«Над усім було спочатку слово» (образ слова у поезії Бориса Олійника)

Наталія Мех

У сучасній лінгвостилістиці помітно зріс інтерес до вивчен­ня словника поетичної мови ХХ ст. Серед когорти українських письменників, творчість яких стала знаковою для української історії, культури, мови на перетині ХХ-ХХІ століть, особливе місце посідає Борис Олійник. Активна життєва позиція май­стра слова відобразилася у його творах, дала змогу виокремити словник його поетичної мови в особливу лінгвостилістичну категорію. Аналіз структурних елементів поетичної системи митця є внеском у вивчення індивідуальних мовних картин сві­ту. Для ідіостилю Б. Олійника показовим є мовний образ слова.

Вивчаючи поетичну творчість Бориса Олійника, зокрема, аналізуючи семантику таких ключових слів, як слово, мова, думка, дума, пісня, варто зауважити, що в індивідуально-авторському словнику митця переважає лексема слово. Вона ха­рактеризується і частотою вживання, і відтінками значення, які репрезентовані в поетичних текстах Бориса Олійника.

Лексема слово у творах поета реалізується з такими основ­ними значеннями:

1. Слово ‘вислів, фраза': Як ми сіяли щедро словами: «На­роду! Народ!..»/ Говорила ти мало./ Робила багато. І — гарно./ Доки ми пересіємо,/ виполеш мовчки осот («Сиве сонце моє»); Учитель замислено глянув в зеніт/ і тихо сказав, а почув увесь світ:/ «Як рід і Вітчизна — всього лиш слова,/ то що вам гово­рять... Бєлград і Москва?» («Урок»).

Сполучуваність іменника слово з дієсловами казати або чути, слухати та ін. розмежовує відтінки лексичного значення. Характерним для таких контекстів є те, що при уживанні іменника слово в заперечній конструкції його значення трансфор­мується до ‘мова, мовлення'.

2. Слово — ‘мова, мовлення': І я повернуся у пору мою сві­танкову,/ Відчувши в долоні пелюстку руки./ І вперше промов­лю колись не промовлене слово,/ І вернуться в осінь з тієї вес­ни ластівки («Отак вітерцем перейти за леваду шовкову...»); А кохання найгрізнішими указами/ Ні зів'яти, ні вхолонуть — не примусити./ А єдиних слів, на жаль, було не сказано.../ А для чого ті слова, як плаче музика? («Музика»); О рід людський, — єретику в основі,/ Ти досягнув у сумнівах вінця:/ Хто перший мовив слово про творця,/ Той, власне, і створив його... у слові! («У дзеркалі слова»).

Іноді в поетичному контексті поряд із лексемою слово, а також словами, значення яких пов'язане із семою ‘говорити', трапляються лексичні одиниці, семантично протиставлені значенню цих лексем, реалізуючись, зокрема, за допомогою семи ‘мовчати'. Така стилістична особливість вербалізується у низці семантично протилежних значень слів, вжитих у поезії: Ста­рий темнів од жаху і печалі./ Свіча в кутку сичала, як змія./ «Спочатку — Слово.../ Але ж ти мовчало,/ Покіль тебе не проглаголив... я?!» («У дзеркалі слова»).

3. Слово — ‘поетична творчість': Та є у поезії вища мета,/ Не звітна і владі небес:/ «Зозуля йому відкувала літа,/ А він уже в Слові воскрес» («Вічне»); Творець творця!/ Владики пур­пурові/ Перед тобою меркнуть, як зола./ Та й вічність би себе не осягла,/ Аби її ти не осяг у слові! («У дзеркалі слова»).

Особливе місце у творчості поета посідає образ українсько­го вічного слова, рідного слова, тобто творчість рідною мовою. Рядки з творів Бориса Олійника яскраво репрезентують значення ‘рідна мова', пор.: Облітали люди й стилі,/ Як під сіверком полова./ Набиралося на силі/ Триста з гаком рідне слово,/ Що султанів попелило/ І сміялось чорноброво... («Пахнуть сонцем дині спілі»); Сину полтавських тополь, що тримають півкулю ефіру,/ Сивий сівач ланів українського вічного слова, —/ Шану воздавши, проте не сотворим із тебе кумира:/ В коло любові береш./ Адже коло — спіралі основа («При гончарному крузі»).

Відтінок значення слова — ‘поетична творчість' — виявля­ється насамперед в епітетних словосполученнях.

Індивідуальне слововживання Бориса Олійника демонструє семантика прикметникових означень, які протиставляються за характером оцінки (позитивної, негативної та нейтральної). До епітетів із позитивним емоційно-оцінним змістом належать: мамине слово, рідне слово, непокірне слово, єдине слово (вжиті в однині); тихі слова, красиві слова, пекучі слова (вжиті у мно­жині). До епітетів із негативним емоційно-оцінним змістом — невгодні слова, незігріті слова, мертві слова. Нейтральна лек­сика представлена низкою словосполучень, у яких реалізова­на загальномовна семантика: не промовлене слово, своє слово, одне слово, твоє слово, кожне слово (вжиті в однині); єдині сло­ва, ті слова, останні слова, деякі слова, усі слова, вельми нехитрі слова, гнучкі слова, неточні слова, притерті слова, прибережені слова (вжиті у множині). У поетичних контекстах Б. Олійника домінують епітети саме з загальномовною семантикою.

Індивідуальна образність мови Бориса Олійника визначає типові для метафор, порівнянь асоціації слова з вогнем, наприклад: І присягнись: до скону берегти/ Вогонь ласкавий мамино­го слова,/ В якому ти відкрив світобудову,/ І людству квіткою одкрився ти («Заклинання вогню»); Ярим, віщим огнем в го­робину югу/ Освітило слова до єства, до ядра:/ «Чорний кінь умирає на білім снігу...»,/ Чорний кінь на снігу вмира («Кінь»).

Показові для індивідуально-авторського стилю Б. Олійника синтаксичні конструкції, в яких іменник слово виконує різні семантико-синтаксичні функції:

1. конструкції, в яких слово виступає у ролі активного суб'єкта дії: І всі такі сумирно-іграшкові,/ Що вже йому хоті­лося, аби/ Хоча б одне не підкорилось слово,/ Вернувши в юні літа голубі («У дзеркалі слова»); Чи не досить, поете? Війна рокова/ Сорок літ, як в траншеях дріма./ І в солдатських лис­тах вигасають слова,/ Та й самих адресатів нема («Синів­ське»);
2. конструкції, в яких слово виступає об'єктом, на який спрямована дія: А ще жаль мені буде, люди:/ моїх уст, що ніко­ли вже не виліплять слово./ Ой жаль, жаль («Хоч гопки скач, хоч сядь та плач...»); З низів./ А сяє вище райдуги./ Бо кожне слово гніву і любові/ Сповна життям оплачував («У дзеркалі слова»); І тоді ватаг перед обідом/ Кинув прибережені слова,/ Що зоставсь лише один привал/ До рясних садів Семіраміди («Дорога»).

Зазначимо, що в поезіях Б. Олійника конструкцій, у яких лексема слово є пасивним об'єктом, приблизно така кількість, як і конструкцій, де слово виконує функцію активного суб'єкта дії.

На контекстуальні значення лексеми слово впливає розта­шування семантично близьких слів у тексті. Так, часто у поезі­ях Бориса Олійника поряд функціонують слово і дума, слово і мова: — І не вмирав! — на горі височенній/ Миру і людям явився Шевченко,/ Сам — як гора вікова./ — Нет, он не умер! — по­встав Чернишевський. /.../ Били їх думи у дзвони свячені/ Спіль­но, хоч різні — слова («Доля»).

У поетичних текстах Б. Олійника лексема слово є головним компонентом розгорненої образної конструкції з порівнянням, тобто слово — це суб'єкт, а сполучникова частина — об'єкт порівняння. Наприклад: Він говорив у маренні неквапно,/ Надсилу отверзаючи уста./ І кожне слово падало, мов крапля/ Тяжкої крові, яра і густа («Дума про місто»); Знічев'я свистом виклика Пегаса,/ Склада в куплет, мов кубики, рядки./ І легко вилітають з-під руки/ Слова гнучкі і... мертві, як пластмаса («У дзеркалі слова»); І гупнуло глухо у двері,/ Та так, що, як сірі зайці,/ Притерті слова із паперу/ Чкурнули в усі кінці («Доля»). Порівняльні конструкції створюють динамічні словесні обра­зи, стилістична маркованість яких увиразнюється на тлі ста­тичних епітетних словосполучень та іменникових метафор.

В індивідуально-авторському словникові Бориса Олійника лексемі слово належить чільне місце. У традиційному поетич­ному словнику української мови вона має усталені зв'язки із лексемами пісня, думка, дума, мова. Синкретизм цих словес­них образів зумовлює «розмитість» меж їхньої семантичної структури. Семантико-синтаксичні зв'язки та функціонування лексеми слово у конкретних поетичних текстах дає підставу для такого визначення: слово — «високопоетична натхненна творчість». Відтак семантика лексичної одиниці слово у по­етичних творах значно глибша, ніж представлена у загально-мовних словниках.