«Вибір без вибору»: Олдос Гакслі про майбутні диктатури

У 1949 році Олдос Гакслі написав Джорджу Орвеллу листа, в якому пояснив, чому він вважає, що майбутні диктатури будуть більше схожі на картини сліпого рабства з «Прекрасного нового світу», а не на моделі жорсткого придушення думок злочинів з «1984». 

«1984» Джорджа Орвелла та «Прекрасний новий світ» Олдоса Гакслі — дві ключові антиутопії XX століття, що зображують дві моделі майбутніх диктатур та тотального контролю за різними сферами суспільного та приватного життя. Обидві — плоди важких вражень від військових потрясінь XX століття та невтішних роздумів авторів про можливі шляхи розвитку різних політичних систем та місце особистості в них. Орвелл у першу чергу розмірковує про потенційні метаморфози і крайні варіанти авторитаризму, замішаного на насильницькому підпорядкуванні і грубій пропаганді, Гакслі — про слабкі й небезпечні сторони капіталізму, демократії з культом розваг, комфорту і консьюмеризму і, звичайно, людської природи, готової на багато що заради цих бонусів. Так, Океанія Орвелла тримає маси в страху завдяки нескінченній війні, переписуванню історії, покарань за «мислезлочини» та продуманому державному спостереженню. З іншого боку, в антиутопічній Світовій державі Олдоса Гакслі еліта керує масами, підпорядковуючи їх за допомогою відволікання від турбот, посередньої розважальної індустрії, наркотику під назвою «Сома», який позбавляє людину зайвих тривог, і нескінченної каруселі доступного сексу — тут людей ненав'язливо контролюють за рахунок «заохочення інфантильності та наркогіпнозу».

При цьому Гакслі написав свій роман першим у 1931 році, а 1949 року, після виходу «1984» Орвелла, прокоментував книгу останнього в особистому листі (Орвелл був колись учнем Гакслі, коли той викладав французьку мову в Ітонському коледжі). Сьогодні публікуємо лист Гакслі, в якому він розмірковує про те, чому диктаторам простіше використовувати методи, описані в «Прекрасному новому світі».

Варто зазначити, що суперечки про те, чиє бачення майбутнього виявиться точнішим — Орвелла чи Гакслі, — не вщухають досі. Однак, здається, сумна істина полягає в тому, що обидва мали рацію і нові режими в кінцевому рахунку набудуть рис як Океанії Орвелла, так і Світової держави Гакслі — можливо, в різному співвідношенні і, ймовірно, не в самому очевидному вигляді. Якщо, звісно, ​​цього ще не сталося.

Лист Олдоса Гакслі Джорджу Орвеллу

Райтвуд. Каліфорнія

21 жовтня 1949 року

Дорогий містер Орвелл,

З вашого боку було дуже люб'язно попросити видавців надіслати мені екземпляр вашої книги. Вона прийшла, коли я був зайнятий роботою, яка вимагала багато читання та звернення до довідників; а оскільки поганий зір змушує мене обмежувати читання, мені довелося довго чекати, перш ніж я зміг розпочати «1984».

Погоджуючись з усім, що написали про неї критики, я не бачу потреби ще раз говорити вам, наскільки прекрасна і наскільки важлива ця книга. Чи можу я натомість сказати про те, про що йдеться в книзі — про останню революцію? Перші натяки на філософію остаточної революції — революції, яка лежить за межами політики та економіки та спрямована на повну руйнацію психології та фізіології людини — можна знайти у маркіза де Сада, який вважав себе продовжувачем, спадкоємцем Робесп'єра та Бабефа. Філософія правлячої меншини у «1984» – це садизм, доведений до свого логічного завершення шляхом виходу за межі сексу та його заперечення. Мені здається сумнівним, що політика чобота, що тупцює обличчя людини, триватиме вічно. Вважаю, що правляча олігархія знайде менш важкі та виснажливі способи управління та задоволення своєї спраги влади і що ці способи нагадуватимуть ті, що я описав у «Прекрасному новому світі». Нещодавно мені довелося вивчати історію тваринного магнетизму та гіпнозу, і я був сильно вражений тим, як протягом ста п'ятдесяти років світ відмовлявся серйозно ставитись до відкриттів Месмера, Брейда, Есдайла та інших.

Почасти через панівний матеріалізм, а почасти через турботу про репутацію філософи і вчені дев'ятнадцятого століття не бажали досліджувати незвичайні факти психології стосовно людей, таких як політики, солдати і поліцейські, щоб застосовувати їх у сфері управління. Завдяки добровільному невігластву наших батьків настання остаточної революції було відкладено на п'ять чи шість поколінь. Іншою щасливою випадковістю була нездатність Фрейда успішно гіпнотизувати та його подальше зневажливе ставлення до гіпнозу. Це затримало загальне застосування гіпнозу в психіатрії принаймні на сорок років. Але зараз психоаналіз поєднується з гіпнозом, а гіпноз став легким методом, що позширюється завдяки використанню барбітуратів, які викликають гіпнотичний і навіюваний стан навіть у найнеподатливіших суб'єктів.

Я вважаю, вже в наступному поколінні правителі зрозуміють, що заохочення інфантильності та наркогіпноз набагато ефективніші як державні інструменти управління, ніж кийки та в'язниці, і владу над людьми набагато легше отримати, пропонуючи їм приємне, комфортне рабство, замість того, щоб схиляти їх до покори стусанами і поркою. Іншими словами, я відчуваю, що кошмару «1984» судилося перетворитися на кошмар світу, більш схожого на той, який я уявляв у «Прекрасному новому світі». Зміни відбудуться внаслідок відчутної потреби підвищення ефективності. Тим часом, звичайно, може статися великомасштабна біологічна та атомна війна — у цьому випадку нам снитимуться кошмари іншого роду, які важко уявити.

Ще раз дякую Вам за книгу.

Щиро Ваш,

Олдос Гакслі