«Подолання минулого» в романі Б. Шлінка «Читець»

Є. С. Іванова

Тема «подолання минулого» для німецької літератури є однією з ключових. У сучасній літературі Німеччини часто підіймають питання про винуватість у злочинах під час нацистського режиму і боротьбі з цим історичним тягарем. Багато творів, які стосуються цих питань, свідчать про вплив нацистського минулого Німеччини на населення. В колишній ФРН тема провини була активно зачеплена Б. Шлінком. Роман «Читець» – достатньо незвичний і насичений змістом твір, який присвячений головним чином болісним для німців проблемам: взаємовідносинам людини і минулого, готовності людиною прийняти історію своєї країни, персональній відповідальності кожного за нацистське минуле, адже кожна людина належить до загальнолюдської історії.

Традиційною для німецької літератури 1990-х рр. є тема Другої світової війни і долі Німеччини. Письменники осмислюють глибокий вплив, який Друга світова війна здійснила на людське життя. Захоплення минулим, від якого неможливо піти, зростає, тож у теперішній час вже говорять, що минуло всього лише шість десятиліть, тобто його теперішнє осмислення ще не починалося, досвід Другої світової війни поки неможливо прослідкувати в біографіях декількох поколінь. Письменники реалізують ідею діалогу часу, аналізують нацистське минуле, його відношення до теперішнього.

На цій хвилі розкрилося яскраве дарування прозаїка Бернхарда Шлінка «Читець» (1995). Книга торкається неоднозначної теми – відчуття вини молодого покоління німців перед усім світом – провини за ворожість, мільйони загублених життів, концтабори, знищення євреїв. І не лише почуття провини, але й сорому, тому що вони виявилися переможеними. Це викликало почуття відчаю, і 8 травня 1945 р. сприймалося як національна катастрофа, а не день визволення. Основною життєвою задачею для більшості німців стало бажання звикнути до нового життя, перемогти персональний біль і втрату.

По-перше, роман «Читець» – це незрівнянний роман з характером, який запам'ятовується, непередбачуваними поворотами сюжету, гарною любовною історією, серйозними думками і ситуаціями, які торкаються найчутливіших струн людських душ. По-друге, роман відобразив емоції цілого покоління німців – того покоління, до якого відноситься і головний персонаж твору, і автор, який обдарував його багатьма особистими рисами. Тут мається на увазі покоління людей, які народилися в самому кінці або відразу після закінчення Другої світової війни.

У 1990-х рр. спостерігається активне звернення письменників до вивчення «ментальності» минулого з зачепленням почуттів і роздумів героїв, опису повсякденного життя людей. У цьому зв'язку необхідно звернути увагу, що такий прояв творчої установки спостерігається в популярному жанрі мемуарної і автобіографічної розповіді, де особистий досвід більш захоплюючий і пізнавальний для розуміння минулого й теперішнього, ніж соціологічний чи політичний аналіз, що помітно у названому вище творі Б. Шлінка. Письменний показує, наскільки особиста доля ідентична долі всього покоління. Шлінк уникає узагальнюючого підходу у сприйнятті подій минулого, він вводить прямих учасників історії.

Короткий екскурс в історію літератури Німеччини дає можливість констатувати, що тема «подолання минулого» («Bewältigung der Vergangenheit») – критична робота над пам'яттю про минуле – для німецької літератури є однією з ключових, адже літературознавство розвивалося пліч-о-пліч з історичною наукою. Надзвичайно актуальна в післявоєнній літературі, вона не втрачає своєї важливості й до сих пір.

На прикладі багатьох літературних творів, які торкаються проблематики нацистського минулого, видно, наскільки актуальною є дана тема, що злочини нацизму зберігаються в колективній пам'яті довше, ніж протягом життя одного покоління. Разом зі Шлінком звернення в минуле стає ледь не ключовим моментом у творчості багатьох письменників (Г. Бьолль, М. Байєр, К. Крахт, Ю. Брезан, Гюнтер де Бройн).

Професор Гьоттінгенського університету Г. Хеймпель у 1956 р. вдумливо розмірковував про «навислу над сучасністю жорстоку небезпеку забуття» нацизму. Він схиляв громадян ФРН виробити «погляд на історію, не обтяжений тяжінням до виправдання», «подолати непереборне минуле». Співзвучне сказаному знаходимо у філософа К. Ясперса: «Треба весь час нагадувати про минуле. Воно було, виявилося можливим, і ця небезпека залишається…Небезпека ця в небажанні знати, у намаганні забути і в невірі, що все це дійсно відбувалося». З репліки видно, що забуття минулого німецьким народом – це своєрідне визнання провини.

«Формула «подолання минулого» стала знаком тривалого, багатопланового, внутрішньо суперечливого процесу «загальнонаціонального вилучення уроків» з історії «третього рейху», призовом до морального очищення, до сприйняття та осмисленню правди про фашизм і війну», – відзначив історик О. І. Борозняк. Тут мова йде про епоху націонал-соціалістичного панування, про причини, які впливають на теперішнє. Поразка у Другій світовій війні спонукала німців до осмислення витоків і наслідків цинізму.

У процесі «осмислення» минулого ствердилися дві точки зору: «відповідно до першої традиційно вважали, що німецький народ і в майбутньому приречений постійно згадувати про злочини нацизму, відповідно до другої – передбачалося, що німецький народ має право розглядати злочини нацизму саме як діяння минулого». Після об'єднання Німеччини знову відновилися дискусії щодо «ідентичності» ФРН, в центрі яких стояло історичне тлумачення недавнього минулого країни. З 1995 р. нову силу отримала загальна дискусія про нацистське минуле Німеччини. Роздуми про нацизм підіймали питання, чи сучасне покоління повинно нести відповідальність за національне лихо, яке відбулося.

Протягом останніх десятиліть політична і суспільна діяльність Німеччини «осмислює» історію країни. «Осмислення націонал-соціалістичної» історії (Aufarbeitung der NS-Geschichte), яке застосовується лише до західно-німецьких дискурсів, – складно організована соціальна дія, яка зводиться до розуміння причин, виявлення відповідальних і винних у злочинах, які відбулися.

Тому об'єктом уваги Б. Шлінка стає минуле, яке містить усі проблеми і теми морального характеру. Письменник розповідає про минуле, акцентуючи увагу на пізнанні сьогодення, «крізь теперішнє завжди просвічується минуле, це минуле не забуте і не закінчене, воно продовжує жити і залишатися злободенним». У зв'язку з цим Шлінк розмірковує: «Минуле – це задача, яку можна здолати і яку долають. При цьому виходить конструкція минулого, яка є спогадом з елементами забуття чи, навпаки, забуття з елементами спогаду».

Головний герой – Міхаель – розуміє «минуле» не як щось невизначене, давно минуле, а як щось, що необхідно пережити самому, «з глядача я раптом перетворився в учасника, в діючу особу. Більш того – мені випала вирішальна роль, яку я не шукав, проте вона дісталася мені, хотів я того чи ні, чи вів себе пасивно, чи наважився б що-небудь зробити». Проте при цьому виникає безліч антимоній: головний герой відчуває неповагу до нацистського минулого країни, але водночас він кохає жінку, яка причетна до геноциду. Міхаель пов'язаний з винним поколінням не дитячо-батьківськими зв'язками, а причетним до злочинів нацизму стало його перше і велике кохання. Батьків не вибирають, і це знімає частину відповідальності з дітей, кохана людина ж є особистим вибором кожного. «Лише звинувачення на адресу Ханни поверталися на мене самого. Я кохав її. Не лише кохав, я обрав її. Я намагався запевнити себе, що, обираючи Ханну, нічого не знав про її минуле. Намагався запевнити себе у власній невинності, з якою діти люблять своїх батьків». Проте це не здається йому переконливим поясненням, тепер він схвалює арешт Ханни, хоче, щоб вона залишилася лише спогадом без почуттів. Міхаель мовчки звинувачує її в смерті сотень людей.

Він ставить перед собою двояку задачу, складну для всього покоління німців: з одного боку – засудження дій Ханни, так як злочин був надто жахливим, з іншого – її розуміння, бо вона знаходилася під владою тоталітарного режиму. Проте подвійного рішення Міхаелю знайти так і не вдалося. Відчуваючи співчуття до жертв численних вбивств, в яких замішана Ханна, він відчуває провину і перед нею, і за неї. Шлінк наполегливо штовхає читача на роздуми, чи мав право Міхаель після цього вважати Ханну винною, якщо сам опинився винним в її смерті.

Шлінк по-новому розуміє проблему нацистського періоду Німеччини: молоді люди, котрі розбираються з минулим, ізолюють своє життя від тих страшних подій. Письменник зумів подати цю неприємну тему під незвичним кутом зору. Він поєднує особисту історію, почуття до певної людини з історією всього народу, Шлінк розглядає проблему не в змістовому плані, а з позиції індивідуальної думки. Персональна проблема – явище більш емоційно наповнене, особливо, коли її причиною стає історична подія, така як війна.

У світовому і особливо німецькому літературознавстві встановилося покоління «дітей третього рейху». Ще підлітками представники цього покоління пережили шок від побачених документальних зйомок, які були зроблені після звільнення «таборів смерті», стали основними читачами антивоєнних романів. Проте страх поєднання з історією нацизму поступився місцем божевільній потребі в інформації. Шлінк, який був народжений у 1940-і рр., належить до цього покоління – головного покоління німецького розрахунку з минулим. Письменник перейняв історичну провину за злочини нацизму, він розмірковує про долю людства, яке було поранене націонал-соціалізмом.

Такі проблеми як відносини дітей, які виросли в мирний час, до покоління своїх батьків, які сприяли злочинам нацизму, прийняття своєї провини і можливості її спокутування є основою філософської складової цієї оригінальної книги.

За матеріалами: Система цінностей сучасного суспільства. – 2010. – С. 71-75.

Переклад: Irina Klassic