Що відбувається у темряві. Валерія Матвієнко. Бути твоїм світлом
Хлопчик любив темряву. Тітка Еля часто говорила, що всі діти її бояться і навіть деякі дорослі. Але він не боявся. Вона була м'яка і заколисуюча, така затишна, що хлопчик не проміняв би її на жодне світло.
"Активність серед ночі є деякою формою диференціації екологічної ніші. Яструби і сови можуть полювати на тому самому полі на один і той самий вид гризунів, не вступаючи в конфлікт, оскільки яструби — денні, а сови — нічні птахи. Таким чином вони не конкурують за здобич один одного."
О, тітка знову дивиться National Geografic. Хлопчик не дуже розумів, про що йдеться, але голос ведучого, мами і тітки були його улюбленими голосами. Вони додавали відтінків темряві. Їх він чув найчастіше. Особливо тітку Елю. Відколи вона переїхала до них, в квартирі майже не бувало тихо. Хіба що тільки вночі. Тоді він інколи чув тата, хоча його голос був іншим, ніж той, що хлопчик пам'ятав. То мама переглядала архівні відео, коли тітка спала, бо та страшенно сердилася, коли мама так робила. Їй не можна засмучуватися, все повторювала тітка, і говорила-говорила-говорила. Про серіал, який вона почала дивитися нещодавно. Про роман Бреда Піта з молодшою вдвічі моделлю. Про новий винахід американської компанії - ложку, що електричними імпульсами підсилює смак їжі, вражаючи струмом рецептори на язику. "Яка дурниця!" - часто відповідала мама, а тітка заперечувала, вигадуючи такі неймовірні важливості цих новин, що мама сміялася голосно. І темрява раптом розквітала фіолетовим та бузковим, переповнюючи хлопчика дивним і надзвичайним відчуттям. Може, то любов? Хлопчик часто чув про неї, але так і не міг зрозуміти, яка ж вона має бути. Бо коли тато говорив мамі і хлопчику, що любить, це були два різні голоси, дві різні любові. Коли мама їла роялчізбургер в Макдональдсі, зітхаючи від задоволення і шепочучи, як вона це любить - це теж був інший голос, не такий, яким вона зізнавалася тату, йому і тітці Елі.
"Нічний спосіб життя також є однією із форм маскування — адаптацією, що допомагає уникнути полювання на себе, або навпаки для легшого полювання на жертву, що погано бачить у темряві. Однією з причин, чому леви люблять полювати вночі — це те, що багато з жертв, на яких вони полюють (зебри, антилопи гну, тощо) мають ослаблене нічне бачення."
Хлопчик не був впевнений, але здається, ведучий також розказує про зовсім інший вид любові. Скільки ж їх? О, здається, мама знову взяла телефон, тітка Еля сердиться і гукає маму подивитися на лев'яче полювання. Мама тремтить і схлипує. "Він не писав від самого ранку, навіть не з'являвся в мережі". Тітка обнімає маму, легко погойдуючись, у темряву вплітаються срібні і рожеві павутинки. Срібні з'являлися завжди, коли мама сумувала, рожеві - коли тітка її втішала. Павутинки виблискували і танули, в деяких місцях, навпаки, росли і вибухали м'якими вузликами. Іноді домішувалися блакитний та чорний кольори. Чорний в темряві було особливо добре помітно. Майже так само, як і білий.
"Інша причина вести нічний спосіб життя для тварин — збереження води в своєму організмі. Це особливо важливо в посушливих біомах, таких як пустелі, де нічна поведінка запобігає втраті води під час спекотного і сухого денного періоду доби. Ця адаптація підсилює осморегуляцію." Невже мамі не вистачає води? Вона часто не спить вночі. Тримає в руках телефон, час від часу оновлюючи сторінку месенджера тремтячим пальцем. А вдень спить. Тітка змушує, заварює трав'яний чай, масажує ступні. Пошепки розказує історії, що завжди починаються однаково: "А пам'ятаєш..?"
Голос ведучого заколисував. Намагаючись уявити, якого кольору леви, хлопчик заснув. Прокинувся від раптового страху - навколо було чорно. Не було його затишної темряви - чорний поглинув усе довкола, навіть срібла не лишилося. Мама здригалася від ридань. "Як же так, Елю? Як же так? Я не вірю, не вірю, не вірю.." Цей мамин голос хлопчику зовсім не подобався. Він лякав його, він народжував нову чорноту навколо. Тітка Еля бігала від мами до столу, капаючи щось у склянку. Все було не так - тітка завжди розмішувала цукор, не торкаючись стінок чашки, але цього разу ложка витанцьовувала якийсь нереальний танець, склянка дзвеніла, мов набат. "Пий!" "Ні, ні, ні .." "Пий". Через кілька хвилин ридання почали стихати. Чорнота змінювалася сірістю. Не його затишною темрявою - байдужою сірістю. Невиразною. Ніякою. "Елю, я не зможу без нього. Він був моїм світлом. Він був моїм світлом, Елю. Без нього я залишилася одна в суцільній темряві. Я не бачу шляху, не бачу куди йти далі. Як іти. Я не зможу… Я не бачу…" Мамин голос стихав, зменшувався. Вона втратила світло…певно, щось трапилося з татом. В ті не часті дзвінки з фронту мама все повторювала, що він її світло, її маяк і разом вони виберуться з будь-якого шторму. Сірість тиснула чи не більше, ніж чорнота. Хлопчику найбільше хотілося, щоб повернулася його знайома темрява, м'яка, заколисуюча. Він ще мав час дочекатися її. Але ж раптом мама загубиться без світла? Мама.. мама є його темрявою, його затишною, рідною, теплою темрявою. Але якщо їй потрібне світло, то хлопчик стане ним. Стане ним замість тата.
"Ой, Елю…- сірість раптово зникла, яскраві мазки червоного, фіолетового, золотого розфарбували її. - Почалося, Елю. Здається, почалося. Малюк.." "Але ще два тижні чекати, може це нервове?" "Ні. Ні, сестро. Викликай таксі. Сьогодні у мене народиться син."
