Pigalle», навіть отримали Prix populiste), згодом його творчість набуває більш широкого діапазону. Французька критика зближує його з Еженом Дабі, з Арманом Лану.

Стиль Фалло більш традиційний, ніж стиль Рошфор, із побутовописьменницькою манерою цілком узгоджується систематичне звернення до арготичних джерел.

Тематика романів Фалло містить тільки дві з аргорецептивних тем – змалювання міського дна й побуту робітничої молоді. А головна тема Фалло - почуття в різних його проявах: дружба - зворушлива, пронесена через усе життя дружба трьох людей похилого віку з «Les vieux de la vieille» і дружба спелеологів, що дала в скрутну годину тріщину з «LFne poignée de main», кохання - банальне в «Les pas perdus», щасливе в «Paris au mois tl'août», болісно-надривне в «L'amour baroque», трагічне в «Charleston» і «Comment fais-tu l'amour Cerise?». Арго присутній у всіх цих романах.

Коливання в концентрації арготизмів у творчості Фалло значно сильніше, ніж у Рошфор: від високої до мізерно малої.

Виразно спостерігається зв'язок концентрації з тематикою: найвищу концентрацію дають романи з аргорецептивними темами, а в романах про любов концентрація набагато менша. Помітна тут і залежність від географії романів: ті твори, дія яких пов'язана з Парижем, містять більше арготизмів, ніж ті, дія яких відбувається переважно у провінції, а найменше їх у тих романах, де описуються події, які відбуваються в Лондоні.

Із кінця п'ятдесятих років у творчості Фалло немає більше романів із такою великою кількістю арготизмів, як в «Banlieue» або «Ceinture». Вихід за рамки популізму супроводжується падінням концентрації арготизмів, у ставленні письменника до використання арготичного джерела з'являється велика стриманість.

Персонажі, які арготують, густо населяють твори Р. Фалло: у п'яти романах, які будуть розглянуті докладніше, їх 71 (у п'яти книгах Рошфор їх 31). Почасти це пояснюється властивостями творчої манери Фалло, котрий надає перевагу, особливо на початку кар'єри, багатофігурним композиціям. А почасти - соціальними верствами, висвітленими в його творах.

У ранніх романах Фалло арго вживають майже винятково персонажі, які належать до декласованих або міської бідноти: клошари, жебраки і злочинці, шофери, робітники, офіціанти бістро, листоноша, контролерка метро та подібні.

У творах, які Фалло пише з кінця 50-х років, соціальний склад персонажів, які арготують, стає більш строкатим. Ця лінія продовжується в наступних романах. Поряд із вихідцями з низів, арготизми вкладаються в уста синові великого комерсанта Франсуа Рагону («Charleston»), відомому драматургу Режі Ферье, кінорежисерові Жермену Брюнелю («L'amour baroque»). У романах «Charleston» і «Comment fais-tu l'amour Cerise?» арго використовується в ролі умовного еквівалента англійського сленгу в мовному портреті кількох персонажів. Серед персонажів, які арготують, у Фалло є люди різного віку (переважає молодий - 49 з 88, для яких вік позначений), є і позитивні (43), і негативні (5), і нейтральні герої (58).

Головні особливості арготичного словника Рене Фалло полягають у тому, що:

- обсяг його досить значний: 832 одиниці;

- у ньому порівняно велика частка арго-27 (20,5%), і деякі арготизми потребують спеціальної семантизації;

- він містить досить багато «свіжих» арготизмів, які зустрілися тільки у Фалло;

- синоніміка його на рідкість багата;

- уже в його ядрі відчувається прагнення до різноманіття;

- емоційна сфера ядра містить як «негативні», що мають пейоративну конотацію, так і позитивно заряджені одиниці;

- містить декілька орфографічних дублетів, що підкреслюють самим фактом свого вживання в рамках одного твору рухливість, нестабільність арго;

- містить абсолютно всі семантичні поля, наявні в загальному словнику арготизмів, які проникли в сучасну художню прозу;

- його семантичні поля нерівномірно заповнені арготизмами з різних творів; арготичний словник перших двох проаналізованих романів майже повністю містить словник трьох інших, тобто вже в самому словнику Фалло відчувається напрямок, у якому змінюється стиль автора.

«Banlieue Sud-Est» - це роман про французьку молодь 44-го року. Роман Фалло вихоплює з військової дійсності найзвичайнісіньких молодих французів, яких 94 на кожну сотню. У війну вони вступили підлітками, першим їхнім сильним враженням була поразка Франції, і вони зневірилися у всьому, пасивно ненавидять німців, зневажають покоління «предків», яке дозволило довести Францію до її нинішнього ганебного стану, живуть сьогоднішнім днем, заробляють собі на життя, хто як може, жадібно ловлять якісь мізерні радості й чекають кінця війни.

У романі є гострий сюжет - історія стосунків Бернара Любена й Анни, його палке кохання до Зезетте, зрада Зезетти, яка за гроші доносить на його брата Клода, котрий переховується від угону в Німеччину, помста зрадниці і відхід у маки, - але головний інтерес не у змінах сюжетної лінії, а в груповому портреті, який певною мірою представляє ціле покоління.

Бернар Любек і його друзі по Південно-Східному передмістю тримаються тісною групою, дружба - це, мабуть, єдина моральна цінність, у яку вони ще вірять, якою дорожать. Рівномірне арготичне забарвлення, властиве мовній характеристиці всіх цих персонажів, підкреслює монолітність їхньої групи. Отже, арготичний блок роману, який утворюють в основному стандартні, необразні арготизми, взяті у високій концентрації, сприяє типізації мови цілої групи персонажів, єдиної за віком і соціальним станом. В арготичному блоці роману «Banlieue Sud-Est» досить інтенсивно використовуються синонімічні зв'язки. Вони пронизують висловлювання окремого персонажа, виникають як синонімічна перекличка між висловлюваннями різних персонажів, створюючи враження глибини загальної арготичної скарбнички, соціальної органічності звернення до неї описаних героїв.

Окремі частини арготичного блоку, що виділені стилістично, служать для акцентування позитивних і негативних емоцій, для створення різних евфонічних ефектів, для зближення семантично далеких одна від одної лексем. Наприклад, арготизм dingue (fou) навмисно позбавляється сенсу, перетворюється в звуконаслідувальний комплекс, який, імітуючи дзвін, передає душевну смуту героя: «Il s'arracha de sa torpeur maladive. A devenir dingue! Dingue! Dingue dongue dingue dongue...»

Відзначимо ще деякі побічні функції, які виконує арготичний блок роману «Banlieue Sud-Est». У портреті одного з друзів, іспанця Пепіто, арготизми є ознакою повного злиття з інонаціональним середовищем. Подібну роль відіграють арготизми в розвитку образу Анни. Виросла під крилом у старозавітної бабусі, далеко від столиці, вона спочатку злегка ошелешена арготичним мовленням брата і його товаришів. Але зваблива сила нового середовища, нових друзів для цієї наївної провінціалочки така, що у неї з'являється бажання якнайшвидше стати у всьому на них схожою. Прагнення до повної духовної асиміляції виражається в перших боязких спробах Анни «арготизувати» своє мовлення: «...Très fière de montrer sa course au diapason commun, elle se haussa sur le bout des pieds pour dire à Alix d'une petite voix d'enfant : - C'est bath c'qu'on va voir? On va s'marrer?»

Молоді герої Фалло сповнені відчуття своєї незрозумілості, старше покоління здається їм чужим і ворожим. Це духовне непорозуміння іноді проявляється в нерозумінні мовному. У деяких випадках старшим справді незрозуміла арготична мова молодих (як, наприклад, у діалозі Бернара з матір'ю), а в інших старші просто не бажають розуміти й приймати арготичну мову, тому що не сприймають нігілізм, який за нею стоїть. Тут, відображаючи конфлікт батьків і дітей, гранично оголюється опозиція арго - нормативна мова.

Переважна кількість арготизмів уводиться в тканину роману прямим способом, а семантизація деяких одиниць з арго-2 за допомогою нейтральних синонімів несе спеціальне стилістичне навантаження. Арготичними елементами насичені у творі всі види художнього мовлення, у тому числі й авторське, що наближає позицію автора до позиції свідка й учасника зображуваних подій.

Розповідь у романі ведеться від 3-ї особи, але не в нейтральній манері. Автор говорить з читачем начебто від імені свого покоління - і його оповідне мовлення, природно, вбирає якісь особливості мовлення його героїв. Але там, де письменник звертається до читача тільки від себе, - у численних авторських відступах, які малюють політичну картину Франції, оцінюють конфлікт поколінь або представляють пейзажні замальовки, - видно, у чому авторське сприйняття не ідентичне сприйняттю його героїв. У романі чимало густо насичених метафорами авторських відступів. Розгорнуті метафори авторських відступів різко протистоять у творі арготичним елементам. Ці дві стилістичні фарби, накладені густими мазками і створюють ефект «відштовхування», домінують у раннього Фалло.

Драматична дія роману «La grande ceinture» відбувається в декораціях найпохмуріших тонів: міський квартал із промовистою назвою Décharge (смітник, вигрібна яма), у якому господарюють бруд, злидні, безвихідь і де тягне своє жалюгідне існування герой роману Жюльєн Кабатов. Цей тридцятип'ятирічний нероба, який опустився, скрашує собі убогу дійсність мрією вирватися зі смітника до моря, до сонця, на Корсику, розповіді про яку він часто чує від своєї подружки Фредерики. Ні навколишні, ні сам Жюжю не вірять усерйоз, що ця мрія коли-небудь збудеться. Життя головного героя небагате подіями: дуель у шинку «на червоному вині» з іншим завзятим п'яницею - хто довше протримається, печеня з краденої кішки... І ось у це тьмяне, безглузде життя втручається Подія: Жюжю зіштовхується з П'єром Барб'є, злочинцем, який шукає притулку в Смітнику. Барб'є герой в очах Жюльена хоча б тому, що його переслідує поліція: як усі мешканці Смітника, поліцію Жюжю не шанує. Барб'є спритний, розумний, освічений, прекрасно одягнений, курить дорогі американські сигарети, вільно розпоряджається великими грошима - усе це надзвичайно імпонує Жюльену. Життя набуває сенсу: треба врятувати нового блискучого друга. Крім захоплення перед «суперменом», Жюльєном рухає ще й надія на те, що П'єр дасть йому грошей, щоб він міг, нарешті, здійснити свою давню мрію. Однак Барб'є в момент, коли все вже готове до втечі, обходиться туманними обіцянками. Мрія, яка стала з його появою майже відчутною, загрожує так і залишитися нездійсненною. Спритний удар ножем, і товста пачка грошей з кишені Барб'є перекочовує в кишеню Жюжю. Корсика здається йому тепер зовсім близько. Але Фредеріка, з якою він збирався в цю подорож у щастя, поїхала, не дочекавшись його, і Жюжю, усвідомивши раптом, що він власними руками вбив свого єдиного друга, у пориві каяття кидається під поїзд.

У романі є сильна особистість - П'єр Барб'є, але автор не змушує читача милуватися ним, прийняти його погляд на те, що відбувається. Він герой тільки в примітивній й одурманеній алкоголем свідомості Жюжю. Для читача дегероїзація Барб'є починається з найпершого його монологу, у якому він з цинічною гордістю розповідає, як вирвався з жебрацького побуту своєї багатодітної сім'ї, пішовши на утримання до багатої старої.

Але й антагонізм Барб'є - поліція, яка переслідує злочинця, - не зображується в привабливому світлі. Поліцейські виступають у романі як представники влади, яка байдуже мириться з голодним і холодним існуванням Смітника.

Розвінчуючи дешеву кримінальну героїку, Фалло ставить соціальні акценти, показує ґрунт, на якому народжується злочин. Його герої - злочинці й жертви одночасно.

У романі «La grande ceinture» немає більше ліричних мініатюр, лише дотично пов'язаних зі світом героїв. Потяг до ліричних відступів у Фалло залишився, але ці «вірші в прозі» інтегруються в тканину роману, вбираючи в себе переживання героїв. Троп поступається своєю чільною роллю засобам афективного синтаксису, що тяжіє до симетрії.

На рівні лексики основною стилістичною фарбою роману «La grande ceinture» є арго. Арготичний блок виконує у творі одну, але найгенеральнішу функцію - передає загальну емоційну атмосферу, тривожну й напоєну міазмами атмосферу міського дна. Функція ця вбирає й типізацію. Окремі складові блоку арготизмів не несуть ніяких побічних функцій, як це часто буває в інших творах. Блок роману компактний і відрізняється цілим рядом особливостей, які сприяють його функціонально єдиному направленню.

За концентрацією арготизмів «La grande ceinture» посідає перше місце серед творів Фалло. Арготизми пронизують усі форми мовлення в романі: і пряме, питомий сенс якого у Фалло завжди великий, і невласне-пряме, і авторське.

Таким же арготично насиченим виявляється твір і в іншому розрізі: арготизми вживаються на всіх щаблях ієрархічної градації дійових осіб, причому навіть діалоги ситуативних «арготичних множин», що складаються з декількох анонімних чоловічих і жіночих голосів, насичені ними у високому ступені: "«- Garez vos miches , cria quelqu'un, ça va saigner! - Mort aux cognes! - Ta gueule, putain! - Aux chiottes les flics!» Це теж типово для названої функції арготического блоку.

У складі арготичного блоку роману є, крім того, специфічні риси, пов'язані з темою роману, зі змальованою соціальною обстановкою, з напруженістю розвитку сюжету. Це перш за все високий, порівняно з іншими творами, вміст елементів арго-2 і відносно велика кількість дисфемізмів. Адже в романі змальоване середовище, де арго - норма спілкування, та ще в момент, коли середовище це гуде, розтривожене поліцейською облавою. Із цим пов'язані ще кілька менш помітних на перший погляд, але теж дуже характерних саме для цього твору рис.

Найчастіший арготизм у романі - flic (уже в цьому відчувається тривога погоні), і він має дуже високу частоту 82.

Денотату «поліцейський» відповідають у романі 5 арготичних синонімів: flic-bourre-cogne-poulet-guignol. Денотат «людина» виражається теж п'ятичленним синонімічним рядом: mec-mecton-mironton-Jules-bibard, але порівняння сумарних частот обох рядів (106/27) дозволяє побачити, наскільки перший ряд у цьому творі активніший.

«Ceinture» відрізняється безприкладним багатством арготичної синоніміки: половина арготичного лексикону роману пов'язана синонімічними відносинами. Арготизми, що входять до твору, утворюють 69 синонімічних рядів (це в три рази більше, ніж у всіх романах К. Рошфор разом узятих). Найрозгорнутіші одиннадцятичленні синонімічні ряди об'єднуються навколо понять «убити» і «тікати» - тут теж очевидний прямий зв'язок із тематикою. Арготичні синоніми використовуються не тільки в макро-, але і в мікроконтексті - явище взагалі виняткове в мові художньої літератури, а в цьому романі неодноразово зустрічається.

Висока насиченість мовлення персонажів арготизмами, характерна для середовища, портрет якого створюється, дається взнаки і в дистрибуції - у наявності контактного з'єднання арготизмів (barre-toi croûter, baraque aux dingues і тощо).

Щільність арготичного блоку і його якісна різноманітність виявляють і інші властивості арготизмів, які зазвичай не вживаються в рамках одного твору: полісемию (se gourrer - se tromper, douter; boulot - travail, ouvrier; gros cul I abac, camion), омонімію (pétard - révolver, pétard - lessior; dur - train, dur - homme violent).

У семантичному угрупованні лексем, що входять в арготичний блок роману, знаходять своє відображення звичаї Смітника. Найрозгорнутіше семантичне поле - «пияцтво»: cuite '' ivresse ", 'chargé - poivre - beurré - bourré - plein - noir - raide comme la justice' 'ivre", poivrot' 'ivrogne ", se poivrer - se givrer - se culotter - se rétamer '' s'enivrer ", écluser - siffler - piccoler '' boire", pot - godet - glass '' consommation "gnole" eau de vie ", picrate - pinard - sirop" vin ", rouquin" vin rouge ", perniflard '' pernaud", pastaga '' pastis ".

У кінці роману арготичний блок рідшає, концентрація арготизмів падає до нуля, і цю прогалину в ритмічному надходженні арготизмів акцентує перелом у душі Жюльєна Кабатов після вбивства. Він ще не кається в тому, що пролив кров. Радіючи йде назустріч новому життю. Мотив радості звучить в багаторазових повторах soleil, mer, lumière. В уста Жюжю, який протягом усього роману не сказав двох фраз поспіль, не вдаючись до арго, Фалло вкладає звернений до Фредеріка пристрасний монолог-гімн, монолог-заклинання - умовну пряму мову, побудовану на високій поетичній лексиці за законами експресивного синтаксису. Лінія Жюжю міцно зв'язалася для читача з арготичнми елементами у високій концентрації, і відсутність їх сприймається як сильнодіючий мінус-прийом.

Мотив сонця повертається ще раз, коли ми бачимо Жюжю, вбитого звісткою про від'їзд Фредерики, охопленого розпачем і каяттям. Тепер цей мотив звучить приглушено і з іншим акомпанементом. Поруч з soleil повторюються не світлі mer і lumière, як у першому радісному монолозі, а грубе salope й гірке mort. У тексті з'являються окремі арготизми. Фрагмент закінчується похмурим акордом, у якому soleil і mort з'єднуються в один трагічний образ: Barbier est mort et le soleil avec lui.

Функціональна цілісність при великій кількісній насиченості і якісній різноманітності - так можна коротко сформулювати характеристику арготичного блоку в «La grande ceinture», який дозволяє письменникові відтворити моральний клімат середовища соціальних ізгоїв.

Книга «Les vieux de la vieille» написана у світлих, життєрадісних тонах. Її чарівні герої, яким пішов восьмий десяток, три сільських мудреці, буркотуни і жартівники викликають у читача уявлення про «добру стару Францію». Фігури дідів-ветеранів висвітлені ласкавою, поблажливою авторською усмішкою. У романі взагалі сильний гумористичний струмінь. Гумор цей трохи сумний, що природно для творів, у героїв якого є славне минуле і майже не залишилося майбутнього, але мінорні ноти не заглушають загального оптимістичного звучання книги.

Мовлення головних героїв дещо забарвлене арготизмами. Вони принесли ці арготизми з Першої світової війни, зберегли їх з молодості, як татуювання. Вживання арготизмів лінгвістично виділяє трьох старих «пуалю» серед інших жителів села, підкреслює міцність дружніх зв'язків, які об'єднують їх один з одним.

Арготичний блок роману містить усього 72 одиниці, які дають 136 слововживань, однак у нього є своя цікава особливість: містяться переважно одиниці з арго-1, але не найчастіші, як можна було б очікувати при такому малому обсязі блоку. Коли персонажі Фалло хочуть сказати «дурень» - або «псих», письменник вибирає для них не con, який у загальному словнику має частоту 336, не dingue з частотою 76, cinglé з частотою 71, a marteau, що має частоту 14, tordu і maboul з частотою 12, timbré з частотою 5. Коли виникає потреба в арготизмі зі значенням «один», береться не pote, що має частоту 270, a zigue з частотою 17 тощо. Це відбувається не тому, що письменник узагалі уникає арготизмів з високою частотою. Усі наведені як приклади високочастотні арготизми є, судячи з інших творів, в активному словнику самого Фалло. А в цьому романі він дотримується щодо арготизмів лінії «часто, але не найчастіше», тому що йому треба надати арготичному слововживанню героїв патину, наліт учорашнього дня. Те, що найчастіше вживається сьогодні, тут не підходить.

Нечисленні арготизми, що трапляються в мовленні головних героїв роману «Les vieux de la vieille», надають йому деяку вільність, підтримують у творі дух галльського життєлюбства.

У романі «Paris au mois d'août» Фалло схвильовано й лірично розповідає про три тижні щастя звичайного француза, продавця у відділі приладдя для рибної ловлі Анрі Плантена.

Передісторія Плантена - це довгий ряд сумовитих, монотонних буднів. Плантен немолодий, негарний, не схильний до франтівства, не шукає пригод. Він звично тягне свою лямку в магазині, щоб забезпечити сім'ю. Із домашніми у нього ніякої духовної близькості.

Випадкова зустріч з білявою англійкою Патрицією Грівз змінює Плантена. Він уперше по-справжньому закоханий і абсолютно приголомшений цим почуттям. Зворушливо невмілий у своєму залицянні, попереджувальний, галантний, делікатний і разом з тим необачно хоробрий, коли треба за неї заступитися, він одразу викликає у Пат щиру симпатію. Так починається в романі історія Плантена, його коротеньке щастя. Щастя це ефемерне не тільки тому, що йому відпущено всього три тижні (рівно стільки триватиме відпустка Пат), але й тому, що воно основане на обмані. Страждаючи від усвідомлення своєї пересічності, Плантен не вірить, що може зацікавити Пат своїм справжнім виглядом і видає себе за художника, а Пат, офіціантка з пивної на Пікаділлі, якій теж хочеться прикрасити своє безрадісне лондонське життя, повідомляє йому, що вона манекенниця. Сюжетний хід не новий, але Фалло зумів надати своєму роману психологічну глибину й художню своєрідність.

Париж, на тлі якого розгортається історія кохання Плантена і Пат, зображений дуже суб'єктивно, крізь призму сприйняття героя і в той же час з переконливою достовірністю. Це досягається частково за рахунок цікавого використання топонімів. Письменник вставив у «Paris au mois d'août» близько сімдесяти реально існуючих назв. Простір у творі має чітку структуру: тут, власне, відповідно до розвитку лінії головного героя є не один, а два різних Парижа - Париж до Пат і Париж із Пат.

Париж, у якому Плантен живе до зустрічі з любов'ю, - це маленький, замкнутий Париж. У ньому є декілька вулиць, знайомих Плантену з дитинства, потім вулиці, якими Плантен щодня ходить з дому на роботу, у свій Samar (Samaritaine) або в бістро, і ще три-чотири топонімічні орієнтири.

Париж, який Плантен наче заново відкриває для себе разом з Пат, величезний. Починаючи з епізоду їхньої зустрічі, на сторінках роману з'являються десятки найрізноманітніших урбанонімів: паризькі квартали, вулиці, набережні, площі, архітектурні пам'ятники, готелі, ресторани, мости, вокзали. І цей добре знайомий читачеві Париж існує у творі не як театральний задник, а як органічна складова частина розвитку історії закоханих. Шикуючись у маршрути їхніх прогулянок, урбаноніми передають рух не тільки зовнішній, але і внутрішній, підкреслюють стрімкість, з якою наростає пристрасть.

У першій частині роману, яка знайомить з передісторією героя, його життям і Парижем «до Пат», розсипано багато кількісних позначень (читач дізнається, що Плантену 40 років, що він 20 років працює в магазині і 18 років перебуває в шлюбі, має троє дітей - 16-ти, 14-ти і 6-ти років, він користується вудкою за 72, 20 франки і т. д.), і це дуже знаменний факт: суха мова цифр підкреслює прозаїчність тьмяного існування Плантена.

У другій частині роману цифри з'являються майже винятково як покажчик часу. Якщо в першій частині час тягнеться повільно, вимірюється роками, то в другій швидкість художнього часу помітно прискорюється, рахунок йде на дні, на години, у кінці - на хвилини, на миті. Причому швидкоплинність цю висловлюють не тільки цифри, не тільки лексичні засоби, але й різні синтаксичні прийоми, як, наприклад, в уривку, що змальовує шлях Плантена і Пат на вокзал. Інформація, яка міститься в ньому, може бути передана однією фразою на кшталт наступної: Henri et Pat, ayant chargé les valises dans le taxi près de l'hôtel Molière ont très vite gagné Saint-Lazare. Але головне тут - не інтелектуальна, а емоційна інформація, відчай Плантена при думці, що наближається розлука, і письменник організує текст так, що в ньому немає ні суб'єкта дії, ні предиката, що виражає дію, ні лексем, що експліцитно виражають стислість протікання дії, - а тільки окремі різнорідні деталі, які сприймаються як тимчасові віхи: Et l'hôtel Molière. / Et les valises./Et le taxi./Et Saint-Lazare. Серія коротких, як хитання маятника, називних речень з анафоричним зачином, який акцентується абзацами, передає відчуття стрімкого бігу часу, що невблаганно забирає в Плантена кохану.

Історичний час, прикмети якого є в першій частині, у похмурому Парижі «до Пат» (у бістро, наприклад, обговорюється майбутнє руйнування Центрального ринку; у різних ситуаціях згадуються де Голль як президент республіки і Помпіду як прем'єр-міністр, діяльність яких синхронна описуваним подіям), в усміхненому Парижі «з Пат» наче вимикається, зникає, реальним залишається лише час героїв.

Поетизація тексту йде не тільки по лінії ритмічній, але і по лінії мелодійній: передаючи суб'єктивні відчуття Анрі, письменник використовує звукопис, грає на омофонах (Paris au mois d'août, Paris au mois doux) і паронімах (bateau louche, bateau bouche, bateau mouche). Фоностилістичні засоби, наївна гармонія звуків повинні висловити чистоту і свіжість почуттів героя.

У тому ж напрямку діють численні поетичні тропи, що зображують Пат з точки зору Плантена. Ця лірична метафорика, яка пов'язана з образом Пат, зустрічається в романі з потужним потоком гумористичної метафорики, яка супроводжує все, що безпосередньо з Пат не пов'язане.

У романі використовуються цілі масиви зв'язного англійського мовлення. Тут же в тексті курсивом дається переклад його французькою, що змушує задуматися про його raison d'être у творі. Очевидно, його роль близька до тієї, яку в книзі «Paris au mois d'août» виконує арготичний компонент.

Кожен із головних героїв у романі показаний начебто у двох планах: у своєму буденному світі, де він живе завжди, і в тому святковому, романтичному, куди його занесло на коротку мить. Пат говорить французькою не дуже добре, але досить, щоб спілкуватися з Плантеном його рідною мовою. А її англійська (коли вона говорить з лондонським знайомим, з яким зустрілася, або коли промовляє à parte бурхливі монологи про свою жагу до життя, потребу в любові), мовлення, зрозуміле завдяки перекладу для читачів, але незрозуміле Плантену, - це своєрідний блок, нерозчленований знак: Пат поруч, але вона пішла у власний світ, куди Плантену в цю хвилину немає ходу.

Арготична мова Плантена - це знак його світу, світу середнього парижанина, середнього француза. Він чує арготизми від перехожих на вулицях Парижа, вживає їх, коли говорить з друзями і навіть коли говорить сам із собою, розмірковуючи вголос, вони природна частина його повсякденного життя. З іншого боку, коли він, боязка, сором'язлива людина, якій уже не під силу мовчати про свою любов, а зізнатися в ній страшно, говорить: «Je pince pour toi» (77) або: «... Tu me bottes et .. . tu as les plus beaux carreaux de la terre» (102), завідомо знаючи, що Пат не зрозуміє його арготизми.

Отже, арготизми в мовленні Плантена виступають і як лінгвістична прикмета парижанина, і як засіб емоційної розрядки.

Пропорції арготичного блоку роману, як зовнішні, так і внутрішні, не дають ніяких яскравих характеристик: концентрація арготизмів мала, переважають нейтральні, необразні й досить часті одиниці. Відмінна особливість цього арготичного блоку полягає в тому, що багато арготизмів, які входять до його складу, беруть на себе додаткову, самостійну функцію клубка емоцій, причому найрізноманітніших. Вони висловлюють любов і ніжність, і гіркоту, і роздратування, і відчай, і презирство, і рішучість, і ненависть.

У романі «Un idiot à Paris» ми знову потрапляємо у світ славних людей і добрих почуттів. У центрі цього світу сільський наймит Губі, добрий, простодушний і нерозвинений юнак, якого можна змусити повірити у що завгодно, і над дивацтвами якого на початку історії потішається весь Жаліньї. В історії Губі є щось від казки про зачарованого принца, якого спершу ніхто в ньому не визнає. Але тут є й інший казковий мотив - чарівного принца, якому дано бачити те, що недоступно зору інших. Випадково потрапивши в Париж і зустрівши там дівчину на прізвисько Ла-Тас, хлопець із його добротою, наївністю й чистотою виявляється в змозі розгледіти й розбудити в паризькій повії милу клопотунку, для якої межа мрій – здорова сільська праця. У тріумфальному поверненні в Жаліньї Губі до невпізнання перетвореного любов'ю Губі-підкидька, колишнього батрака й сільського блазня, який тепер став чоловіком красивої жінки, господарем ферми, вгадується ще один казковий мотив про молодшого сина-дурня, який врешті-решт виявився розумнішим за інших.

Асоціації з казкою виникають не випадково, Фалло вже першою фразою налаштовує читача на відповідний лад: Il était une fois, à Jaligny-sur-Besbre, un bredin qui s'appelait Goubi. Елементи казковості орнаментують окремі епізоди роману, і кінцівка його стилізована під казку так само, як зачин.

Ідилічний початок поєднується, як це часто буває у творах Фалло, з початком комічним. Іноді це комічне носить нешкідливий і дещо фривольний характер (як метонімична назва сільського шинку, три господині якого відомі своїєю легковажністю, - «Six fesses»). Але частіше це далеко не мирна іронія, пов'язана з основною темою роману «Людина в лещатах міста». Сатиричне зображення капіталістичного міста-спрута посідає в романі значне місце. Поява Губі в Парижі привносить у твір свіжий погляд, точку зору «природної» людини, непідвласної загальноприйнятій логіці, не обмеженого умовностями міського життя. І освітлені цим поглядом, сторони життя сучасного міста постають перед читачем у потворному, карикатурному вигляді. Місто брудне й губить природу, з якою стикається: Сена починає тхнути гасовою лампою, цистерною з-під мазуту й каналізацією. Дерева не хочуть рости; у цьому місті, як висловлюється один з героїв, добре ростуть тільки телевізійні антени. Метушливе життя роз'єднує людей, знищує в них потребу в дружбі.

Прийоми комічного в романі «Un idiot à Paris» - це традиційні прийоми, які ми бачимо і в інших творах Фалло, - гіпербола, алогізм, деформація фразеологічного звороту, але тут вони набувають більшого значення.

Арго в цьому творі, як і в попередньому, має свою лексичну противагу. Якщо в «Paris» роль противаги належить варваризмам, то в «Idiot» таку роль виконує місцевий діалект: Фалло відтворює окремі риси патуа провінції Бурбон.

Арготичний блок роману має складну конфігурацію, з мінливим ритмом надходження арготизмів і різноманітними функціями.

Для Губі арго - синонім паризького шику, міської культури, яка дуже його вабить. Він бачить в арготичних словах засіб стати причетним до чужого паризького життя й старанно виправляється, коли, потрапивши в Париж, випадково вживає mon vieux в розмові з поліцейським: Excusez, c'est mon pote que je voulais dire, mon pote (86). Швидкісна арготизація мови, що виражає прагнення Губі якнайшвидше стати справжнім парижанином, супроводжується рядом комічних ситуацій, тому що Губі не розуміє, коли арготизм доречний, не враховує конотації арготичного слова, семантизує як арготизми омонімічні слова загальнонародної мови і навпаки. Звертаючись до поліцейського, він іменує його «Monsieur le flic», а коли рибалка, який спостерігає за купанням Губі в Сені, радить йому випрати сорочку (Tu ferais mieux de laver ta limace une fois par an. 150), Губі здивовано озирається, шукаючи поблизу равлика. Неадекватна мовленнєва поведінка Губі викликає комічний ефект. Розчарувавшись у міському житті і повернувшись до себе в Жаліньї, Губі абсолютно перестає вживати арготизми.

Мовлення Ла-Тас до переломного моменту в її долі густо насичена арготизмами і в цьому плані змикається з мовленням інших другорядних й епізодичних персонажів-парижан, виведених у романі. Навіть розмовляючи з Губі, якого вона відразу визначає як людину не з її світу, Ла-Тас вживає арготизми майже в кожній фразі, настільки їй важко без них обійтися.

Падіння щільності арготизмов у мовленні героїні від високої до нульової знаменує її перехід до нового життя. Вирішивши покінчити з минулим і стати зразковою фермеркою, Ла-Тас свідомо виганяє арготизми зі свого мовлення. Таке очищення дається їй не без труда (Je crois que c'est une bonne idée, les Perche, je l'ai vu sur leurs figures: ils en ont marre. «Elle corri-gea:« Enfin, ils en ont assez » ), але проводиться дуже послідовно. Воно супроводжується і ономастичними змінами: арготичні антономасії La-Tasse, що нагадує про минуле, зникає, поступившись місцем звичайному французькому імені Жюльєтта.

Соціальний склад персонажів, серед яких переважають типи з самих низів Парижа, зумовлює досить високу - вищу, ніж в інших творах другого періоду, - частку арго-2 (19%), хоча концентрація арготизмів в «Idiot» не виходить за межі середньої.

У романі «Un idiot à Paris» більше звичайного випадків прямого зіткнення арго і норми. Семантизація в цьому романі є ефективним стилістичним чинником. Арготизми активно розробляються як словесний засіб комічного (комічне нерозуміння, неправильне вживання арготизмів, каламбур).

Аналіз романів Фалло показує, що його манера помітно еволюціонувала. Молодий Фалло щедро клав яскраві фарби. Зрілий Фалло віддає перевагу більш скромним пропорціям і більш спокійним тонам. Це проявляється в системі тропів письменника. Це проявляється і в його ставленні до арготичного джерела.

У ранніх романах, де він розробляє аргорецептивні теми, арго включається в мовленнєву характеристику більшості персонажів, концентрація арготизмів висока, у складі блоку велика частка арго-2, неодноразово з'являються синоніми як такі, що вже самі собою свідчить про глибоку заглибленость автора в арготичну стихію.

Надалі у творчості Фалло посилюються поетичні та гумористичні ноти. Концентрація арготизмів падає, частка арго-2 помітно зменшується, кількість персонажів, які аргоментують, - теж.

Змінюється дозування, змінюється якісний склад блоку, умови вживання арготизмів - незмінним залишається сам факт їхньої присутності у творах Фалло, навіть у тих, де дія відбувається в інонаціональному оточенні. Можна сказати, що вживання арго складає, поряд з інтенсивним використанням мовних засобів комічного, поряд із тяжінням до аффективного синтаксису рівноваги, одну з констант стилю Рене Фалло.

Відома тенденція до різноманітності арготичної лексики, яка відчутна вже в ядерному словнику Фалло, чітко простежується у всіх проаналізованих романах, навіть у таких, як «Paris au mois d'août» або «Un idiot à Paris», де концентрація арготизмів приблизно втричі менша, ніж у перших творах. Особливо гостро це видно, якщо порівняти дані, що стосуються названих вище романів, і тих романів Крістіани Рошфор, які близькі до них концентрацією арготизмів.

Частка «свіжих» арготизмів у Фалло значно вища, а коефіцієнт ітерації, що характеризує середню повторюваність арготизмів, значно нижча, ніж у Рошфор.

Ці та інші розбіжності в деталях пов'язані з розбіжністю більш глибинного характеру. Рене Фалло з великою теплотою малює людей праці, зі щирим болем пише про їхні біди і труднощі, тонко і з проникненням зображує складні людські почуття. У його творах є і деяка соціальна критика, але вона позбавлена гостроти, пафос викриття їй чужий. І коли Фалло використовує арготичу лексику, у нього, на відміну від Рошфор, на перший план виходить не негативізм арго, не його ненормативність і дисфемістичність, а його закріпленість за певними верствами населення, його суто міський і навіть паризький характер. Арго виступає як елемент соціального декору.

Переклад з російської Алли Григорівни