Російсько-українська війна. Повідомлення про масові депортації українців нагадують про темне минуле росії

Російсько-українська війна

Російсько-українська війна. Повідомлення про масові депортації українців нагадують про темне минуле росії

 

Автор: Кристоф Блут, професор міжнародних відносин та безпеки Бредфордського університету.

Військовий напад росії на Україну був широко засуджений як аґресивна війна. В московському наративі Україна не має законного права на існування як окрема країна, і він зображує військові дії як спосіб об’єднання росії.

Але стійкий і ефективний опір України окупантам призвів до дивного парадоксу, коли українське населення, яке зараз значною мірою об’єдналося в протистоянні кремлю, не бажає бути поглинутим росією. Такий опір створив серйозні перешкоди для росії в досягненні її цілей, оскільки це означає, що населення, по суті, має бути підкорене, і що росії потрібно буде окупувати і силою контролювати територію.

Ситуація ускладнюється некомпетентністю російських збройних сил і серйозними труднощами, з якими вони зіткнулися у своїй військовій кампанії, що призвело до масових нападів на цивільне населення.

Існують різні способи, за допомогою яких росія починає «русифікувати» окуповані нею території. Один з них – проведення «референдумів» у різних регіонах як фіктивного демократичного процесу, покликаного встановити формальну легітимність анексії територій. Інший – направлення російських вчителів до шкіл для індоктринації дітей.

Одним з особливо тривожних аспектів намагань росії підкорити корінне населення на окупованих територіях є затримання цивільних осіб для допитів у так званих «фільтраційних таборах». Їм погрожують, змушують проходити принизливі огляди тіла, надавати свої персональні дані російському персоналу та зазнавати жорстокого поводження і катувань.

Міжнародне обурення

Масштабність насильницьких депортацій є шокуючою. У своїй заяві Державний секретар Сполучених Штатів Америки Ентоні Блінкен говорить: «За оцінками з різних джерел, включно з російським урядом, влада росії допитала, заарештувала та примусово депортувала з їхніх домівок до віддалених регіонів росії та далекого сходу від 900.000 до 1.600.000 жителів України, зокрема 260.000 дітей».

Він додав, що дії москви виглядають навмисними, і відразу провів історичну паралель з російськими фільтраційними операціями в чечні та інших регіонах. Наслідками фільтраційних операцій, зауважив він, є розлучення сімей, відбирання українських паспортів та видача російських, задля очевидної спроби змінити демографічні кордони України. За його словами, ці фільтраційні операції «розлучають сім’ї, конфісковують українські паспорти і видають російські в очевидному намаганні змінити демографічний склад частини України».

7 вересня 2022 року пані посол Великої Британії в ООН Барбара Вудворд, привернула увагу до цієї проблеми, стверджуючи що дії росії демонструють «зневагу до спільних правил, які нас об’єднують і яких ми погодилися дотримуватися в ООН. Вони діють так, наче Статут та міжнародне гуманітарне право на них не поширюються».

Воєнні злочини

Хоча пані посол не зробила жодного прямого посилання на конкретні міжнародні конвенції, є багато заборон на примусову депортацію під час війни. Зокрема, в Статті 49 4-ї Женевської Конвенції 1949 року зазначається: «індивідуальні, чи масові примусові переміщення, так само як і депортація людей з окупованих територій, на територію країни-аґресора чи до будь-якої іншої країни – заборонені, незалежно від їх мотивів».

Конвенція була покликана врахувати гіркий історичний досвід депортації під час воєнного часу. За Другої світової війни масові депортації чи примусове переміщення мільйонів людей відбувалися у багатьох країнах світу. Ці депортації мали політичні мотиви, відбувалися в ході бойових дій або були частиною систематичних етнічних чисток.

Після поразки нацистської Німеччини «депортація та інші нелюдські акти здійснені проти будь якого цивільного населення до чи під час війни» були визнані Нюрнберзьким трибуналом «злочинами проти людяности».

У совєтському союзі вдавалися до масових примусових переміщень переважно тих жителів, кого вважали «чужими» за походженням, чи культурою. Людей переміщали за тисячі кілометрів від їхніх домівок в сибір чи Центральну Азію. Між 1936 та 1952 роками постраждало двадцять етнічних груп, включаючи цілих вісім корінних націй. Тож у минулому москва часто використовувала цей метод контролю населення.

Міжнародний кримінальний суд (МКС) визначив насильницьку депортацію як «воєнний злочин». Стаття 7 (1)(d) Римського статуту говорить: «Депортація, або насильницьке переселення людей… коли це вчиняється в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення, за усвідомлення цього нападу», є злочином проти людяности.

Так само, відповідно до Статті 8(2)(b)(viii): «Переміщення, безпосередньо чи опосередковано, окупаційною державою частини свого цивільного населення на окуповану нею територію або депортація чи переміщення всього або частини населення окупованої території в межах або за межі цієї території» визначається як «воєнний злочин».

Повне розслідування звинувачень у скоєнні воєнних злочинів або геноциду в Україні з 21 листопада 2013 року було розпочато 2 березня 2022 року прокурором Міжнародного кримінального суду Карімом Ханом. Міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні, створена Радою ООН з прав людини та Моніторинговою місією ООН з прав людини в Україні, також розпочала розслідування.

Офіс Генерального прокурора України Ірини Венедіктової у липні 2022 року заявив, що розслідує близько 21.000 воєнних злочинів, скоєних росією, і прокуратура отримує 200–300 повідомлень про воєнні злочини щодня.

І росія, і Україна є сторонами Женевських конвенцій, тож обидві країни повинні дотримуватися правил. Але не існує засобів примусу дотримання цих правил, і спроби ООН вжити заходів, найімовірніше, будуть зірвані росією, яка має право накладати вето в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй.

Ні росія, ні Україна не ратифікували Римський статут МКС, а це значить, що Міжнародний кримінальний суд технічно не має повноважень над жодними воєнними злочинами в цьому конфлікті до того, як країна, котра не має членства, не погодиться на залучення суду добровільно.

Міжнародний тиск

Тож основною ціллю публічних заяв та розслідувань воєнних злочинів є дипломатичний тиск на росію та її стигматизація в міжнародному співтоваристві.

Це кидає виклик російському наративу про те, що росія дотримується міжнародного права, а також показує, що вона веде аґресивну війну. І це привертає увагу світу до жахливих злочинів проти мирних жителів в ході цього конфлікту і спричиняє міжнародне засудження нападу росії на Україну.

Відповідальність, до якої може бути притягнута росія, напряму залежить від нової влади в країні після воєнних дій і бажання співпрацювати з міжнародними інституціями для того, щоб виправити репутацію росії перед світовою спільнотою.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Ukraine war: reports of mass deportations recall russia’s dark history of forcible relocations» в журналі The Conversation 8 вересня 2022 р.

Переклали Андрій Прибиш, Діана Сущенко і Валерія Уханова


Читайте также