Що відбувається у темряві. Дмитренко Вікторія

Останній промінчик сховався. Місяць світить так блідо. Ліхтарі, ніби спеціально, загасив чарівник, щоб ти навчився спостерігати, відчувати момент. Настає її пора… Пора темряви. Звуки стають яскравими, аромати відчуваєш чіткіше. Гра почалась.

Темний простір більшає в рази. Речі які були такими звичайними відчуваєш по-іншому. Вхідні двері загуркотіли дзвінко замком. Ключі на ключниці дзенькнули, ніби запрошуючи до затишку. Стара шафа заскрипіла так ніби знає давніший секрет, який хоче тобі показати, тільки заглянь… Обличчам відчуваєш тепло дому, розслабляєшся і видихаєш… І одразу твій мізинець на нозі нагадав, що на твоєму шляху – тумба.

Не сердишся, згадуєш, як завжди мама лікувала тебе ніжним дотиком чи поцілунком. Сам себе лікуєш, охопивши рукою болючу причину своєї необережності.

Починаєш насолоджуватись тишою, самотністю та безмежною, глибокою чорнотою. Чорнотою, яка здається чимось загадковим, чарівним, як в дитинстві.

Гра так захоплює, і ти приймаєш правила. Ніби Магелан темряви, ти відкриваєш для себе свою кухню. Вона така простора і об'ємно-затишна. Виявляється все має свою атмосферу і аромат. Кава має свою мелодію. Насолоджуєшся затишком, п'єш його з горнятка. Тіло насолоджується відпочинком, думками далеко…

Згадуєш ляльковий театр на стіні, під затишним каганцем. Згадуєш аромат чаю з малиново-вишневих гілочок, що починає кипіти на печі. Згадуєш історії бабусі про те як було раніше. Відчуваєш рукою м'якого та невловимого кота, який точно знає, що відбувається в темряві.
В темряві відбувається дитинство, в темряві зростає велика надія на світло.