Звідки береться свідомість? І як наш мозок це створює? Погляд на одну з найбільших таємниць життя

Anil Seth PhD

П'ять років тому я втретє в житті перестав існувати.

Мені робили операцію, і мій мозок наповнювався анестетиком. Я пам’ятаю відчуття темряви, відчуженості та розпаду…

Загальний наркоз сильно відрізняється від відходу до сну. Це має бути так: якби ви спали, ніж хірурга швидко розбудив би вас. Стани глибокого наркозу більше схожі на такі катастрофічні стани, як кома і вегетативний стан, коли свідомість повністю відсутня. Це акт перетворення, своєрідна магія. Анестезія — це мистецтво перетворювати людей на об’єкти. Під дією глибокої анестезії електрична активність мозку майже повністю припиняється — чого ніколи не трапляється в нормальному житті (під час неспання чи сну). Одним із чудес сучасної медицини є те, що анестезіологи можуть регулярно змінювати мозок людей, щоб вони входили в такі стани глибокої несвідомості та поверталися з них. Об’єкти, звичайно, перетворюються на людей. Тож я повернувся, сонний і дезорієнтований, але точно був там. Здавалося, часу зовсім не минуло. Прокидаючись від глибокого сну, я іноді плутаюся з часом, але завжди є відчуття, що принаймні деякий час пройшов, що існує безперервність між моєю свідомістю тоді і моєю свідомістю зараз. Але під загальним наркозом все інакше. Я міг пролежати п’ять хвилин, п’ять годин, п’ять років — навіть п’ятдесят. І «під» не зовсім це виражає. Мене просто не було, передчуття цілковитого забуття смерті, і, за її відсутності, дивна втіха.

Загальна анестезія діє не лише на ваш мозок чи розум. Це діє на вашу свідомість. Змінюючи тонкий електрохімічний баланс у нейронних ланцюгах у вашій голові, основний базовий стан того, що має бути, тимчасово скасовується. У цьому процесі криється одна з найбільших таємниць науки, а також філософії. Якимось чином у кожному нашому мозку сукупна діяльність мільярдів нейронів, кожен з яких є крихітною біологічною машиною, породжує свідомий досвід. І не будь-який свідомий досвід – ваш свідомий досвід. Ось тут і зараз.

Як це відбувається? Чому ми відчуваємо життя від першої особи?

Уявіть собі, що майбутня версія мене (можливо, не така вже й далека) пропонує вам угоду на все життя. Я можу замінити ваш мозок машиною, рівноцінною йому в усіх відношеннях, щоб ззовні ніхто не бачив різниці. Ця нова машина має багато переваг: вона стійка до розпаду, можливо, вона навіть дозволить вам жити вічно.

Але є підступ. Оскільки навіть майбутній я не впевнений, як справжній мозок породжує свідомість, я не можу гарантувати, що у вас взагалі буде якийсь свідомий досвід, якщо ви приймете цю пропозицію.

Можливо, так і буде, якщо свідомість залежить лише від функціональних можливостей, від потужності та складності схем мозку. А можливо, і не буде, якщо свідомість залежить від конкретного біологічного матеріалу — нейронів, наприклад.

Без свідомості не так важливо, проживете ви ще 5 років чи ще 500.

Звичайно, оскільки ваш машинний мозок веде до ідентичної поведінки в усіх відношеннях, коли я запитаю нового вас, чи ви свідомі, новий ви скаже «так». Але якщо, незважаючи на цю відповідь, життя — або ви — більше не від першої особи? Я підозрюю, що ви не приймете угоду.

Крім філософських ігор, практичну важливість розуміння мозкової основи свідомості легко оцінити. Загальну анестезію слід вважати одним із найбільших винаходів усіх часів. Тривожні розлади свідомості можуть супроводжувати травми головного мозку та психічні захворювання у все більшої кількості нас, також і в мене.

Для кожного з нас свідомий досвід змінюється протягом життя: від бурхливої молодості, через ілюзорну (не універсальну) розміреність дорослого життя, до остаточного дрейфу в поступовому старінні нашого «я» внаслідок нейродегенеративного розпаду.

Чи можлива свідомість без самосвідомості? І якщо так, чи все одно це матиме таке велике значення? На кожній стадії цього процесу ви існуєте, але уявлення про те, що існує єдине унікальне свідоме я (душа), яке зберігається з часом, може бути глибоко помилковим. Дійсно, одним із найпереконливіших аспектів таємниці свідомості є природа самого себе.

Відповіді на такі складні питання залежать від того, як ми думаємо про світ і життя в ньому. Коли починається розвиток свідомості? Чи з’являється вона при народженні, чи присутня уже в утробі матері? А як щодо свідомості у тварин? І не лише у приматів та інших ссавців, а, наприклад, у восьминогів. Чи є свідомість у простих організмів, таких як нематоди чи бактерії? Чи є щось схоже на свідомість у кишкової палички чи морського окуня?

А як щодо машин майбутнього? Тут ми повинні бути стурбовані не лише силою, яку набувають над нами нові форми штучного інтелекту, але також і тим, чи потрібно нам (і коли саме) зайняти етичну позицію щодо них. У мене ці запитання викликають дивовижну симпатію, яку я відчув, спостерігаючи, як Дейв Боумен руйнує особистість HAL простим актом видалення банків пам’яті одну за одною у фільмі «2001: Космічна одіссея».

Незважаючи на сумнівну репутацію серед нейробіологів, Зигмунд Фрейд мав рацію щодо багатьох речей. Озираючись на історію науки, він визначив три «удари» проти уявної самозначущості людського роду, кожен з яких знаменував великий науковий прогрес, якому в той час чинився великий опір.

Першим був Коперник, який своєю геліоцентричною теорією показав, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки. З цим прийшло усвідомлення того, що ми не в центрі Всесвіту; ми лише цятка десь там у просторі, блідо-блакитна цятка, що висить у безодні.

Далі прийшов Дарвін, який виявив, що ми маємо спільних предків з усіма іншими живими істотами, усвідомлення цього — на диво — все ще заперечується в деяких частинах світу навіть сьогодні.

Третім ударом проти людської винятковості Фрейд (без зайвої скромності) назвав власну теорію несвідомого розуму, яка кинула виклик ідеї про те, що наше психічне життя знаходиться під нашим свідомим, раціональним контролем. Хоча він, можливо, не вказав усі деталі, але мав абсолютну рацію, зазначивши, що натуралістичне пояснення розуму та свідомості було б подальшим і, можливо, остаточним поваленням людства.

"З кожним наступним прогресом у нашому розумінні з’являється нове відчуття подиву та нова здатність бачити себе менш відокремленими від решти природи, а навпаки, бути більшою частиною її".

Наш свідомий досвід є частиною природи (як і наші тіла, як і наш світ). І коли закінчиться життя, закінчиться і свідомість. Коли я думаю про це, я повертаюся до свого досвіду — моєї відсутності — анестезії. До свого забуття, можливо, втішного, але все ж забуття.

Романіст Джуліан Барнс у своїх роздумах про смертність висловлює це ідеально. Коли настає кінець свідомості, нема чого — справді нічого — лякатися.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Where does consciousness come from? And how do our brains create it? A look at one of life’s biggest mysteries» на сайті «ideas.ted» 7 грудня 2021 року.

Переклала Ольга Стрельник