Пісня (З Ю. Словацького)

при заході сонця на морі.

Смутно так. Боже! Розлив Ти для мене
Хвилі на заході дня променисті;
Кинув, мов перли, у море студене
Зорі огнисті...
Хоть чарувати краса тая може.
Смутно так, Боже!

_____

Наче порожне колосся нікчемне,
Голову втіха мені підіймає;
Але від всіх своє горе таємне
Серце ховає;
Тільки від Тебе сховати не може...
Смутно так, Боже!

_____

Ніби дитина в журбі тій безсилій
Плаче без неньки, я в тузі незнаній
Плачу за сонцем, що кидає з хвилі
Плиски останні.
Хоч і настане світання погоже,—
Смутно так, Боже!

_____

Ранком, заблуканий в морі широкім,
В морі — далеко від берега-краю,
Бачу „веселиків“ * в небі високім
Довгую зграю;
В Польщі їх бачив... видовище схоже.
Смутно так, Боже!

_____

Часто над гробом чужим дух гадає:
Мало зазнав я родинну господу;
Був як мандрівець, що в світі блукає
В бурю, в негоду;
Де-ж мене смерть в домовину положе?
Смутно так, Боже!

_____

Ти будеш бачити мертвеє тіло,
Що не схилялось чолом непокірним,
Хоч і давно воно бути хотіло
Попелом мирним...
Де ж Ти постелеш на смерть мені ложе?
Смутно так, Боже!

_____

Там, в краю рідному, серце дитинне
Чисту молитву за мене складає;
А корабель мій у безвісті плине,
Берег минає...
Чи-ж та молитва дитяча поможе?..
Смутно так. Боже!

_____

Цею зорею, і небом, і морем
Тішитись будуть ще іншії люде —
Через віки, як мене з моїм горем
В світі не буде...
Але-ж, поки мене смерть переможе,
Смутно так, Боже!

Біля Александрії, 1830 р.

* „Веселиками“ звуть на Волині — журавлів.

(Переклад Хв. Петруненка і О. Пчілки).