Що відбувається у темряві. Елізабет

Що відбувається в темряві? На кожному з етапів життя у темряві відбуваються різні речі.

Коли ти мала дитина, то в темряві, здається купа різних монстрів, привидів. І ось варто тобі покликати тата чи маму, вони вмикають світло і всі монстри зникають. Але ти готовий поклястися, що бодай секунду тому один з монстрів, капаючи слиною, роззявив свою щелепу, щоб з'їсти тебе. Ось хтось з батьків каже тобі, що це все нісенітниця, і тобі здалося. Цьомає тебе в маківку голови, і вкладає спати.

Але ти ростеш, і разом із тобою змінюються події в темряві. Ось ти вже підліток, і в пітьмі ти вже бачиш не монстрів, і не привидів. Ти вже не боїшся тих монстрів родом з дитинства. В темряві ти сидиш у телефоні, або за комп’ютером і боїшся лише того, що зараз зайде мати та вкладе тебе спати. Ти вже відчуваєш наче ти дорослий, і сам можеш розпоряджатися своїм часом. В темряві, ти думаєш про своє майбутнє, про дівчину, або хлопця зі свого, або з паралельного класу. Купа думок не дай тобі заснути, але монстрів вже нема.

Ось ти вже дійсно дорослий, події в темряві знову змінились. В тебе є кохана людина, кіт та робота. І зазвичай ти думаєш як би швидше заснути, бо тобі вранці на роботу. Але кіт грає знову якимось корком від пляшки, а друга половина відібрала твою ковдру. І тоді приходять вони – нічні думки. Це нові «монстри» дорослого життя. Ти думаєш про своє майбутнє, що грошей замало. Тебе не покидають сумніви, що ти втрачаєш щось важливе в цьому житті, поки працюєш на ненависній роботі. Ніби якась частка тебе вмирає під час таких думок. І всю ніч ти ведеш бій з цими «монстрами». Ти намагаєшся запевнити себе, що це все дурниці, просто нісенітниця якась. І все в тебе добре, і кіт вже прийшов до ліжка. І кохана людина вивільнила ковдру зі свого полону. І під муркотіння кота ти засинаєш. І ці «монстри» відступають.

Ти став ще більш дорослим. Кіт втік, кохана людина пішла від тебе, бо ти занадто сумний та скучний. У твоїй темряві ти вже сам для себе монстр. Тепер ти впевнений, що тоді дійсно дещо важливе пройшло повз тебе. Це був вільний час, амбіції, сили та спрага щось нового. В цій пітьмі вже є тільки ти та пляшка вина. Від монстра вже не врятує мама, тато, кіт, ковдра... Тобі все ще треба вранці на роботу, але це вже не те що турбує тебе. Адже ти працюєш там вже давно, але ніякого кар’єрного зросту немає. Ти думаєш, може не варто було слухати батьків і йти працювати по професії, яку, до речі, вони самі обрали для тебе. Може варто було піти туди  куди кликало серце? Адже ти завжди гарно малював та полюбляв це робити, але тебе впевнили що це нісенітниця. І що взагалі можна було очікувати від роботи яку ти не любив ніколи. Може, якщо ти любив би її, то став би вже директором. Але ти звичайний «офісний планктон»... Все що зараз в тебе є – пляшка вина, та ти сам. Зараз ти сам на сам із собою. Тобі кажуть, що вже запізно щось змінювати  - ти надто дорослий. Але зараз ти слухаєш себе, своє серце. Може то вино так діє на тебе, чи твій внутрішній монстр штовхає тебе це зробити. Але ти вмикаєш світло, темрява зникла і ти взяв до рук олівець.

Знову ти, знову темрява. Ти сидиш у своїй майстерні, і згадуєш як декілька років назад ти сидів сам на сам із пляшкою вина і собою. І розумієш, що то було правильне рішення – звільнитися і слухати себе. Ти пішов за покликом серця. Хоч зараз ти заробляєш не надто багато, але таким щасливим ти не був ніколи. Ні коли тебе цьомали в маківку, ні коли кіт муркотів до тебе, ні коли ти зустрів свою колишню кохану людину. Бо раніше  ти діяв так, як хотіли інші, а зараз ти робиш те, що ти хочеш. І те важливе зараз поряд із тобою, і нема відчуття, що ти його втрачаєш. Але ти розумієш, що в будь-який момент твого життя щось могло бути по іншому...

Тоді ти міг не увімкнути світло, і пітьма тебе з’їла. Або ти сам себе з’їв би.

Ти міг взяти життя у свої руки раніше, і може друга половинка не пішла від тебе, адже зараз ти не краплі не сумний і не нудний.

Але зараз в тебе є дитина, є ти сам. І ти чуєш, як тебе кличе дитячий голос, який каже, що в його кімнаті монстри.

Ти йдеш до кімнати. Вмикаєш світло, не бачиш ніяких монстрів. Цьомаєш дитину у маківку, кажеш що це все нісенітниця. Вкладаєш дитину спати.

Покоління за поколінням росте, темрява разом із ними. Але в тебе є вибір  - дати себе з’їсти, чи ні.

А що відбувається у твоїй темряві?

Читайте также


Выбор редакции
up