Микола Бурмек-Дюрі. Літературний конкурс
Портал Експеримент обрав кращі твори для Солодкого літературного конкурсу. Автори, яких ми опублікували на сайті, переходять на наступний етап - читацьке голосування. Автор, який отримає більше лайків, отримає перше місце та солодкий подарунок від порталу Експеримент.
Якщо саме це оповідання вам сподобалося, ставте лайк та робіть репости у соціальних мережах. Саме так ви проголосуєте за свого фаворита. 19 грудня визначимо переможця.
У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)
Святий Миколай про мене згадав
1
Мені вісім років.
Заходжу до однокімнатної хижі.
— Колю, чому плачеш? — допитувалася мамка.
— Мамко, хлопці на вулиці хвалилися, шо їм увечері приніс подарунки святий Микола, —мовив я, — мені не приніс?
Мамка почала ховати від мене своє лице.
— Мамо, чого плачете?
— Сину, я не плачу, а молюся.
— Можна і мені помолитися?
— Так, помолися?
Я встав навколішки біля ліжка. Почав молити святого Миколая, щоб про мене згадав:
— Добрий дядьку Миколаю, коли мене чуєш, будь ласкавий, згадай про мене!
— Миколай ще принеси тобі подарунок, — сказала мати, — не журися.
Нянько нас лишив. Хоча мамка мені казали, шо рідний пішов допомагати іншій матері та її дітям.
2
— Колю, прокинься? — зранку будили мене мати.
— Мамко, у ня нема настрою.
— Сину, ми мусимо сьогодні сходити андоґав, бо в хижі нема ні крихти хліба.
Андоґав перекладається з ромської мови, як у село. Але розуміється, як просити милостиню.
Я встав. Умив личко. Одягнувся. Мама вбрала дворічну сестричку. Ми вийшли з хижі.
Прийшли до сільської церкви. Мама з сестрою встали біля входу. Рідненька тримала перед собою миску доброти. Просила мовчки. Я встав навпроти.
— Колю, ти мусиш просити, коли люди почнуть виходити, бо помремо з голоду.
Люди виходять.
— Добрі дядьки і тьоті, коли можете, киньте мені пару копійок! — кричав я на увесь голос.
Люди не скупилися. Дехто давали паперові гроші.
— Швидко біжи до церкви, — підійшла поважна тьотя, казала, — там піп дає подарунки від святого Миколая.
— Мамко, ви се чули?!
— Так, чула `м. Біжи.
Я побіг. Встав у чергу.
— Ви Миколай? — питав.
— Ні, я священник, — мовив той, — святий Миколай передав мені подарунки для дітей.
— Справді?!
— Так. Як тебе звати? — допитувався дядько піп.
— Коля.
— Ти носиш ім’я святого Миколая, — зауважив той, — за се даю тобі два подарунки.
Я вхопив пакети. Побіг до мамки.
— Мамо!
— Колю, чому кричиш, наче навіжений?
— Дядько піп дав мені два подарунки і казав, шо се за то, шо ношу ім’я святого Миколая.
— Видить, шо Миколай тебе любить
— Мамко, чому ви плачете?
— Я не плачу, а радуюся за тебе.
— А я як радуюся, мамко.
Мене тішили не так подарунки, як сама увага. Всередині в пакеті були вафельки, шоколадки, печиво і жменя простих цукерок.
