Як читати філософські тексти
Автор: Чарлі Гюнеман, професор філософії Університету штату Юта.
Перше, що слід пам’ятати, це те, що великі філософи були всього лише людьми. І тільки після цього можете починати з ними не погоджуватися.
Варто знати
Може здатися, що читати філософські тексти складно. Такі велетні філософської думки, як Геґель, Платон, Маркс, Ніцше та К’єркегор, тяжіють над нами своїм авторитетом, запитуючи, чи впевнені ми, що гідні долучитися до неї. Ми можемо перейматись через те, що нічого не зрозуміємо з того, що вони нам говорять; і навіть якщо ми вважаємо, що все зрозуміли, ми все одно можемо хвилюватися, що якимось робом трактували це неправильно.
Тож, якщо ми збираємося читати філософію, нам потрібно почати з того, щоб спустити цих велетнів з небес на землю. Кожен з них спотикався, відригував та малював каракулі. Деякі були справді нестерпними. Ось, наприклад, Артур Шопенгауер про свого колегу німецького філософа Ґеорґа Вільгельма Фридриха Геґеля писав так: «безглуздий, невиразний, нудотний, безграмотний шарлатан, який досяг вершини зухвалости тим, що строчив і вигадував найбожевільнішу туманну нісенітницю». Прочитавши це, я не впевнений, хто з них нестерпніший — Шопенгауер чи Геґель.
Справа в тому, що кожен велетень філософії був людиною, яка намагалася зрозуміти життя, роблячи те саме, що робите й ви: читала, міркувала, спостерігала та писала. Не дозволяйте їх гучним словам залякати вас; ми можемо визнавати, що вони мають для нас сенс або, принаймні, інтригують нас. У іншому випадку ми залишимо їх у ящику для книжок за знижкою. Вони повинні довести нам свою цінність.
Але у чому може бути їхня цінність? Тобто навіщо взагалі читати філософські тексти? Головна мета — просто вдосконалення власної душі. Ніхто не повинен читати філософію лише для того, щоб здатися розумним, або вразити інших, або мати поважні книжки на полиці. Філософські тексти треба читати, щоб мати кращий розум, дух і життя. (Або, принаймні, щоб краще зрозуміти, чому жодна з цих речей неможлива або чому жодна з них не має значення; філософія не залишає жодної можливости недослідженою.) Надія полягає в тому, що ці так звані «велетні» пропонують нам певне менторство чи товариство.
Найбільш переконливу причину читати філософію надав Бертран Расел у кінці своєї короткої книжки «Проблеми філософії» (1912): «Філософію слід вивчати не заради якихось певних відповідей на її питання, оскільки жодні певні відповіді зазвичай не можуть бути визнані істинними, а радше заради самих питань; тому що ці запитання розширюють наше уявлення про межі можливого, збагачують нашу інтелектуальну уяву та зменшують догматичну впевненість, що заважає розуму робити припущення; але перш за все тому, що завдяки величі всесвіту, який розглядає філософія, розум також стає великим і стає готовим до того союзу зі всесвітом, який становить його найвище благо».
Читання філософії дає нам ширші перспективи, викликає глибокий подив і допомагає впоратися з найважчими питаннями, які тільки може поставити людина. Це п’янкий заклик до дії, на який можна відповісти, лише занурившись у самі твори. Отже, як читати філософські тексти?
Поміркуйте про це
Перегляньте свої очікування від філософії
Досі в книгарнях є стелажі під рубрикою «Філософія», на яких ви зустрінете книжки з такими назвами, як «Сім секретів щасливого життя», «Візьми себе в руки» або «Живи з широко відкритим серцем». Це книжки для самовдосконалення, і деякі з них дійсно можуть виявитися корисними, оскільки дадуть вам краще бачення того, як подолати перешкоди на вашому шляху або як ужитися з ними. Можливо, вам слід щоранку заправляти ліжко, відвідати кулінарні курси або сприймати кожну людину як автентичну особистість. Це чудово. Кожен час від часу потребує чарівного пендаля, і, можливо, кожна книжка із самовдосконалення десь комусь допомогла.
Але якими б корисними не були книжки для саморозвитку, вони не є філософією. Філософія, як правило, піднімає менш особисті питання, зокрема, чи реальний час, чи можуть люди звільнити себе від законів природи, чи людина є лише тим, що робить її мозок, або чи ми маємо моральні зобов’язання перед незнайомцями. І філософія не просто хоче відшукати відповіді, вона хоче збагнути, чому одні відповіді є найкращими, а інші — неправильними.
Так, неправильними. Філософія не боїться казати про це.
На дуже загальному рівні книжки для самовдосконалення допоможуть вам вирішити проблеми, яких у вас не повинно бути; філософія ж допомагає вам вирішити проблеми, які у вас повинні виникнути. (Звичайно, між ними є щось спільне: деякі філософські книжки дійсно можуть допомогти вам подолати труднощі, які не слід вважати за проблеми, а деякі книжки для самовдосконалення привертають увагу до життєвих викликів, які повинні розглядатись як проблеми.) Але загалом філософські проблеми неминуче виникають разом зі свідомістю. Якщо ви можете думати, то у вас є проблеми: ось чому існує філософія.
Гайдеґер казав про Аристотеля, що єдині біографічні факти, які йому потрібно знати про нього, це те, що він був людиною, яка народилася, працювала і померла. Всі інші особливості життя випадкові. Не слід очікувати від філософської книжки якихось рекомендацій чи порад, які б не підходили однаково вдало кожній людині, яка коли-небудь жила.
Але з чого краще почати? З яких книжок? Філософія не схожа на математику, де люди зазвичай погоджуються, що потрібно починати з одної відправної точки та виконувати послідовність кроків, які неухильно слідують один за одним. Це більше схоже на коридор, де точаться багато розмов. Початківцю може стати в нагоді загальний вступ, просто щоб, так би мовити, отримати мапу коридору. Деякі конкретні рекомендації можна знайти в розділі «Покликання та книжки» нижче, але, можливо, найважливіше, про що слід пам’ятати, це те, що немає єдиного чи найкращого способу почати. Почніть з чого завгодно та не зраджуйте своїх інтересів, якими вони б не були.
Філософія вимагає активного, змагального читання
Собаки, скоріш за все, думають, що ми впадаємо в кому, коли читаємо книжки, тому що ми майже не рухаємося. Рухаються тільки наші очі, коли ми водимо ними зліва направо і назад, час від часу перегортаючи сторінку або прокручуючи її вниз, застигаючи на місці, поки слова вливаються в нас і формуються у щось на зразок ідей. Дійсно, ми зазвичай називаємо добрим письмом таке, що провокує в нас мінімум рухів. Якщо те, що ми читаємо, змушує нас хмуритися, повертатися на сторінку назад, або насуплювати брови й розсіяно витріщатись в стелю, то це є погане письмо.
За такими мірками філософія часто є дуже поганим письмом, оскільки вимагає саме такого роду діяльности. Важко перетворити слова з філософської книжки на ідеї. Ви повинні стежити за незвичайними термінами, тонкими відмінностями, ключовими прикладами та загальними принципами. Якщо ви робите це правильно, ви використовуєте ручку, олівець, стилус або перо, щоб позначити важливі або заплутані уривки, підкреслити важливі твердження та написати «???» або «?!» поруч із суперечливими речами, які зазвичай говорять філософи. (Ваш собака має подумати, що ви боретеся зі своєю книжкою, а не впали в кому.)
До філософських книжок слід звертатися кілька разів. Спочатку ви можете прочитати працю відносно швидко, щоб у вас було приблизне уявлення про те, що в ній написано. Потім ви повинні прочитати її ще раз, звертаючи увагу на деталі: саме тоді вам слід підкреслити важливе або зробити нотатки, щоб ви могли чіткіше зрозуміти, про що йдеться і чому. На цьому етапі ви можете відчути, що ви завершили або втратили інтерес до деяких книжок. З іншими ви захочете повторити цей процес: знову читайте швидко, потім знову повільно, повторіть.
Кажуть, що на будь-яке філософське твердження, зрештою, є дві відповіді: «Та невже?» і «Ну то й що?!». Це правда. Ці два питання ви повинні мати напоготові щоразу, коли читаєте філософський текст. Вам варто подумати про контраргументи до загальних тверджень, які висуваються, або про інші можливі пояснення, або поставити запитання, чи філософ послідовно розглядає подібні випадки. Ви також повинні замислитись, чи мають ці вислови якісь важливі наслідки і чи мало б ваше життя взагалі змінитися, якщо ви погодитеся. Наполягайте на тому, щоб філософ навів переконливі аргументи, варті вашої уваги.
Це означає застосування змагального підходу до філософських текстів. Ви хочете бути суворим, скептичним суддею, перед яким якийсь невдалий адвокат наводить аргументи у суперечливій справі. Щоправда, цей прискіпливий підхід слід певною мірою поєднувати з інтерпретаційним милосердям. Найімовірніше, філософ, якого ви читаєте, не ідіот; тож якщо ваше читання тексту наводить вас на думку, що філософ робить ідіотські заяви, то проблема може бути у тому, як ви читаєте. Інтерпретуйте аргументи та твердження в найбільш вигідному світлі. Якщо проблеми не зникають, тоді ви можете почати засуджувати.
Зверніть увагу, наскільки це відрізняється від багатьох інших видів читання. Читати роман, і писати на полях «Та невже?» і «Ну то й що?!» було би збоченням. Багато книжок нон-фікшн спрямовані на те, щоб поінформувати вас про історію, науку, політику чи щось інше, і ці книжки не намагаються переконати вас у чомусь, а навпаки, можуть дати вам базове уявлення про те, що є правдою. Звичайно, можуть бути моменти, коли вам хочеться запитати «Та невже?» у відповідь на сумнівні твердження в цих книжках. Але філософські книжки слід читати, пам’ятаючи про ці питання, тому що ви просто не зрозумієте їх, якщо не займете такої активної ворожої позиції. Ви не станете сильнішими, спостерігаючи за іншими в спортзалі. Ви самі маєте зробити декілька вправ.
Крім того, активне читання допоможе запам’ятати більше з того, що ви прочитали. Неопрацьовані книжки швидко забуваються.
Філософія — це діалог
Деякі філософські книжки дійсно є діалогами героїв, що розмовляють між собою. Вони читаються як п’єси, але якщо у вашій місцевій школі ставитимуть «Теетет» Платона — довгий діалог про знання та судження — я б радив залишитися вдома. Інші книжки є класичними трактатами, які висвітлюють певну тему у вичерпному монолозі. Але всі філософські твори, навіть монологи — діалектичні. Це розмови між кимось, хто висуває твердження, і кимось, хто заперечує його або ставить запитання на глибшому рівні. Дійсно, філософські книжки можуть стати дуже складними бесідами, тому що в тексті автора присутні не тільки численні голоси, але тепер ви також приєдналися до розмови, спілкуючись з цими голосами та зі своїми власними. Так ви наче влаштовуєте вечірку з книжкою.
Багато книжок з філософії фіксують результати розмов філософів із самими собою. Французький філософ Рене Декарт у своїх «Міркуваннях про першу філософію» (1641), наприклад, безперервно сперечається сам із собою, абзац за абзацом: «Я потроху намагатимуся досягти глибшого пізнання самого себе... Чи не тому я знаю, що потрібно для того, щоб бути впевненим у чомусь?.. Проте раніше я приймав деякі речі як абсолютно певні й очевидні, але згодом знаходив їх сумнівними. Але що сказати про щось дуже просте, що я розбирав?»
Рене Декарт ставить свої твердження під сумнів. У певному сенсі це риторичний трюк, оскільки він намагається створити враження, ніби кожен, хто має ясний розум і чесний із собою, невблаганно занурюється в чарівне коло картезіанської метафізики. Але не зважайте на це; адже це все одно блискучий твір діалектичної рефлексії. Він передбачає, що читач веде цей діалог, думаючи про ті самі заперечення, які висловлює Декарт, а потім намагається спростувати. Але такий розумний читач, як ви, ймовірно, поставить запитання, які Декарт не порушує, або ви знайдете альтернативні відповіді, про які він не думав. Отже, ви теж берете участь у діалозі. Робіть нотатки, щоб відстежувати все це.
Цей діалог має важливе значення для філософії. Можливо, це важливо для будь-яких роздумів. Ми висуваємо ідеї, ставимо запитання або формулюємо проблеми, переглядаємо або розширюємо ці ідеї, стикаємося з новими викликами, знову пропонуємо ідеї, і ми продовжуємо перекидати туди-сюди наші питання та відповіді на тенісному корті розуму, поки не зможемо придумати нічого нового. Але філософія живе в цьому енергійному обертанні вперед-назад, виявляючи втрачені можливості або ставлячи нові питання або повертаючись назад, щоб додати деякі відмінності, перш ніж дійти до катастрофічних висновків. Це філософський метод: підтримувати розмову, змінюватися, розвиватися.
Філософія, як її можна визначити, займається ідеями на межі зрозумілости. Щойно питання стають цілком зрозумілими та доступними, з’являється нова дисципліна, як-от фізика, біологія чи психологія. Але поки ми все ще сперечаємось над тим, що здається істинним та неможливим у питаннях, які ми не можемо усвідомити в точному розумінні, ми займаємося філософією. Насправді немає жодного способу читати філософські тексти, окрім як дискутувати або розбирати питання методом мозкового штурму.
Опрацьовуючи філософські тексти, читач має бути впевненим, що він веде діалог. З цією метою вам слід вести щоденник, щоб пояснити собі речі, про які, на вашу думку, сказано в книжці, що ви думаєте про неї, що ви хотіли б запитати в автора та що б ви хотіли йому сказати (навіть якщо це щось неввічливе). Викладаючи свої думки на сторінці, ви дізнаєтеся більше про власне ставлення. Іноді ми не знаємо, що ми думаємо, поки не почуємо (або не прочитаємо), як ми це говоримо. Робити нотатки у філософському діалозі — це спосіб дізнатися щось нове про свій розум і власний досвід. Коли ви повернетеся до цієї проклятої книжки втретє або вчетверте, ви будете озброєні новими питаннями та перспективами, які зможете висловити в розмові. Це буде нове її прочитання.
Кажуть, що ви ніколи не закінчите читати чудову книжку, бо кожного разу, коли ви її читаєте, ви стаєте іншою людиною. Це може бути перебільшенням, але щось у цьому є. Також іноді кажуть, що коли ви читаєте чудову книжку, вона читає вас. Тобто ви можете наново почати розуміти власне життя через концепції, запропоновані у книжці. Це неминучий результат будь-якого справжнього діалогу. Саме тут філософія проявляє себе з найкращого боку.
Філософія — це про вас
Філософія стосується не лише ваших проблем на роботі, як у жанрі самовдосконалення, чи того, як керувати контактами в телефоні, чи необхідности відмовитися від усіх соціальних мереж — хоча філософія може висвітлювати всі ці питання. Йдеться про ваше життя як людини.
Уявіть, що вас затягнуло у часовий вир і ви опинились поряд з людиною з далекого минулого. Знайшовши з нею спільну мову, чи зможете ви стати друзями? Чи могли б ви поділитися з нею своїми турботами, своїми надіями, своїми ідеями, своєю вірою? Звичайно, так. Але ваша розмова має відбуватися між людьми, а не між постіндустріально освіченим технократом і печерною людиною. Ви можете бути друзями лише завдяки вашій спільній людяності. Втім, це дійсно може бути найкраща дружба, яку ви коли-небудь мали, адже на шляху до щирої розмови не буде всієї цієї тривіальної маячні.
Багато книжок про самовдосконалення, про які згадувалося раніше, зосереджуються на важливості з’ясувати, ким ви є насправді, на відміну від того, як інші визначають вашу особистість. Це можна зробити, заглянувши всередину себе або спробувавши новий спосіб життя. Філософія вимагає іншого підходу. Ми можемо дізнатися, ким ми насправді є, залучаючи інших до розмови про те, ким ми могли б бути. Платон, Аристотель і Авіцена мають ідеї щодо цього; так само, як і Ґертруда Елізабет Марґарет Анскомб, Карл Маркс і Фридрих Ніцше; так само і Наґарджуна, Лао Цзи і Кваси Віреду. Зрештою, якщо ми хочемо бути кимось, ми будемо приймати якесь визначення, яке походить звідкись. Філософія пропонує можливість досліджувати безліч визначень і намагатися знайти серед них себе — це спільна діяльність усіх філософських книжок.
Користуйтесь вторинними джерелами
Насправді, ми живемо у чудовий час для знайомства з філософією. На ютубі є безліч відео з поясненнями філософів та їхніх ідей, і хоча кожне відео слід сприймати з часткою скептицизму, багато з них служать широкій меті — ввести нас в курс справи. Наприклад, на каналі Philosophy Tube запропоновані досить дотепні та провокаційні дослідження філософських питань. Багато подкастів також є корисними орієнтирами: The Partially Examined Life, Very Bad Wizards, Philosophy Bites (співавтором є редактор журналів Aeon та Psyche Найджел Ворбертон) та смілива і блискуча програма History of Philosophy Without Any Gaps Пітера Адамсона — і багато інших — усі вони пропонують свій вступ у філософію. Давайте не будемо книжковими снобами: сам Платон вважав, що справжня філософія відбувається лише в живій розмові, а письмовий текст є в кращому випадку лише її імітацією. (І так, він записав це в тексті.)
Також існує широкий вибір вторинних джерел, які допоможуть розібратися в тонкощах великих філософських текстів: не бійтеся їх використовувати. Одна приємна річ у такій давній дисципліні, як філософія, полягає в тому, що підручники не застарівають, а іноді якийсь старий вступний підручник 1970 року може надати гарний огляд низки заплутаних питань. Читаючи все більше й більше, ви можете виявити недоліки старих вторинних матеріалів, але вважайте це перемогою: ви розвиваєте власний філософський погляд.
До того ж, ніколи не слід недооцінювати цінність друзів та знайомих як вторинних (або навіть первинних) джерел. Якщо ви сформуєте читацьку групу чи спільноту, де зможете обговорювати чудові книжки, які вам трапляються, ви навчитеся інтерпретувати, заперечувати, сперечатися та змінювати свою думку — усі необхідні інструменти для будь-якого філософа (як і для будь-якої людини).
Головні тези — Як читати філософські тексти
- Перегляньте свої очікування від філософії. Існує певний спосіб мислення, який допомагає при читанні філософських текстів — будьте готові розглядати питання без відповідей і проблеми без рішень.
- Філософія вимагає активного, змагального читання. Щоб отримати максимальну користь від читання філософських текстів, тримайте в руках олівець, робіть нотатки у книжці та при нагоді щоразу кидайте виклик автору.
- Філософія — це діалог: захоплюючою її роблять суперечки, обмін ідеями. Читаючи, звертайте увагу на діалоги, з яких, власне, і складається філософія. І обов’язково беріть участь у цих дискусіях.
- Філософія — це про вас. Філософська розмова (з книжкою чи з другом) завжди розповість вам більше про вас самих — хто ви і що думаєте про світ. Філософія багато в чому є процесом самопізнання.
- Користуйтесь вторинними джерелами. Це чудовий час, щоб почати філософствувати, тому що існує безліч джерел, які роблять великих мислителів доступними.
Чому це важливо
Мені прикро, що доводиться повідомляти вам про це, але ви смертні. Однак вам слід правильно харчуватися, регулярно займатися спортом, заводити друзів і допомагати незнайомцям до останнього. Ви також можете замислитись над тим, що означає існувати, якою є реальність насправді, чи існує бог і чи є якийсь сенс у людському житті. Відповіді не гарантовані, але спроба їх знайти може допомогти вам відчути, що ви не втратили свій єдиний шанс зрозуміти, що все це означає.
Читання філософських текстів — найкращий спосіб відповісти на ці важливі питання. Знову ж таки, відповіді не гарантовані — точніше, гарантовано занадто багато відповідей! — але розмови з великими філософами допоможуть вам зрозуміти, що для вас означають великі питання. Все, що вам потрібно — це час, трохи зацікавлености та читацький квиток.
Платон казав, що філософія починається зі здивування. Здивування чому? Це може бути про вашу власну свідомість; про те, чи продовжить існувати якась частина вас після смерті вашого тіла; про природу кохання чи краси; про те, чи завжди люди змушені погано ставитися один до одного, чи нашу природу можна покращити; про наукові знання, і чи все можна зрозуміти. Людський досвід дає нам багато приводів дивуватися.
Але в повсякденному житті такого роду здивування часто не заохочують, оскільки вони вважаються непрактичними. «На ці питання немає відповідей, — можемо подумати ми. — Пусті припущення. Кожному своє». То чи варто дивуватися? Чи повинні ми вдавати, що ці запитання не мають значення лише тому, що їхня цінність надзвичайна? Або ми повинні скористатися нагодою в якийсь момент на шляху від колиски до могили, щоб замислитися над найглибшими питаннями, які ми можемо поставити?
Покликання та книжки
Люди цікавляться філософією з різних причин. Хтось любить швидкі та соковиті головоломки, як-от сумнозвісна проблема вагонетки чи питання про телепортацію. Нещодавно опублікована книжка Дейвіда Чалмерса «Реальність+» (2022) пропонує чудовий набір головоломок для читачів з такими вподобаннями, водночас порушуючи провокаційні питання та поглиблюючи розуміння справжности віртуальної реальности.
Інші, можливо, захочуть заповнити деякі прогалини у своїх знаннях з великої історії ідей. Класична праця «Історія філософії» (1926) Вільяма Дюранта пропонує огляд кількох канонічних філософів. Це книжка, яку я найчастіше рекомендую тим, хто починає читати філософські тексти і хоче отримати путівник у світ філософії.
Браян Маджи пропонує блискуче оновлення Дюранта у своїй книжці «The Story of Philosophy: A Concise Introduction to the World’s Greatest Thinkers and Their Ideas» («Історія філософії. Стислий вступ до найвидатніших мислителів світу та їхніх ідей»; 2-е видання, 2016). Від оглядів Дюранта або Маджи можна легко перейти до збірок класичних творів, як їх подано, наприклад, в антології Стивена Кана «Класика західної філософії» (8-е вид., 2011).
Якщо когось цікавить, чим займаються сучасні філософи, Ричард Маршал пропонує десятки відвертих інтерв’ю на своєму сайті 3:16.
Щодо більш загальної теми читання, то класичним посібником з активного читання є «Як читати книжку» (1940) Мортимера Адлера та Чарлза Ван Дорена. Це, безумовно, застарілий за стилем і смаком посібник, але приємно з ностальгією читати таке чітке і зрозуміле письмо, а його поради, безперечно, корисні для читання філософських книжок.
Кілька практичних порад щодо читання філософських текстів можна знайти в дописі Алесандри Фасіо для студентського блогу Единбурзького університету. Для тих, хто віддає перевагу перегляду відео, подібні поради можна знайти у відео на ютубі «Як читати філософські тексти за 6 кроків» (2016) Кристофера Анадейла.
І остання, але не менш важлива, книжка Джастина Сміта «The Philosopher: A History in Six Types» (2016; «Філософ. Історія в шести типах») розширить ваше визначення того, що «вважається» філософією і що може нас зацікавити, коли ми читаємо філософські тексти. Це корисний посібник для тих, хто хоче стати на шлях пошуку мудрости.
Дякую Крису Філіпсу, Елайджі Мілґрему та іншим учасникам Міжгірської філософської конференції, яка відбулася в лютому 2022 року, за допомогу у спрямуванні моїх роздумів про те, як писати про читання філософських текстів, а також дякую Сему Дресеру за безліч цінних порад.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «How to read philosophy» в журналі Psyche 31 серпня 2022 року.
Переклала Ірина Ковальчук