Людмила Пуляєва. Літературний конкурс
Портал Експеримент обрав кращі твори для Солодкого літературного конкурсу. Автори, яких ми опублікували на сайті, переходять на наступний етап - читацьке голосування. Автор, який отримає більше лайків, отримає перше місце та солодкий подарунок від порталу Експеримент.
Якщо саме це оповідання вам сподобалося, ставте лайк та робіть репости у соціальних мережах. Саме так ви проголосуєте за свого фаворита. 19 грудня визначимо переможця.
У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)
Життя без шоколаду (не)можливе?
З чого почався її «роман» із шоколадом? Інколи дівчині здавалося, що вона народилася з цією любов’ю, а груди її мами були наповнені не молоком, а рідким шоколадом. В дитинстві батьки ховали шоколад і шоколадні цукерки скрізь, куди, начебто, не мала б дістатися їхня невгамовна пожирачка солодощів. Та де там! Здається, в малої Катрі був особливий нюх на цей геніальний винахід людства.
Найцікавіше, що така кількість поглинутого шоколаду ніяк не позначилася на її стрункій фігурі. Ну так, вона з дитинства займалася спортом – спочатку гімнастикою, потім легкою атлетикою. Але річ була ще і в характері – холеричний тип темпераменту не дозволяв довго всидіти на одному місці. Катря навіть повільно ходити не вміла – її хода була швидка й радше нагадувала біг чи спортивну ходьбу. Різкі рухи, загострені риси обличчя, але напрочуд красиві променисті очі й хвилясте золотисте волосся робили зовнішність дівчини суперечливою, проте дуже привабливою. Вона багатьом подобалася. Особливо чоловікам, які віддавали перевагу не легким перемогам на любовному фронті, а тактичним діям чи навіть маневрам, яких вимагали такі неординарні жінки, в яку перетворилася з роками Катря. Їй лестила чоловіча увага, проте вона бавилася з представниками так званої сильної статі, як вередливе дівча своїми ляльками. Тримала їх на певній дистанції, а якщо когось і підпускала ближче, ніж на відстань витягнутої руки, то потім боляче й безжально «кусала», наче дика кішка, яку спробували приручити й одомашнити, а вона знову й знову виривалася на свободу, залишаючи подряпини на руках того, хто посмів її впіймати, і шрами на серці того, хто відважився її приручити.
Чи виходила вона сама неушкодженою з тих поєдинків? Зазвичай так. Проте настала лиха година, коли і її серце добряче було пошматоване. І ким? Чоловіком, який майже не звертав на неї уваги, і, напевно, саме цим і зачепив. А вона почала марити ним не менше, ніж улюбленим шоколадом. Якщо не більше. Навіть поїдання шоколаду вже не приносило такої насолоди, як раніше, коли серце не завмирало при згадці про нього, а подих не перехоплювало при випадковій зустрічі.
Якось вона почула вислів про те, що, аби отримати те, що хочеш, треба відмовитися від чогось, без чого не можеш жити. Може і глупство, але дівчина повірила і твердо вирішила відмовитися від свого улюбленого чорного шоколаду, від «гормону щастя», як його називають. Дівчина ще не знала, як вона житиме без цього «гормону», але вирішила принаймні спробувати.
Найважче було в перші дні. Запах шоколаду переслідував її скрізь. Навіть уві сні вона кілограмами поїдала плитки шоколаду, а він, розтопившись, витікав крізь пальці, солодкою патокою вимазував одяг, руки, предмети інтер’єру. Катря прокидалася з бажанням бігти в душ, змивати з себе липкі коричневі сліди колись улюблених ласощів.
Але, як не дивно, її страждання виявилися не даремними. Одного ранку, коли Катря мало не летіла, спізнюючись на роботу, перед нею, наче з-під землі, виріс Він – той, заради кого вона зрадила своїй шоколадній пристрасті. Зіткнення було неминучим. Катря мало не збила чоловіка з ніг.
- Щасливий той, до кого ти так поспішаєш, - усміхнувся він, притримавши дівчину за плечі. Вона підняла очі і зустрілася поглядом з його бездонними сірими очима.
- Вже не поспішаю, - усміхнулася кутиками вуст.
- Тоді може поснідаємо разом?
- А чом би й ні? – лукаво підморгнула чоловікові і сміливо взяла його під руку.
«Боже, дякую Тобі! - промовила подумки Катря. – Як же я скучила за шоколадом! Ото зараз наїмся!»
