Що може розповісти про нас сміх
Відомо, що сміх укріплює соціальні зв'язки, пом'якшує можливі конфлікти та знижує рівень стресу і тривожності. Проте чи завжди сміх – показник здоров'я і щастя? Лінн А. Баркер, викладач когнітивної нейробіології в університеті Шеффілд Холлем, розповідає, які біологічні механізми лежать в основі сміху, чому «сміх з» на противагу «сміху над» приносить більше задоволення, коли сміх перестає бути позитивним соціальним механізмом і вказує на наявність патології.
Коли ви чуєте, як хтось сміється за вашою спиною, ви, напевно, уявляєте, як людина, яка розмовляє по телефону чи з другом, посміхається і відчуває задоволення. Навіть просто звук сміху змушує вас посміхнутися чи розсміятись у відповідь. Але уявіть людину, котра сміється, йдучи самотньо по вулиці, чи сидить біля вас на похороні. Раптово сміх перестає здаватися привабливим.
Правда в тому, що сміх зовсім не завжди є позитивним чи здоровим. Згідно наукових даних, його можна класифікувати від справжнього і спонтанного до штучно викликаного (наприклад, лоскотом) і навіть патологічного. Проте біологічні основи до цих пір вивчені недосконало, а те, що ми знаємо, відомо з вивчення клінічних випадків.
Сміх і сприйняття гумору – необхідні компоненти адаптивних соціальних, емоційних і когнітивних функцій. Дивовижно, але сміятися може не лише людина - примати також люблять посміятися. Можливо, саме це допомогло їм вижити. Зрештою, сміх – це спільна діяльність, яка укріплює соціальні зв'язки, пом'якшує можливі конфлікти і знижує рівень стресу і тривожності. Проте його зміст втрачається миттєво, щойно людина залишається одна. У сміху на самоті є дещо зловісне.
Сміх дійсно здатен миттєво визначити інші емоції – ми не можемо сердитися чи кипіти від гніву сміючись. Це пов'язане з тим, що наші лицьові м'язи і горло захоплюються більш приємними емоціями. І все це контролюється спеціальними нейронними шляхами і хімічними речовинами – нейротрансміттерами.
Сміх викликається кількома нейронними шляхами, кожен з яких відповідає за свій компонент сміху. Наприклад, область мозку, яка залучена для прийняття рішень і контролю поведінки, повинна придушуватися, щоб сміх був спонтанним і нестримним. За сміх також відповідає зв'язок між областями, відповідальними за переживання і вираження емоцій.
Чому нас вчить хвороба
Ми знаємо все про ключові особливості мозку, які регулюють вираз обличчя, ковтання, рухи язика і глотки, але те, як позитивні емоції перетворюються у сміх, залишається загадкою. На щастя, історія деяких хвороб проливає світло на функції мозку, які за цим стоять.
Один досить відомий синдром, який уперше був описаний Чарльзом Дарвіном, включає в себе тривожне вираження неконтрольованих емоції. Клінічно він проявляється в частих, мимовільних і неконтрольованих спалахах сміху і плачу. Це тривожний розлад емоційного вираження, яке протирічить людським почуттям. Воно відоме як псевдобульбарний синдром і може неврологічно проявлятися по-різному.
Причиною подібного розладу є відсутність зв'язку між областями, які контролюють емоційні імпульси і їх мімічні вираження. До розладів, які пов'язані з цим станом, відносяться травми мозку, синдром Альцгеймера, синдром Паркінсона, розсіяний склероз.
Дослідження показало, що надмірне почуття гумору і сміх в неналежний час можуть бути ранніми ознаками деменції. Псевдобульбарний синдром – один із найбільш розповсюджених побічних ефектів інсульту в плані емоційних змін. У зв'язку з великою кількістю випадків інсульту цей стан, напевно, буде широко розповсюджений серед населення.
Існує цілий ряд інших специфічних станів, частково пов'язаних з порушеннями в роботі мозку. Гелотофобія – це сильний страх бути висміяним. Гелотофілія, навпаки, - насолода від того, що над тобою сміються. Пов'язаний з попереднім стан катагелостицизм – насолода від сміху над іншими.
Гелотофобія може розвинутися до крайньої тривожності, яка підриває радість, аж до тяжкої депресії. Вона може викликати неперервний моніторинг оточення в пошуках натяків на насмішки. Цей ненормальний страх бути осміяним походить від негативного дитячого досвіду, якщо дитину зачіпали і висміювали. Ці дослідження свідчать, що гелотофобія пов'язана зі слабким сполученням між фронтальною та скроневою областями мозку – областями, які відповідальні за моніторинг і обробку емоційних стимулів.
Фронтальні області мозку також дозволяють нам інтерпретувати буквальний зміст слів у соціальному й емоційному контексті. Це дає можливість розпізнавати такий тонкий гумор, як сарказм. Цікаво, що ця здатність часто зникає після пошкодження фронтальної долі мозку чи у станах, пов'язаних з дисфункцією цієї області, наприклад, аутизмі.
Здоровий сміх
Незважаючи на темну сторону сміху, зазвичай сміх викликає теплі почуття. Ми знаємо, що сміх позитивно впливає на серцево-судинну й ендокринну системи, посилює імунітет.
Нам також відомо, що позитивний, «доброзичливий гумор» – «сміх з» на противагу «сміху над» – особливо корисний. Спосіб, яким наш мозок обробляє сміх інших людей, показує, що сміх разом з кимось має більшу емоційну глибину і більш приємний, ніж сміх над ким-небудь.
Дійсно, наш мозок знаходиться під особливим впливом емоційних нагород і сигналів «справжньої радості». Це може пояснити високу ефективність терапії сміхом. Вона включає в себе роботу м'язів, покращення дихання, зниження рівня стресу і тривожності, покращення настрою та емоційної стійкості. Ефект терапії сміхом можна порівняти з дією антидепресантів – в результаті підвищується рівень серотоніну, важливого нейротрансміттера, який необхідний для відчуття благополуччя й умиротворення.
Тому, незалежно від виду смішного, до тих пір, поки за цим не ховаються хвороби, сміх залишається найкращими ліками.
Джерело: The Science of Laughter — and Why It Also Has a Dark Side / Scientific American