Набридли Голівуд та Нетфлікс? Стати завзятим та поінформованим дослідником світу кіно під силу кожному.
Джеф Ендрю
Джефф Ендрю — критик, викладач і програмний директор. Упродовж багатьох років він був редактором Time Out і програмним директором лондонського кінотеатру BFI Southbank. Він написав, відредагував і сприяв численним книгам про кіно. Живе у Лондоні та пише про мистецтво на geoffandrew.com.
Більшості людей подобаються фільми. Врешті-решт за 50 років до того, як телебачення стало невід’ємною частиною багатьох домівок, кіно зарекомендувало себе як найбільш популярний засіб масової інформації 20-го століття. Дехто, і я також, йде далі і називає кіно найбільшим і найпопулярнішим видом мистецтва минулого століття. Інші, особливо якщо їхній досвід перегляду фільмів був обмежений тим, що доступно в місцевому мультиплексі, або тим, що пропонує «Нетфлікс» чи «Дісней», можуть здивуватися такому твердженню. Вид мистецтва? Хіба фільми не лише розвага, спосіб відволіктися від повсякденної рутини?
Ну, ні, не зовсім. Якщо ваше кінопереглядальницьке життя було сформоване виключно програмами великих мереж кінотеатрів і глобальними онлайн-платформами, вас можна пробачити за думку, що більшість фільмів - американські (щонайменше англомовні), що - за незначними винятками - вони були зняті в останні кілька десятиліть і що вони є ідеальним доповненням до відерця з попкорном. Але це істотне спотворення фактів. Насправді створення фільмів є міжнародним явищем, яке почалося задовго до появи «Марвел». Навіть задовго до оригінальних «Зоряних війн». Кіно разом з нами вже понад 125 років. Сучасний мейнстрім - це всього лише вершина величезного кінематографічного айсбергу.
У кіно є і завжди було щось набагато більше, ніж видовищні бойовики, трилери та легкі мелодрами. Не те, щоб з такими фільмами обов’язково щось не так. Є чудові, жахливі, посередні приклади будь-яких фільмів - і ми ніколи не повинні недооцінювати привабливість ескапізму. Фантазія завжди була важливим елементом кінематографічної пропозиції з тих пір, як Жорж Мельєс захоплював публіку своїми фільмами зі спецефектами ще в кінці 1890-х і на початку 1900-х років. І його вплив живе донині. Мельєс згадується у «Мулен Руж!» (2001) База Лурмана і «Хранитель часу» (2011) Мартіна Скорсезе; його найбільш відомий чарівний та образний фільм «Подорож на Місяць» (1902) можна знайти на Ютубі.
Але в житті є щось більше, ніж ескапізм, і кіно це відобразило. Завжди були кінематографісти, стурбовані роздумами над реаліями повсякденного життя; які дивляться на світ і зображують його з зацікавленістю та співчуттям. (Я маю на увазі не просто документальні фільми, а будь-які види фільмів.) У правильних руках фільм може зворушити нас - емоційно та інтелектуально, культурно та філософськи - у спосіб, який переважно нехтується мейнстрімним «продуктом», який створюється, наче на конвеєрі, сенс існування якого не в художній цінності, а в прибутку.
Якщо ви відчули неприємне дежавю, переглядаючи чергову романтичну комедію або фільм про супергероїв, можливо, вам буде цікаво дізнатися, що там ще є. Водночас, можливо, ви не впевнені, з чого почати. Якщо так, то цей «Посібник» для вас.
Приготуйтеся здійснити захоплююче занурення у невідоме
Я виріс у маленькому містечку, англійському Мідлендзі, і (як і в багатьох інших у ті часи) мої походи в кіно прогресували від набору діснеєвських дитячих мультиків і сімейних комедій до вестернів, трилерів, науково-фантастичних, шпигунських фільмів та жахів, які почав постійно дивитися, коли подорослішав. Правда, це все ще доповнювалось старими американськими та британськими чорно-білими фільмами, які тоді постійно крутили по телебаченню, але вибір в основному обмежувався англомовним жанровим кіно. Потім, під час першого семестру в університеті друг вмовив мене скласти йому компанію до місцевого художнього кінотеатру, щоб застати «нового Інґмара Берґмана». (Тоді я поняття не мав, хто такий Берґман і що він зробив). Те, що я пережив того вечора, приголомшило мене та фактично змінило моє життя.
Ми з другом зайняли останні два місця в центрі першого ряду і скоро зіштовхнулися з першою сценою: широкий план, наповнений жахом жінки в агонізуючому болі. Фільм «Шепіт і крик» (1972) розповідав про двох жінок, які відвідали смертне ложе своєї сестри, щоб віддати їй свою останню шану. Це було кіно про страждання, страх, смерть, провину, ненависть до себе, образу і взаємні звинувачення.
Хіба кіно це лише розвага? Не в звичному розумінні цього терміну. Але я був захоплений з початку та до кінця і ще годинами сидів зі своїм другом, обговорюючи життя, смерть, кіно та мистецтво. Цей фільм був зовсім не схожий на жоден інший, який я бачив раніше; він схвилював мене як інтелектуально, так і емоційно, змусив мене хотіти дізнатися більше не тільки про цього хлопця Берґмана, але й побачити, чи є ще фільми, створені іншими людьми, які могли б мати такий самий вплив. Я й гадки не мав, що кіно може бути таким, і я хотів більшого. Це був початок пристрасті довжиною в життя, яка згодом переросла в кар’єру, що тривала десятиліття.
Не кожному пощастить мати друга, котрий обізнаний у кіно, котрий запрошує подивитися фільм, що руйнує упередження, не кажучи вже про те, щоб мати кінотеатр, який демонструє таку різноманітність вибору в його місцевості. Крім того, мені пощастило, що моє занурення в невідоме стосувалося фільму, який зараз вважається шедевром. Можливо, я пішов подивитися на щось розчаровуюче або просто жахливе. Тож може знадобитися кілька занурень, щоб навчитися плавати у незвіданих досі водах кіно. Ось чому (перш ніж почати) невелике дослідження може бути корисним. Є стільки всього, що можна дослідити, і в цьому «Посібнику» я збираюся поділитися з вами порадами щодо того, як почати.
Що робити?
Почніть з неупередженості
Перш ніж відправитись у подорож, важливо відкинути свої упередження щодо будь-яких фільмів, які вам можуть бути незнайомі. Ось кілька речей, які слід враховувати.
Деякі люди, здається, вважають, що фільм із субтитрами має бути «мистецьким», претензійним, складним чи нудним. Але насправді це означає те, що фільм було знято в країні, де рідною мовою не є англійська. Насправді субтитри можуть бути хорошим знаком, оскільки їхня присутність показує, що фільм визнали досить цікавим, щоб експортувати його в інші культури. Пам’ятайте, що багато, а можливо, більшість фільмів, які кінокритики, історики та режисери вважають одними з найкращих у світі, не є англомовними. «Токійська повість» (1953) Ясудзіро Одзу, «Правила гри» (1939) Жана Ренуара, «8 ]/2» (1963) Федеріко Фелліні і Берґманова «Сунична галявина» (1957) є найбільш видатними.
Вісім з половиною Федеріко Фелліні
Те, що фільм чорно-білий, а не кольоровий, не означає, що він гірший чи бідніший. Більшість із найбільш нагороджених і найцікавіших фільмів усіх часів були зняті у чорно-білому форматі або тому, що з технічних причин це було нормою під час їх створення, або тому, що режисери свідомо вирішили знімати на чорно-білу плівку; однобарвне зображення може передати канонічну красу інакше, ніж колір. Знову ж таки критики, історики та режисери у рейтингах та опитуваннях оцінюють багато чорно-білих фільмів як найкращі фільми коли-небудь зняті. Поряд із назвами, які я згадав вище, також є постійними фаворитами: «Громадянин Кейн» (1941) Орсона Веллса, «Психо» (1960) Альфреда Гічкока, «У джазі тільки дівчата» (1959) Біллі Вайлдера.
Не втрачайте інтересу до фільму тільки через те, що фільм був знятий до того, як поява звуку принесла нам «розмовляючі картинки». Звісно, звук, який є значно більше, ніж просто розмовний діалог, був важливою частиною кіноперегляду ще з кінця 1920-х років. Але навіть до того фільми рідко були «німими», оскільки вони зазвичай супроводжувалися музикою - саме так фільми тих років представлені і дають можливість насолоджуватись ними сьогодні. Крім того, багато фільмів, знятих упродовж перших трьох десятиліть історії кінематографа, мають надзвичайну візуальну красномовність та елегантність, не кажучи вже про захопливу винахідливість, адже саме тоді кінематографісти створювали, досліджували та розширювали мову кіно. Ось чому в рейтингу найкращих фільмів часто фігурують такі класичні фільми, як: «Світанок» (1927) Ф. В. Мурнау, «Людина з кіноапаратом» (1929) Дзиґи Вертова, «Метрополіс» (1927) Фріца Ланґа та «Генерал» (1926) Бастера Кітона.
Пам’ятайте, що вік фільму не має нічого спільного з його цінністю чи здатністю зацікавити. Як і будь-який інший вид мистецтва, кіно постійно змінюється, але не обов’язково у кращу сторону. Упродовж довгої та різноманітної історії кінематографа люди знімали хороші та погані фільми. Врешті-решт намагайтеся не відштовхуватися від жанру фільму, його тривалості, назви чи визначення «документальний фільм».
Задля простоти у цьому «Посібнику» я в основному згадував художні фільми, але багато з того, що наведено нижче, також можна застосувати до науково-популярних фільмів. Майте на увазі, що є чудові (і жахливі, і зовсім посередні) документальні, анімаційні фільми, короткометражні фільми, довготривалі фільми, експериментальні фільми тощо; і що назва фільму зазвичай дуже мало говорить нам про враження від перегляду фільму.
Дайте фільмам шанс
Як тільки обрали фільм для перегляду, спробуйте переглянути його за найкращих можливих обставин. Кінотеатр із пристойним екраном, хорошою видимістю і якісним звуком - оптимальний варіант для оцінки візуальних і звукових тонкощів фільму; спробуйте знайти такий, де аудиторія схильна бути уважною, а не патякати. Якщо такий кінотеатр недоступний, то найкраща альтернатива — настільки великий екран, який ви можете собі дозволити вдома (або вдома у друга чи родича). Ноутбуки погано підійдуть щодо якості зображення чи звуку, не кажучи вже про будь-який «занурювальний» досвід, а телефони нічого не зроблять для того, щоб ви оцінили найкращі якості фільму, тому їх слід уникати. Телевізійні та потокові канали підходять для домашнього перегляду, а деякі, наприклад, Mubi, BFI Player і Criterion Channel, спеціалізуються на підібраних, не мейнстрімних програмах. Більшість дисків Blu-ray (для найкращої якості зображення та звуку) та DVD мають доповнення (коментарі, вступні матеріали, документальні фільми, есе), які можуть допомогти зрозуміти, оцінити й отримати задоволення. Ці додаткові матеріали краще дивитися після самого фільму, щоб уникнути спойлерів.
Наберіться терпіння. Приділіть фільму час і всю свою увагу. Не чекайте, що вас зачепить з першої хвилини. Навіть якщо ви відчуваєте, що трохи відволіклися від фільму, якщо ви дивитеся вдома, дайте йому мінімум, скажімо, 40 хвилин, перш ніж вимкнути; ви здивуєтеся, скільки кінематографістів чекають приблизно пів години, перш ніж несподівано закрутити сюжет.
Попросіть про пораду
Якщо у вас є друзі чи знайомі, які вважають себе кіноманами, попросіть їх порадити, яких фільмів і режисерів варто переглянути. Ви також побачите, як працівники кінотеатрів і незалежних кінотеатрів, що займаються показами старих чи авторських фільмів, часто із задоволенням діляться своїми захопленнями. І пам’ятайте: людям не просто подобаються фільми, вони, як правило, люблять говорити про них, особливо про улюблені. Тому намагайтеся дивитися фільми з друзями та ділитися своїми думками; якщо ви помітили, що в кінотеатрі, який ви часто відвідуєте, є постійні глядачі, це можуть бути кіномани, котрі із задоволенням обговорять фільми у холі чи барі після сеансу. Врешті-решт, якщо вам пощастить відвідати кінофестиваль у вашому регіоні, це чудовий спосіб не лише переглянути фільми, а й зустріти однодумців.
Грайте на своїх сильних сторонах та інтересах
Якщо ви проявляєте особливий інтерес до певного жанру серед останніх мейнстрімових фільмів, ви можете дослідити його історію: комедії, пригодницькі, бойовики, фільми жахів, трилери, фантастика, вестерни та історії кохання — усі вони були популярними вже понад 100 років, і мюзикли стали популярними, як тільки звук став переважати на початку 1930-х років. Можливо, вам буде корисно постійно рухатися назад у часі від сьогодення. Або було б цікаво переглянути ранні знакові фільми цього жанру, як-от: «Метрополіс» Ланґа (наукова фантастика), «Носферату» Мурнау (1922, жахи), «Пароплавний Білл» Бастера Кітона (1928, комедія) - усі вони все ще вражають і дивують, більше ніж через 90 років після їх появи.
Якщо ви особливо любите країну чи частину світу або знаєте про них, чи хочете дізнатися про них більше в очікуванні майбутнього візиту, чому б не переглянути її фільми та режисерів? Якщо ви слідкуєте за новинами або захоплюєтеся політикою та поточними подіями, вас можуть зацікавити документальні фільми. Якщо ви шанувальник сучасного мистецтва, ви можете спробувати авангардні й експериментальні фільми. Якщо ви любитель історії, існує безліч історичних драм, не кажучи вже про «сучасні» фільми, зняті упродовж динамічного періоду понад 120 років. Якщо ви книжковий хробак, то існує незліченна кількість літературних адаптацій. Ви зрозуміли ідею - побалуйте себе.
Слідкуйте за тим, що вам подобається
Якщо ви вважаєте якийсь фільм особливо цікавим чи приємним, скористайтеся вебсайтом Internet Movie Database (IMDb), щоб знайти інший фільм із тим же актором, за сценарієм того самого сценариста, знятий тим же оператором або, найголовніше, знятий тим же режисером. Режисери широко відомі тим, що вважаються найбільш важливою частиною творчого колективу фільму, тому що вони, якщо вони хоча б чогось варті, об’єднують зусилля всіх інших акторів і членів знімального майданчику, щоб сформувати єдине ціле, іноді з впізнаваним фірмовим стилем або тематикою. Переглядаючи фільм за фільмом, ви отримаєте краще уявлення про те, що і хто вам подобається, а хто не подобається, і відкриєте нові дослідницькі шляхи.
Водночас, коли знайдете фільм, який вам сподобався, проведіть невелике дослідження, щоб дізнатися більше про його місце в історії кіно. Крім того, що фільм створено певною групою людей, він також буде частиною національного кіно, і ви можете піти цим шляхом: на кожному континенті є країни, які відомі тим, що мають визначні та самобутні школи і стилі кіновиробництва. Крім того, фільм, про який іде мова, також можна розглядати як частину історичного руху або таким, що зазнав його впливу. Отже, якщо ви виявите, що це приклад німецького експресіонізму, французького поетичного реалізму, італійського неореалізму, французької нової хвилі чи чого-небудь іншого, буде корисно переглянути інші приклади. Скажімо, ваш смак в основному зосереджено на американських кримінальних фільмах; ви могли б переглянути фільми «Нового Голівуду» кінця 1960-х і 1970-х років, що подарували нам такі класичні фільми, як «Хрещений батько» (1972, 1974, 1990), та багато інших менш відомих шедеврів, або надзвичайний розквіт голлівудського нуару 1940-х і 1950-х років з десятками крутих робіт, зокрема «Великий сон» (1946), «Вбивці» (1946), «Дотик зла» (1958).
Хрещений батько
Подумайте про те, як знімають фільми
Досліджуючи світ кіно, ви збагачуєте свій досвід, зупиняючись на різних аспектах їх створення. Найкраще розпочати з роздумів про структуру оповіді фільму. Наратив - це не сама історія, а те, як історія пов’язана; мова йде про тон, текстуру та час, темп і тривалість, перспективи та точки зору, послідовність і достовірність.
Більшість історій розповідаються досить просто, хронологічно лінійно: «Генерал» Кітона та «Викрадачі велосипедів» (1948) Вітторіо Де Сіка є прикладами структурної чіткості.
Але у фільмі «Громадянин Кейн» Веллс використовує серію флешбеків, щоб дослідити життя нещодавно померлого магната, яке пам’ятають ті, хто знав його найкраще. У фільмі «А тепер не дивись» (1973) Ніколаса Роуга хронологічно лінійна історія неодноразово переривається кадрами невизначеного статусу для того, щоб дослідити реакцію подружньої пари на смерть їх дитини - чи можуть вони бути спогадами, тривогами, жаданими фантазіями чи ясновидіннями? А в «Нешвіллі» (1975) Роберта Альтмана будь-яка всеохоплююча історія фактично відкинута, оскільки фільм просто спостерігає - з імпресіоністським ефектом - повсякденну поведінку десятків персонажів, які відвідують п’ятиденний фестиваль кантрі-музики або якось пов’язані з ним.
Фільм «Код невідомий» (2000) Міхаеля Ханеке йде навіть далі, відтворюючи структуру сучасного міського соціуму, переплітаючи короткі фрагменти з життя кількох, очевидно, не пов’язаних між собою людей, котрі мимоволі були присутні на, здавалося б, нічим не примітній події на паризькій вулиці. Тобто наратив може бути надзвичайно гнучким.
Насправді у фільмі є більше - набагато більше, - ніж його історія. Якщо «історія» насправді є, оскільки, як показує «Код невідомий», вона не завжди має бути! Насправді це може допомогти почати думати про фільми дещо інакше - підходити до них так само, як ви підходите до музичного твору, картини, фотографії, скульптури чи вірша.
Фільми насправді складаються з багатьох різних елементів. Окрім сценарію та виконання, не менш важливими є композиція, освітлення, колір, рух камери, монтаж, костюми та декорації, музика, звукове оформлення, використання простору й архітектура. Вмілий режисер використає всі ці елементи таким способом, щоб зобразити, як герої ставляться одне до одного та до світу, в якому вони живуть, а також відобразити ставлення глядача до всіх і всього, що він бачить і чує на екрані.
Кіно — це надзвичайно багате, складне середовище, яке працює у найкращому вигляді на кількох рівнях одночасно. Чим більше ви будете дивитися, тим більше ви будете цінувати спільну творчість, що входить до нього. В останньому розділі «Посібника» (докладніше нижче) я поділився деякими порадами щодо інших аспектів кіно, на які ви можете звернути свою увагу, продовжуючи глибоке занурення у нього. Я сподіваюся, що з часом ваша власна подорож у кіно принесе вам таке ж задоволення, як і мені.
Ключові моменти - як знайти чудові фільми для перегляду
- Приготуйтеся здійснити захоплююче занурення у невідоме. У правильних руках фільм може зворушити нас - емоційно й інтелектуально, культурно та філософськи.
- Почніть з неупередженості. Перш ніж відправитись у подорож за межі мейнстріму, важливо відкинути свої упередження щодо будь-яких фільмів, які вам можуть бути незнайомі, зокрема іноземні фільми, чорно-біле та «німе» кіно.
- Дайте фільмам шанс. Якщо можете, перегляньте вибраний фільм на великому екрані і будьте терплячими - не чекайте, що вас зачепить з першої хвилини.
- Попросіть про пораду. Не бійтеся попросити поради від своїх друзів-кіноманів, працівників незалежних кінотеатрів і кіноманів у місцевому кінотеатрі.
- Грайте на своїх сильних сторонах та інтересах. Якщо вам подобається якийсь сучасний жанр, дослідіть його історію; якщо у вас є певні хобі чи країни, які вас цікавлять, спробуйте переглянути пов’язані фільми.
- Слідкуйте за тим, що вам подобається. Якщо вам особливо подобається якийсь фільм, знайдіть інші фільми того ж режисера, з тим самим актором або з тієї ж епохи чи течії.
- Подумайте про те, як знімають фільми. Кіно — це надзвичайно багате, складне середовище, яке працює у найкращому вигляді на кількох рівнях одночасно. Чим більше ви будете дивитися, тим більше ви будете цінувати спільну творчість, що входить до нього.
Дізнавайтеся більше
Кіно може діяти на різних рівнях. Щоб поглибити ваше розуміння кіно, ось деякі додаткові аспекти, які ви могли б більш уважно дослідити, а також певні рекомендації для перегляду. Ці категорії та приклади фільмів далеко не вичерпні, але вони допоможуть вам вивчати кіно як вид мистецтва.
Композиція, освітлення та колір
Зовнішній вигляд фільму дуже важливий, він містить не лише важливу інформацію про наратив, але й про настрій, атмосферу, характер, підтекст і тему. Деякі фільми відрізняються справжньою красою, такі як: Берґманова «Персона» (1966), «Дні жнив» (1978) Терренса Маліка, «Красива робота» (1999) Клер Дені, «Нас віднесе вітер» (1999) Аббаса Кіаростамі. Деякі, наприклад, «Кишеньковий злодій» (1959) Робера Брессона й інші його фільми, відрізняються навмисно обрізаною функціональністю і зосередженням уваги на головному, в той час як інші, зокрема «Обличчя» (1968) Джона Кассаветіса чи «Жінка під впливом» (1974) мають, здавалося б, невимушену спонтанність у композиції, щоб відобразити реальність, а не вимисел. Висококонтрастні тіні й острівці світла у фільмі нуар - яскравим прикладом є «Вбивці» (1946) Роберта Сьодмака або «Ніч мисливця» (1955) - говорять про ізольованість, вразливість, страх і небезпеку. Але фільм не обов’язково повинен бути чорно-білим, щоб мати свої експресіоністські моменти: використання кольору у фільмі «Річка» (1951) Жана Ренуара, «Більше, ніж життя» (1956) Ніколаса Рея та «Три мавпи» (2008) Нурі Більге Джейлана не менш красномовно передає емоції героїв.
Рух камери та монтаж
Рух камери може бути як виразним, так і естетично приємним. У фільмі «Страсті Жанни д'Арк» (1928) Карл Теодор Дреєр використовує камеру, що стрімко розгойдується, щоб викликати потрясіння; у фільмах Макса Офюльса «Мадам... » (1953) та «Насолода» (1952) є, мабуть, найкращими рухи камери, що стежить і кружляє навколо героїв, навіюючи думку, що вони ув’язнені своїми бажаннями та соціальними обставинами. Тривалий кадр, відзнятий за допомогою мостового крану на початку «Дотику зла» Веллса, як і інші довгі кадри у фільмі, мають вирішальне значення для наративу з точки зору дотримання часової та просторової послідовності, щоб підкреслити причинно-наслідковий зв’язок, в той час як камера безперервно слідує за центральним персонажем у фільмі «Розетта» (1999) братів Дарденн, що підкреслює напружений невідкладний характер її тяжкого становища.
Фільми творців «німого» кіно «Наполеон» (1927) Абеля Ґанса, «Броненосець «Потьомкін»» (1925) Сергія Ейзенштейна використовували швидке редагування або «монтаж», щоб створити хвилювання, особливо при вирішенні конфлікту. Тим часом у таких фільмах, як: «Саботаж» (1936), «Вікно у двір» (1954) і «На північ через північний захід» (1959), Гічкок удосконалив своєрідний, але надзвичайно гнучкий стиль монтажу, який, ретельно приховуючи певну інформацію від глядача, не лише створював напругу, а й маніпулював глядацькими симпатіями. Використання Аньєс Варда довгих кадрів у фільмі «Клео від 5 до 7» вправно обманює глядача, змушуючи його думати, що натуралістична історія відбувається у реальному часі, у той час як використання монтажу для створення фрагментованого, повторюваного ритму оповіді у «Постріл впритул» (1967) Джона Бурмана відображає одержимий спосіб мислення головного героя.
Музика та звук
Музика може підкреслити емоційну динаміку фільму або створити настрій. Серед найбільш видатних прикладів можна навести багато саундтреків Бернарда Геррмана для Гічкока, Енніо Морріконе для фільмів Серджо Леоне «Одного разу на Дикому Заході» (1968), певне, найкращий та імпровізований саундтрек Майлза Девіса до фільму Луї Маля «Ліфт на ешафот» (1958). Але музика може бути також іронічною, як музика Майкла Наймана до фільмів Пітера Гріневея, зокрема «Контракт кресляра» (1982), або вказувати на душевний стан героя, наприклад, музика Наймана до фільму «Фортепіано» (1993) Джейн Кемпіон. Звичайно, слідуючи по стопах фільму «Американські графіті» (1973) Джорджа Лукаса, також є саундтреки, що складаються з популярних пісень, які відтворюють точну епоху, зображену у фільмі.
Також звук може бути виразним. Веллс використав усе, чого він навчився, працюючи на радіо, коли знімав «Громадянина Кейна» (відлуння, зміни гучності та інші ефекти), щоб відобразити масштаб кімнат, у яких відбуваються сцени, тоді як «Засуджений до смерті - втік» (1956) Робера Брессона про військовополоненого вміло використовує звуки поза кадром, щоб зобразити діяльність у світі за камерою. Берґманова «Персона» використовує звук (і тишу), щоб тонко натякнути, що певні сцени можуть відбуватися уві сні чи в уяві, у той час як «Людина-слон» (1980) та «Синій оксамит» (1986) Девіда Лінча є, по суті, експресіоністськими у викривленні та перебільшенні звуків, щоб створити відчуття тривоги.
Костюм та декорації
Незабутні ранні зразки костюмів і декорацій, що запам’ятовуються, включають вищезгадані «Метрополіс» (відомий своєю монументальністю) і фільми Джозефа фон Штернберга, знятими з Марлен Дітріх, «Марокко» (1930) та «Кривава імператриця» (1934) є, мабуть, найбільш вражаючими та відомі насамперед своєю вишуканою елегантністю і надмірністю. Оформлення, що кидається в око, все ще можна знайти в різноманітних більш пізніх фільмах, таких як: «Дівчата з Рошфору» (1967) Катрін Денев, «Бразилія» (1985) Террі Гілліама, «Біль та слава» (2019) Педро Альмодовара та «Фаворитка» (2018) Йоргоса Лантімоса. Але костюми та декорації обираються та виготовляються для більшості художніх фільмів, багато з них мають більш натуралістичний тон. Гарними прикладами є «Добрі серця та корони» (1949) Роберта Гамера, «Поліна на пляжі» (1983) Еріка Ромера, «Любовний настрій» (2000) Вонга Карвая та «Лурд» (2009) Джесіки Гауснер.
Місце зйомок та архітектура
Місце розгортання подій і зйомок фільму неминуче впливає на його настрій, а іноді й на його значення. Подібно до того, як обстановка Долини монументів у вестернах Джона Форда «Диліжанс» (1939), «Моя дорога Клементина» (1946) та «Шукачі» (1956) відображає їх героїчні історії та серйозні моральні дилеми, так і рішення Берґмана зняти більшість своїх фільмів 1960-х - 1970-х років, серед них «Як у дзеркалі» (1961), «Пристрасть» (1969), на острові Фаро у Балтійському морі, сприяли їхньому дослідженню страждань, самотності і темного відчаю. Веллс, Мікеланджело Антоніоні й Алан Дж. Пакула надзвичайно виразно використовували як архітектуру, так і пейзаж у таких фільмах, як: «Процес» (1962), «Затемнення» (1962), «Змова «Паралакс»» (1974). Майже всі фільми містять архітектуру та пейзаж, і приклади, які не одразу кидаються в око, також можуть бути такими ж ефектними та вражаючими; назву тільки три: «Аліса у містах» (1974) Віма Вендерса, «В очікуванні щастя» (2000) Абдеррахмана Сіссако та «Вестерн» (2017) Валески Грізебах.
Посилання та книги
Небагато серйозних журналів про кіно виживають у друкованому вигляді англійською мовою, проте Sight and Sound (мабуть, найвідоміший) тепер також доступний у цифровому вигляді.
Австралійський веб-сайт Senses of Cinema є інформативним сховищем профілів і здобутків режисерів.
Так само, як ви можете дізнатися, які фільми та режисери високо оцінюються критиками та кінематографістами, котрі кожні 10 років голосують у рейтингу «Найкращі фільми всіх часів» для «Сайт енд Саунд», можливо, також варто перевірити, які фільми отримали головні нагороди журі головних кінофестивалів, особливо в Каннах та Венеції. Багато лауреатів «Золотої пальмової гілки» та «Золотого лева» упродовж багатьох років ставали головними артхаусними хітами.
Історія кінематографа, якщо розглядати її глобально, настільки величезна і складна, що не вписується в рамки жодної книги. Проте у книзі Джефрі Новелла-Сміта «Історія кіно: короткий екскурс» (2017) представлено огляд того, що відбувалося всі ці роки.
Друга книга «Історія кіно» (2-ге видання, 2020) Марка Казінса пропонує альтернативний, часом провокативний погляд на розвиток подій.
Інші книги, як-от «1001 фільм, який ти маєш переглянути перед смертю» (оновлене видання, 2019) за редакцією Стівена Джея Шнайдера, можуть стати корисною відправною точкою.
Шанований критик Девід Томсон також написав низку книг, корисних для подальших досліджень, зокрема «Новий біографічний словник кіно» (6-е видання, 2014) і «Ви бачили?» (2008).
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «How to find great films to watch» на саіті Psyche 9 листопада 2022 року.
Переклала Ілона Тинкалюк
