Як припинити дитячу істерику?
З дитячими істериками рано чи пізно стикається майже кожна родина. Зазвичай, коли дитина істерить, дорослі самі починають заводитися. Можуть накричати на малюка або навіть надавати йому стусанів. Іншими словами, "виходять із берегів". Але при цьому вимагають самоконтролю від 2-річного малюка.
Отже, насамперед батькам важливо розібратися, чому вони так гостро реагують на дитячу істерику (але це тема для іншого поста). А ми спробуємо пройтися по причинах істеричної поведінки дитини та засобах екологічного реагування у відповідних ситуаціях.
Чи можна припинити дитячу істерику? Як це зробити?
Головне правило: дитині, в якої почалася істерика, нічого пояснювати не потрібно!
Якщо, припустимо, дитина кричить у магазині, падає на підлогу, постарайтеся взяти її на руки і мовчки вийти з приміщення. Можна просто побути поруч, дати водички, обійняти. І чекати, поки нервовий імпульс дитини зійде нанівець.
- Дитячу істерику можна заспокоїти лише при перших ознаках збудження. Ви помічаєте, що рухи малюка стають безладними, починаються капризи. На цій стадії дитину ще можна заспокоїти – переключити увагу, знизити фізичну активність, взяти на руки, обійняти тощо.
- Істерика – це реакція незрілого мозку на ситуацію, в якій щось пішло "не так". Якщо ви можете їй запобігти, зробіть це. Не давайте зайвих обіцянок або заздалегідь промовляйте, що чекатиме на дитину. Наприклад: "Я візьму тільки одне морозиво" або "Я не куплю тобі цукерки цього разу, але куплю їх завтра", "Ми йдемо в магазин тільки по хліб і молоко".
- Істерики також трапляються, коли батьки задовольняють усі запити дитини, але вона все одно не може "насититися". Причина такої поведінки – пошук малюком кордонів дозволеного у стосунках із дорослими. Вкрай важливо, щоб у батьків вистачило сил витримати істеричну реакцію на відмову купити чергову іграшку.
- Ще одна поширена причина істерики – потреба дитини в увазі, у прийнятті, в безпеці тощо. Навіть якщо батьки й припустити не можуть, що дитині саме зараз не вистачає їх любові та тепла (зовнішньо наче все, як завжди, гаразд).
Чи є дитячі істерики недоглядом батьків як вихователів?
Насправді подібні питання лише шкодять, ще більше підвищуючи рівень тривоги батьків і їхнє почуття провини. На мій погляд, пояснювати дитячі проблеми батьківськими недоглядами – це позбавляти дитину можливості її особистого розвитку. Діти дійсно залежать від батьків, але багато з того, що відбувається з дитиною, пов'язане з її віком та особливостями функціонування незрілої нервової системи.
психоаналітикиня Ольга Корбут
