Видатні середньовічні дослідники прутнів
Авторка: Карісса Гарріс, професорка коледжу вільних мистецтв Темпльського університету, викладає середньовічну літературу та гендерні студії.
Ілюстрації від Софі Марголін.
В Англії XIV століття однією з небагатьох законних підстав для розлучення для жінки була імпотенція чоловіка. Але спочатку вона мала довести це в суді.
У 1370 році Тедія Ламбхірд подала на розлучення з Джоном Сондірсоном, стверджуючи, що її чоловік був імпотентом. Далі вона мала довести це. На щастя для Тедії, вона мала очевидців.
Один із ключових свідків, Томас, син Стівена, показав у церковному суді, що бачив, як пара безуспішно намагалася зайнятися сексом у сараї батька Джона до 9 години весняного ранку. Незважаючи на те, що Джон і Тедія «з старанністю вдавалися до плотського злягання», Томас повідомив, що бачив, як «прутень Джона був опущений і ніяк не піднімався і не ставав ерегованим». Більше того, Томас стверджував, що брат Джона також був свідком невдалого сексуального контакту, додавши, що брат погладив член Джона рукою, щоб спробувати йому допомогти.
Отже, підіб’ємо підсумки: Джон Сондірсон не тільки намагався (і зазнав невдачі) зайнятися рано-вранці сексом зі своєю дружиною в сараї перед аудиторією з двох чоловіків, а й отримав неефективну ручну стимуляцію члена від власного брата. Завдяки нищівним показам Томаса, Тедія виграла справу.
Як би це не здавалося обурливим, справа Ламбхірд проти Сондірсона – одна з численних справ про анулювання шлюбу в Англії епохи пізнього середньовіччя, в яких розглядається питання про імпотенцію – що й сьогодні є підставою для розлучення в багатьох місцях, включаючи деякі райони США.
У Середні віки імпотенція була однією з небагатьох підстав, з яких жінка могла успішно отримати розлучення, оскільки католицька церква вважала, що подружжя зобов’язане одне одному «подружнім боргом» у вигляді сексу. Але щоб підтвердити імпотенцію чоловіка і переконатися, що жінка не просто робить неправдиві заяви, щоб уникнути таїнства шлюбу – адже вважалося, що жінки за своєю природою менш надійні і схильні до брехні, ніж чоловіки, – судам були потрібні свідки.
Іноді ці «свідки» були схожі на слідчих. Історик середньовіччя Бронах Кейн розглядає деякі з таких справ у книзі «Імпотенція та незайманість у церковному суді Йорка пізнього середньовіччя», зазначаючи, як фізичний огляд геніталій та грудей друзями та сусідами відповідача використовувався для визначення імпотенції, невинності та вагітності у справах церковного суду.
Часто свідками у справах імпотенції виступали жінки, заміжні знайомі, вдови чи місцеві секс-працівниці. Суд міг доручити їм оглянути статеві органи чоловіка, або вони могли оголити перед передбачуваним імпотентом свої груди та геніталії, дати йому пива та смачні закуски, поцілувати його та потерти його член у теплій кімнаті, щоб побачити, чи збудився він. Але в інших випадках свідками виступали чоловіки, які дивилися, як чоловік намагається зайнятися сексом, або навіть простягали руку допомоги й самі погладжували його член, повідомляючи свої висновки суду.
Імпотенція була нагальною проблемою для чоловіків і жінок у пізньосередньовічній Англії. У численних віршах того часу жінки збираються групами за великою кількістю алкоголю і скаржаться на своїх чоловіків-імпотентів, порівнюючи їхні мляві члени з личинками, равликами та джмелями. Інші вірші озвучують самі чоловіки, які оплакують своє безсилля та дають поради іншим щодо збереження мужності. «Всі ви, коханці, послухайте мене, адже колись я був таким же хтивим, як і ви», – нарікає один із поетів.
Гі де Шоліак, впливовий лікар і відомий медичний авторитет того часу, рекомендував лікувати імпотенцію спеціями, відварами з приправленого та підсолодженого вина, гарячими маслами та енергійним розтиранням члена перед багаттям із тріски. Він зазначив, що чоловіків-лікарів часто залучали як свідків-експертів у справах про розлучення і просили їх «ретельно дослідити генеративні члени» обвинуваченого чоловіка, перш ніж наказати йому лягти в ліжко з сексуально досвідченою жінкою та допитати її після цього.
*
Коли в 1433 році Кетрін Барлі подала позов про анулювання шлюбу з Вільямом Бартоном через імпотенцію, більше десятка людей дали свідчення про прутень Вільяма після багаторазового огляду. Після того, як троє чоловіків і кілька жінок оглянули Вільяма в таверні під назвою «Лебідь», такий собі Роберт Лінкольн засвідчив, що Вільям вклав йому в руку свій «чоловічий прутень»; Лінкольн описав його як «досить довгий і великий, щоб вступити в тілесний зв’язок із будь-якою жінкою в світі». Іншого вечора троє чоловіків досліджували «таємні чоловічі члени» Вільяма в будинку друга. Вони також дали захоплені відгуки про його член, часто порівнюючи його зі своїм власним. Один з них сказав, що він сам був батьком 10 дітей і що «член Вільяма був більшим за довжиною та обхватом, ніж будь-коли був мій». Інший повідомив, що Вільям Бартон мав «великі і міцні яєчка та інші ознаки мужності... такі ж, як у [мене самого], або навіть краще». Переходячи до більш конкретних вимірів, два свідки показали, що член Бартона був «дві жмені» у довжину в ерегованому стані. (Вимірювання довжини члена «жменею» не було рідкістю в той час: В одному вірші чоловік хвалиться, що його член «півтори жмені» в довжину.)
Декілька жінок також оглянули причандалля Вільяма Бартона, одна з яких погодилася, що «прутень та яєчка Вільяма виглядають достатніми, щоб служити і радувати будь-яку чесну жінку». Але деякі жінки мали менш захоплені відгуки про статеві органи Вільяма та підтримували звинувачення його дружини в імпотенції. Роберт Лінкольн, однак, заперечив, зауваживши, що ці жінки поводилися з членом Вільяма занадто грубо і такими холодними руками, що «від сорому його прутень втягнувся в тіло Вільяма».
Справжній стан члена Вільяма розділив навіть одну подружню пару: У той час як Кетрін Майкельсон стверджувала, що «його прутень не має жодної цінності», її чоловік, Джон, заявив, що ця оцінка «суперечить його зору та знанню», і пообіцяв змусити дружину якнайшвидше зізнатися їхньому священикові в її статевому «лжесвідченні». (Як і у випадку з іншими середньовічними справами, на жаль, немає інформації про те, хто виграв справу Барлі проти Бартона).
*
У 1561 або 1562 році, коли Маргарет Алатт подала на розлучення з Річардом Пірсоном через імпотенцію, Річард зізнався, що у пари ніколи не було сексу, але він був сповнений хитромудрих пояснень. Він показав, що хотів виконати шлюбний обов’язок у шлюбну ніч, але «випадково поранився, не встигнувши отримати задоволення». Він вирішив утриматися від сексу протягом наступних восьми тижнів, щоб перевірити, чи зможе він одужати самостійно.
Тим часом, «перш ніж він зміг повністю зцілитися», Маргарет сказала всім, що Річарду не вистачає «членів, які мають бути у чоловіка». Коли вона попросила його зайнятися з нею сексом, Річард відповів, що «йому зле, але він думає, що з часом виправиться». Тоді Річард звернувся до лікаря, який дав йому спеціальний лікувальний напій – щось подібне до рідкої віагри, – який він пив щоранку і вечір протягом дев’яти днів, поки «не одужав і не відчув себе хтивим». Але на той час, за його словами, він не мав бажання спати з Маргарет. На суді він наполягав на тому, що не може бути імпотентом, тому що у нього був секс із іншою жінкою (яку він так і не назвав) і він був упевнений, що її дитина – його. Коли церковний суд запитав його, чому він зрадив своїй дружині, він пояснив, що «ніколи б цього не зробив, але вона навела такий наклеп» – оприлюднивши свої звинувачення в імпотенції, – що він не мав вибору.
Ключовим свідком у справі розлучення Маргарет і Річарда був Едвард Амері, 44-річний друг подружжя. Едвард багато розмовляв з Річардом про його імпотенцію та пошуки ліків. Він засвідчив, що лікарський напій не справив жодного ефекту і Річард, як і раніше, «не міг робити в спальні більше, ніж раніше». Він повідомив, що коли Річард дізнався, що Маргарет подала на розлучення через його імпотенцію, йому стало так соромно, що він втік і проїхав 30 миль, доки друзі не наздогнали його і не привезли додому, щоб він зміг відповісти на звинувачення.
Крім того, що ці випадки скандальні та сексуально відверті, вони демонструють, що середньовічні люди відкрито й відверто говорили про своє сексуальне життя, причому так, як ми, можливо, і не припускали. Вони показують, як чоловіки – члени сім’ї, співмешканці та сусіди – не лише обговорювали, розглядали та порівнювали члени один одного, але навіть тримали та погладжували їх під час санкціонованої церковним судом мастурбації.
Вони також демонструють, що чоловіки не боялися обговорювати свою імпотенцію зі своїми лікарями та друзями. Це різко контрастує із сучасною епохою, коли ця тема стала табу для багатьох чоловіків. Візьміть сучасну рекламу препаратів для лікування еректильної дисфункції (ЕД), наприклад, культову рекламу віагри Боба Доула у 1999 році, в якій він закликав чоловіків обговорювати свою імпотенцію з лікарями. Говорячи серйозно, у військово-морському костюмі з американським прапором на задньому плані, Доул сказав: «Знаєте, трохи ніяково говорити про ЕД, але це настільки важливо для мільйонів чоловіків та їхніх партнерів, що я вирішив поговорити про це публічно». Через двадцять років імпотенція значною мірою все ще залишається забороненою темою, і в рекламі стартапів, орієнтованих на лікування ЕД, таких як Roman і Hims, підкреслюється, що їхня продукція може бути доставлена непомітно.
Ба більше, ідея подати на розлучення через імпотенцію не така вже й «середньовічна», як нам здається: вона і сьогодні є частиною законодавства про розлучення в деяких американських штатах, включаючи Теннессі, Міссісіпі, Арканзас, Массачусетс, Алабаму, Оклахому та Джорджію. Проте сучасні суди більш обережні у своїх перевірках, вимагаючи від нещасних пар надання медичних документів, що підтверджують імпотенцію, замість особисто переконатися в цьому.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «The Distinguished Medieval Penis Investigators» в журналі Narratively 12 листопада 2020 р.
Переклала Аліна Потапенко
