Що відбувається у темряві. Олег Майборода. Той, хто боявся темряви

Закотилось сонечко за обрій. Темно стало в лісі. Не видно жодної стежини.

Лише тіні дерев на галявині чудернацьки застигли при місячному сяйві. Аж

раптом в повітря піднялась блискуча жовто-зелена цяточка, схожа на

малесеньку зірочку. Покружляла довкола кремезного крислатого дуба, який

стояв осторонь, і приземлилася просто на одну з його гілок. Потім ретельно

склала крильцята і розгладила лапками черевце, яке випромінювало світло.

Та це ж світлячок, якого звати Ліхтарик, сів перепочити під час нічної

прогулянки:

– Як гарно!

– Що ж тут гарного, коли майже нічого не видно?! – писнув хтось поруч

тоненьким голоском.

Здивувався Світлячок:

– Хто це зі мною розмовляє?

– Це я – ТОЙ, ХТО БОЇТЬСЯ ТЕМРЯВИ!

– Нічого собі! – ще більше здивувався Ліхтарик. – I де ти від неї ховаєшся?

– Звичайно, що в дуплі дуба, – продовжив незнайомець.

– Отакої! А можеш вилізти зі свого сховища?

– Я не хочу знову! – запищав таємничій незнайомець. – Темрява – це дуже

страшно!

– Навпаки! Це дуже весело і цікаво! – сказав Світлячок. – Гайда за мною, я

тобі покажу!

А потім запитав:

– Ти літати вмієш?

– Авжеж! –на цей раз більш сміливіше озвався ТОЙ, ХТО БОЇТЬСЯ ТЕМРЯВИ. –

Тільки прошу, лети попереду і не озирайся – будеш мені шлях освітлювати,

щоб не так лячно було…

Птах зі строкатим забарвленням і банькатими очима широко відкривши

дзьоба шугав у нічному небі.

–Привіт! Я Дрімлюга – чемпіон з маскування! – привітався до нічних

мандрівників. – Вдень відпочиваю на гілках дерев, причому сідаю завжди

уздовж їх. Тому й не важко переплутати мене з сухим сучком. А вночі я ловлю

комарів, мошку та інший дріб’язок. За це прозвали мене корисним

комахоїдним птахом! – додав Дрімлюга і уважно подивився на Світлячка.

– Летимо швидше! – прошепотів Ліхтарик своєму попутчику на льоту, і різко

додавши швидкості, почав знижуватися:

– Екстрена посадка!

Гоооп! І вже на землі біля пишно вкритого духмяними різнокольоровими

квітками чагарника.

– Оце так відірвались! – розсміявся Світлячок, а ТОЙ ХТО БОЇТЬСЯ ТЕМНОТИ

сказав: – І нічого смішного не бачу! Темрява все одно дуже страшна.

– А я так не вважаю… – раптом озвався чагарник з квітками. – Недарма мене

називають «Нічною красунею» або по-науковому Мірабілісом. А все тому, що

мої квіти розкриваються надвечір, а закриваються на світанку.

– Так-так… – зафоркав Їжачок, який притупотів на шум. – Мій будиночок

недалечко і я завжди спостерігаю нічне цвітіння. До речі, я теж більше сутінки

уподобаю. Не спекотно і поживи більше!

– Точно більше! – раптом запугукав Пугач, який сидів неподалеку на березі.

Аж раптом як витріщить свої бурштинові очі..! Друзі – хто куди..! І опинилися

на болоті. Чують голосне бухкання, схоже на рев бика. А то пташка – водяний

бугай – серенаду співає для своєї нареченої.

– Мені, – каже, –вночі ніхто не заважає. І я себе відчуваю справжнім

співаком...

Потомлені і сонні мандрівники вранці повернулись на таку знайому галявину

з крислатим дубом.

– А все-таки дійсно було дуже цікаво і весело! – раптом сказав ТОЙ, ХТО

БОЇТЬСЯ ТЕМРЯВИ. – Дякую тобі, Ліхтарику!

Перший промінчик сонця осяяв галявину і світлячок побачив замість ТОГО,

ХТО БОІТЬСЯ ТЕМРЯВИ маленького кажанчика, який усміхався йому:

– Як стемніє – прилітай!