Війна, кохання, перемога. Віра Мосійчук

У  коханні, як в морі, купались.
Поцілунки, як мед, запашні.
Як побрались, - тоді їм здавалось,
Що вони у барвистому сні.
-Подаруєш мені, люба, доню?
-Подаруєш синочка мені?
Цілував він коханій долоні,
Заглядав в  її очі ясні.
Та за мить  небо стало  ворожим,
Задвигтіла вкраїнська земля.
Хіба цього хотіли ми, Боже?
Що замислила влада кремля?
Обійняв молоденьку дружину,
Рідну маму свою обійняв,
У  кишеню,- до серця, хустину
З рідним запахом, мовчки  поклав.
Захищати свою Україну,
Захищать своїх рідних батьків.
І свою молоденьку дружину-
Так обов'язок сину велів.
А вона, наче  втратила крила,
Бо так  мріяла в небі літать,
У кохання свого  попросила
Її милого оберігать.
Не зламати війні це кохання!
Вірю- буде щаслива весна.
Відлетять всі тривоги й страждання,
Перемога засяє ясна.
І відродиться наша країна,
І народиться  донька і син,
І зігріє дружину  хустина,
Що ввібрала у себе полин..