Що відбувається у темряві. Гламазда Тетяна. План «Бе»
Тарас вже бозна доки лежав з відкритими очима, намагаючись щось розгледіти в темряві. Прислухався. В кімнаті бабусі тиша. Хлопчина вислизнув з ліжка, вийняв з-під подушки картоплину, напомацки дістався вікна і нечутно сплигнув у садок. «Хлопці, мабуть, сердяться», – подумав і боляче вдарився об гілку.
За хвірткою гарячим оком маленького циклопа червонів кінчик цигарки. Так Сашко з Миколою скрашували чекання.
- Зачепився за гілку, – виправдовувався Тарас.
- Картоплину взяв? – запитав по-діловому Сашко.
- Ага, – шморгнув Тарас, – бабця, як на зло, допізна колупалася на кухні.
Хлопці ніяк не відреагували на такі виправдання і компанія мовчки, час від часу присвічуючи дорогу ліхтариком, подалася до балки.
Ця флювівальна форма рельєфу була цікава тим, що навпроти неї стояла хатина в якій жила баба Мавра, відьма цього хланку. Сашко був абсолютно впевнений, що вона сама сильна чародійка в їх селі. Саме тому, коли на канікули приїхав їх дружбан Тарас і почав заливати як він в місті ходив на атракціони і літав на висоті сто метрів і як злетів капелюх і зачепився за дерево та там і залишився, Сашко похвалився, що їх відьма Мавра вміє обертатися на чорного кота і на вогняний шар і взагалі робить багато різних магічних штук.
- Дурниці, – не повірив тямлячий в високих технологіях Тарас.
- Колю, скажи ж,– звернувся за підтримкою до товариша Сашко.
Той у відповідь кивнув головою.
- Василь, той що біля магазину живе сам бачив, як баба Мавра заходила додому, а він слідком ввійшов до хати, а там тільки кішка чорна, а баби немає, – привів Сашко аргумент.
- Та ні, – не здавався Тарас.
- На спір?– кинув виклик Сашко.
- На спір!
Хлопці підхопилися на ноги і застигли в потиску рук.
- Перебивай,– покомандував Сашко Миколі.
Той ребром долоні розірвав рукостискання.
І от тепер, домовившись перевірити магічні здібності баби на справі вони і засіли в яру, чекаючи на диво. Притихлі хлопчаки сиділи вдивляючись в темряву в надії, що ось-ось від хатини баби в балку покотиться вогняний шар, як розповідав сусідський Петро, що бачив те на свої очі. А йому можна вірити, бо він гуляє ночами, дорослий, закінчив шостий клас.
- Щось не видно, – прошепотів Тарас, порушуючи мовчання.
- А може він вже прокотився, раніше,– подав голос неговіркий Микола.
- Нічого не прокотився,– заперечив Сашко, не бажаючи визнати розумною думку свого сором’язливого товариша.
Хлопці мовчки просиділи ще хвилин зо три.
- Переходимо до плану «Бе»,– скомандував Сашко.
План «Бе» був не самим безпечним і до нього переходити не хотілося нікому. Хлопчаки посиділи ще зо дві хвилини.
- Давай голку,– звернувся Сашко в темряву, – Тарасе, присвіти.
Тарас ввімкнув ліхтар, власним тілом захищаючи світло від бабиних вікон. Сашко дістав з кишені котушку з нитками, взяв з рук Миколи голку і почав просаджувати нитку в вушко. Враховуючи нестандартність обставин і відсутність навичок в швейній справі ця операція не вдалася.
- Не всадили нитку завидна,– тихенько промовив Тарас, сподіваючись, що план «Бе» буде перенесено.
- Чекайте,– не вгавав Сашко, який не міг не погодитися з тим, що не подумали, але від цього його завзяття лише збільшилося.
Нарешті нитка благополучно зайшла в вушко і картоплина «розміром з яйце, ні більше, ні менше» була пропущена через голку і приречено повисла в темряві.
До бабиної хати товариші наближаються напомацки. Ось і садок. Віття рве одяг, дряпає руки, обличчя. Тарас з Миколою, як і було визначено в плані «Бе» завмирають за кущем смородини, Сашко ж, взявши на себе саму небезпечну частину операції, підходить до самісінького вікна, всаджує в дерев’яну раму циганську голку, поправляє картоплину і розмотуючи нитку відступає до куща, де засіли товариші. Опинившись у безпеці, відчуваючи поряд дихання поплічників, Сашко смикає за один кінець нитки. Слухняна картоплина глухо стукає в шибку. Тиша. Зачекавши мить, хлопчина відпускає нитку і смикає знову. Ні котів, ні вогнів, ні людей. Сашко смикає сміливіше, картоплина бовкає нахабніше. Раптом нитка рветься з руки. Сашко схоплюється на ноги і стрімголов біжить світ за очі. Побратими все розуміють в секунду і миттєво мчать за товаришем.
Як Тарас потрапив до ліжка не знає. Напевно керувався тим чуттям, яким керується кінь, коли ніжно довозить додому сплячого п’яного господаря. Окублившись в одіяло, хлопець заснув кріпким, чесно заробленим сном.
Ранок хлопця був світлим теплим і яскравим, тим більше, що він вже дуже наближався до опівдня. В хаті нікого не було. Він вийшов у двір.
- Привіт,– привітався до бабусі, що сиділа на ослоні, запихаючи в банку огірка.
- Привіт, – відповіла та і уважно подивилася на внука,– дитино, нічого в тебе не питатиму, пообіцяй мені, що більше ніколи не підеш до тієї людини.
- До якої людини? – здивувався Тарас.
- До бабусі, Маври, що живе над балкою. Приходила зранку приносила картоплину. Сказала, що на цей раз вас вибачає, а іншого разу – не спустить.
- Картоплину? – знов не втямив Тарас.
- Мені картоплину, Сашковій матері – обірвану нитку, а Миколиній – голку. Всім все віддала, всіх попросила. Не ходи, Тарасику, не шукай біди на свою і мою голову.
За мить хлопці зібралися на вигоні. Микола хизувався кораблем, якого змайстрував з двох надломлених дощок і величезного цвяха. А Сашко складав план «Бе», про те, що вони робитимуть, якщо при спуску на воду той корабель почне тонути, бо «цвях же металевий».
Про нічні пригоди ніхто і не згадав. Життя воно сьогодні, зараз, хапай його в усі руки, вдихай його в повні груди, біжи назустріч, стільки маєш сил, складай плани і обов’язково план «Бе».