Театр та його засоби. Стаття Юджіна О'Ніла
Мене тепер уже не приваблює одноактна п'єса. Ця форма недостатня, тут не розгорнешся. Щоправда, одноактна п'єса — чудовий засіб створити щось одухотворене, поетичне, той настрій, який важко зберегти у великій п'єсі. Мій цикл, який готує «Провінстаун», включає окремі закінчені речі, проте в них фігурує команда одного і того ж корабля, ніби сплавляючи чотири одноактні п'єси в одну велику драму. Я не претендую на оригінальність — адже те саме зробив Шніцлер у своєму «Анатолі»*. І, безперечно, не лише він.
Багато дійових осіб у моїх драмах, особливо морські характери, підказані реальними людьми. Я не вірю у необхідність якогось особливого заступництва. «На дні» Горького — велика пролетарська революційна драма — є дивовижнішою, ніж будь-яка інша п'єса, пропагандою на користь принижених просто тому, що вона не містить пропаганди, а показує людей як вони є, тобто правду в образах людського життя. Коли ж автор навмисно вводить у п'єсу пропаганду, драма стає аргументом у суперечці.
«Кузмата мавпа» теж була пропагандою — у тому сенсі, що вона показувала людину, яка втратила ту гармонію з природою, котра існувала, ще коли вона перебувала в тваринному стані і поки не досягла нової гармонії, духовного плану. Не в змозі здобути гармонію ні на землі, ні на небесах, вона опинилася десь посередині, намагаючись примирити їх, але отримуючи лише «з обох боків стусани». Ця думка виражена у заключному монолозі Янка. Глядачі бачили лише кочегара, невловлюючи узагальнення, а символіка надає п'єсі значущість, принаймні це зовсім інша п'єса. Янк не може йти в майбутнє, тож він намагається йти назад. Ось що означає його рукостискання з горилою. Але він і у минулому не знаходить собі місця. Горила вбиває його. Це давня тема, вона була і назавжди залишиться єдиною темою драми: людина у боротьбі зі своєю долею. Насамперед боротьба велася з богами, тепер людина бореться із самою собою, з власним минулим у прагненні визначити своє місце.
Найдосконаліші п'єси без інтриги належать Чехову. Але нова пошесть у драматургії протилежна драмі характерів. Це експресіоністська п'єса. Експресіонізм заперечує драматичний характер. Як я розумію, експресіоністи намагаються звести до мінімуму все те на сцені, що може стати між автором і глядачем. Автор-експресіоніст прагне звертатися безпосередньо до глядача. Наскільки я розуміюся, вони вважають, ніби характер у драмі надто зайнятий собою та своїми вчинками на шкоду ідеї. Багато хто, напевно, прокляне мене за цей вислів: адже у кожного своє уявлення про експресіонізм, а в мене воно склалося з того, що я читав про цю теорію.
Я думаю, що не можна успішно вселити глядачеві ідею інакше як за допомогою людських характерів. Коли діють абстрактні постаті, наприклад Чоловік чи Жінка, то втрачається той контакт, коли глядач впізнає себе у героях п'єси. Приклад експресіонізму цього роду - «З ранку до півночі» з абстрактними дійовими особами на кшталт «Банківського клерка». Ось тут я і розходжуся з теорією експресіоністів. Я не вірю, що характер є перепоною авторської ідеї на шляху до глядача. Справжня заслуга експресіоністів у тому, що вони внесли у драму динамічність. Дещо в сучасному житті вони висловлюють краще за стару драму. Я частково використовував цей метод у «Кузматій мавпі». Але Янк залишається живою людиною, інакше її й не сприймають.
Я вважаю «Ціну слави» найзначнішим явищем в історії нашого театру. Просто чудово, що перша справжня, правдива п'єса про війну з'явилася в найреакційнішій країні світу. Ще більше обнадіює всіх любителів театру те, яким величезним успіхом вона користується у глядача — адже навіть років зо два тому така п'єса могла йти тільки на денних виставах або для обраної публіки.
Зараз я майже не буваю в театрі, хоч читаю всі п'єси, які можу роздобути. Я не буваю в театрі тому, що подумки завжди можу поставити виставу набагато краще, ніж ту, що побачу на сцені. Мені так цікавіше, і ніхто не заважає.
Ніхто не чхає під час улюблених епізодів. Не ходжу я і на власні п'єси; відколи вони почали ставитися, я бачив лише три з них. Справа в тому, що я виріс практично в театрі, за лаштунками, і знаю техніку акторської гри. Я знаю, що робить у театрі кожен — від освітлювача до робітника сцени. Так що мені видно, як діє весь цей механізм, якщо тільки п'єса не поставлена блискуче і актори незрівнянні. Крім того, кожного разу, коли я дивлюся на свою п'єсу, я входжу в кожну роль і переживаю те, що відбувається на сцені так сильно, що до кінця вистави буваю як вичавлена мочалка.
1924 р.