Угорським комуністам

Спитають нас, хоч будемо в могилі,
Потомки наші, чи любили ми,
Чи мали і серця, чи — лиш уми,
Що, сяючи, зігріть були не в силі.

Чи ж знатимуть, з якої ми пітьми,
З якої твані і з якої гнилі
Світ виривали і в якім горнилі
Самі ставали справжніми людьми?

Як ми ішли крізь-дні і роки скрутні,
Світили нам в дорозі до мети
Зірки холодні, та ясні й могутні.

Хай пам’ятають правнуки завжди,
Що їхні теплі зорі п’ятикутні
На грудях вирізали нам кати!

Свободу, Правду, Справедливість,
Немов жінок, перед собою
Вони женуть на поле бою,
Щоб нашу захитать сміливість.

Ті йдуть, воланням і мольбою
Ворожу видають зрадливість:
«Нам битви дим очей не виїсть,
Стріляйте — нас не вбить стрільбою»

Гримить смертельна канонада,
І ворог озвірілий пада —
Щитом йому ніщо не стане.

А три Сестри, вогнем не ткнуті,
Нам руки подають окуті,
І ми знімаєм з них кайдани.

Пігмей бажа високим буть на зріст,
Порядним хоче виглядати злодій,
Завжди злочинець — на словах добродій,
І панотець не п’є прилюдно в піст.

В катів нема поезій, ні мелодій —
Все крадено — і Петефі, і Ліст.
Заховано великих творів зміст
У перекручені рядки пародій.

Але ніхто пов’язкою брехні
Угорщині не перев’яже очі,
У боротьбі пітьму здолали дні.

А хто не став за правду до борні,—
Зайшов на трясовину серед ночі
І згинув у зрадливому багні.

1956