Стіною чорною іде гроза...
Стіною чорною іде гроза,
Як постріли гарматні, грім гримить.
У зворах вітер виє-скавулить,
Смереки гнуться, як тонка лоза.
Хтось небеса ножами проріза —
Стуляються на небі рани вмить.
У мене на щоці уже тремтить
Краплина дощова, немов сльоза.
— Тікай! — кричать з колиби вівчарі,
А я стояти буду надворі,
Обидва з громом небо сколихнем.
Вдихну я в груди пломінь блискавиць,—
Щоб перед ворогом не впасти ниць,
Щоб дихати в його лице вогнем!
1957