Що відбувається у темряві. Василь Момотюк. У день випуску
Якось непомітно, але цей день настав. На Оріоні діяв ще з третього тисячоліття звичай, який не зазнав жодних змін з тих пір. Полягав він у тому, що похованих на Тринадцятій ділянці через 666 днів випускали з могили ― не пізніше й не раніше 24 Нічної години, інакше наслідки могли би бути непередбаченими, тому й до цих пір все обходилось більш-менш безпечно.
Цього разу ця місія випала Агаві ( за вердиктом Ради аборигенів Оріона) такому собі прибульцю з далекої Малігони. Він ніколи раніше не займався таким незвичним завданням, а лише слухав перекази тих, хто вже проводив ніч на могилі. Нічого дивного, що б могло його надто стривожити чи налякати, він не почув, тому спокійно чекав визначеної години, надіючись, що все минеться добре, як і в інших,хто випускав. Проводжала його лише Зана,майбутня дружина.
…Агава поглядав на Нічне Світило , яке поволі , ледь-ледь, рухалось і коли зрівнялось з Жердиною, яка слугувала показником початку випуску похованого з могили,він приступив до роботи.
Верхній шар піддався легко, зате потім довелось прикласти зусиль, щоб дістатись дерев’яного ящика, а це забрало трохи часу, що стало вагомою причиною пізнішої події. Агава не встиг взятись за ящик, як з нього вирвалось ціле сплетіння довгих ,гладеньких відростків, всередині якого щось чмакало, клацало. Це було щось перероджене , не мешканець Оріону. Цього Агава ніяк не очікував.
Поки він приходив до тями, він відчув, як його охопило , стиснуло зі всіх сторін, тягнуло у ящик. Агава опирався ногами, але поверхня планети була м’якою і це не дало бажаного ефекту. Переродження повністю вийшло з ящика, розпустивши відростки, з гострими на кінцях шипами ,все міцніше обіймаючи Агаву. Бідолаха намагався визволити хоча б одну руку, яка б дала змогу доторкнутись до кнопки, що уповільнює життєві процеси в організмі, чим відлякує потенційних перероджених чужинців. Та попри всі потуги,Агава опинився вже на краю ящика, майже ввесь обліплений відростками, які, крім всього іншого, намагались розірвати захисний комбінезон, аби поласувати гарячою, зеленою рідиною, що так притягувала їх. Запах рідини їх дратував (ось вона, поруч ― залишилось не так вже й багато), але міцний комбінезон поки що витримував.
А далі з цього клубка несподівано виринуло щось схоже на голову,витягнулось і піднявшись на рівень голови Агави, люто засичало, вп’ялось у скафандр ,пробуючи пошматувати його. З першого разу це не вдалось. Голова розгойдалась і з розгону знову накинулась на скафандр. Удар був такої сили, що скафандр дав невелику тріщину, і Агава відчув смердюче дихання переродження. Тим часом відростки продовжували тримати Агаву в своїх обіймах, потроху нагинаючи Агаву до ящика.
Голова знову почала атаку, але Агава встиг відхилитись убік і голова ,промахнувшись, заплуталась у своїх же відростках. Намагаючись швидко звільнитись, вона попустила шипи відростків і цього було достатньо, щоб Агава встиг дістатись до кнопки , натиснути на неї ослабленою рукою і …завмер, не рухаючись. Переродження зразу не збагнуло, що сталось, але потім оскаженіло завило, передчуваючи , що випуску не буде і, а це означало одне ― повернення у ящик назавжди. На якусь мить запанувала мовчанка. Переродження знесилено опустилось біля ящика. Голова сховалась межи відростки , але було помітно, що там відбувається якийсь рух. Агава теж лежав біля ящика, але вже не відчував того, що робиться навколо нього, та поступово він оживав. Час, відведений на сповільнення процесів, спливав( інакше може настати омертвіння) і це відчуло переродження: зненацька запустило відростки у комбінезон, ще з більшою люттю відривало шипами захисний шар, і один відросток таки знайшов шпарину й проник крізь комбінезон, всотуючись в організм Агави. За ним протиснувся другий,третій і Агава не мав вже надії на порятунок, відчуваючи , як зникає з його організму зелена , живильна рідина. Комбінезон вже був подібним до лахміття . Відростки безперешкодно залазили в організм Агави, впиваючись рідиною, насолоджуючись нею. Агава вже розумів, що йому залишилось недовго жити. Й тут побачив над собою голову. Ту саму. Без очей, без рота, без вух ― видовжену. І це було останнє, що побачив Агава…
Коли він прокинувся, над ним була вже інша голова. Голова Зани. Агава зробив спробу піднятись, але руки Зани притримали його.
Навколо було рівна поверхня.