Чи можуть сучасні вірші про війну в Україні зворушити до сліз?

Редакція порталу Експеримент підготувала для вас добірку під назвою «Вірші про війну».

Горе, біль від втрат і розлук, материнські сльози, радість зустрічі та перемог, помста, лють, розпач, віра, любов до Батьківщини і всеперемагаюча надія – почуття, які породжує війна. 

Вірші про війну - одне з джерел інформації, з яких ми можемо дізнатися більше про події воєнного часу. Ознайомитися з цими віршами буде корисно як дорослим, так і дітям.

 Ми зібрали для вас найкращі вірші про війну від українських поетів. Пропонуємо прочитати твори як відомих поетів, так і невідомих авторів та поділитися віршами, які найбільше сподобалися, зі своїми друзями.

Читаємо вірші про війну, які розчулюють до сліз, та віримо в Україну. Мирного нам усім неба.

Сучасні вірші про війну 2014 - 2022

Сергій Жадан

Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі

Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі.
Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.
Потяги завмирають на мить і рушають далі.
Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.

Ніхто не зупиняється в її місті.
Ніхто не хоче забрати її з собою.
Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,
що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.

Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,
що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,
що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого
і літньої порожньої панорами.

Ніхто не пояснює їй, у чому причина.
Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.
Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,
ніби хребет у підлітка з інтернату.

Формуються світло й темрява, складаючись разом.
Літнє сонце перетікає в зими.
Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.
Головне розуміти, що все це діється саме з ними.

Формується її пам’ять, формується втіха.
В цьому місті народилися всі, кого вона знає.
Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.
Коли згадувати немає кого, вона засинає.

Читайте також: Вірші про захисників. Слова подяки воїнам від дітей та слова шани загиблим героям

Олександр Ірванець

Субота, 5 березня

З міста, що ракетами розтрощене,
До усього світу прокричу:
Цього року у Неділю Прощену
Я, здається, не усіх прощу!

Світе-світе, гарно ж ти нас кинув!
Та у пеклі цих страждань-терпінь
Все ж стоїть золотоверхий Київ,
Буча, і Гостомель, і Ірпінь.

Ми усе здолаємо і вистоїм!
Потім ще і рештки приберем
Тих усіх, котрі були тут прислані
Вузькооким лисим упирем.

З вами й я і вистою, й вцілію,
Як у землю рідну міцно впрусь.
Я ніколи не прощу Росію.
...Чом відводиш очі, Білорусь?

Читайте також: Пісні про війну

Артем Сенчило

День 174

Бавовна виросте з трави,
До гнізд повернуться лелеки,
А від Чукотки до Москви
Настане тиша, як у пеклі.

І Михаїл опустить меч,
І роз’їжачаться майдани,
Круїзний лайнер зайде в Керч,
А «Боїнг» сяде у Жулянах,

Всміхнеться Сян і стихне Дон,
До хмар підніметься калина,
На синім потязі Патрон
Поїде в Крим шукати міни,

Герой почистить кулемет
І ляже спати до світанку.
І зніме Бог бронежилет.
І знов одягне вишиванку.

Воїн ССО

Це моя паляниця, моя криниця,
Моя молодиця, як за них не битися?
Доньки дарунки, тату візерунки,
Мої світанки, вокзальні циганки.

Це мої паркани і мої ліхтарі,
Матюки під вікном, у церквах дзвонарі.
В телефоні забуті давно номери,
І на кухнях з рецептами календарі.

Це мої цвинтарі і мої прапори.
Це із моїх домів дим іде догори.
Це у моїх містах плач летить догори,
Бо із небом уклали ми договори.

Це мої матері проклинають весну,
Коли сльози залили Ірпінь і Десну,
Коли Бучі навколо, і душі їх кволі
Від свисту снаряду шугали додолу.

Це Мадонна моя на іконі мовчить,
І це моя сестра над візочком кричить.
Кожен шепіт вночі: «Вимикай ліхтарі…»
Замість хат димарі, у багні алтарі.

Це мої в інтернеті срачі під постом,
Моє місто розтануло за блокпостом,
Мої ангели в небо жбурляють зірки
І в наметах латають у грудях дірки.

Мої сторіз пусті, мої мрії прості.
Я тримаю гостинці потворам в руці.
З телевізора чуть переможні спічі
Поки танком чавив у степу «кулічі».

Це мої прапори і мої цвинтарі,
Паляниця моя, і хрести на горі,
На пошарпаних стінах графіті про славу,
І брат, що питає: «Старий, будеш каву?»

Читайте також: Вірші про перемогу. Слова, які підтримають віру та силу духу під час війни

Дарина Кривохатько

Тиждень тому

Тиждень тому — наче місяць назад.
Місяць назад — наче роки тому.
В мене під вікнами знов чути Град:
Мабуть, сьогодні я точно помру.

В мене в кишенях банкноти й картки.
В мене в наплічнику кішка і крам.
Я так й не встигла купити квитки,
От й ризикую в дорозі життям.

Щоб не здуріти, рахую до трьох.
Щоб не боятись, тримаюсь в руках.
Ми переможемо і з перемог

Відновим будинки в розбитих містах.
Тільки триматись! Ні кроку назад.
Все віддаю — і не шкода.
Тому Вірю в країну із безліччю вад:
З нами і правда, і Бог, й ЗСУ.

Звуки лякають звичайних петард
Тих, хто зумів — не загинув в бою.

Діана Гальченко

Вірші про війну Ліни Костенко

Уривок із “Берестечко”

Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами
та ще й у всьому звинуватить нас!

І жах, і кров, і смерть, і відчай

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра - ви.

Олена Горголь-Ігнатьєва

І буде мир…

І буде мир…
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
“Кінець війні, ми ворога здолали!”.

І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов’я,
А не ревіння літаків над головою.

Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим.

Демидів враз прокинеться від сну,
Від болю ран ворожих окупантів.
На повні груди крикне:
“Я живу!!! Я витримав оцих потвор-мутантів”.

Козаровичі, пошматовані вогнем,
Потоптані, знесилені і босі.
Тавровані ординським тим мечем
Піднімуть хвилю в морі стоголоссям.

І Димер, Катюжанка, і Синяк
Сплюндровані поганською рукою ката
Без сліз, бо їх давно уже нема
З колін устануть, бо прийшла розплата.

Почує це Іванків – сивий дід.
Вони його живого розпинали,
Він навіть не стогнав, він гордо переніс.
Його тортури дикі не зламали.

Чоло насупить древній наш Лютіж
Поранений, обстріляний, побитий.
Тримав він оборону, як справжній захисник,
Сміливістю своїх людей прикритий.

А Вишгород, наш славний волонтер!
І день, і ніч збирає поміч всім нужденним.
Ви очі бачили, отих святих людей,
У них вогонь добра горить священний.

Засяє сонцем Вишгородський край.
Підніметься з руїн моя країна,
Бо мужності такої світ не знав.
По силі духу ти одна така єдина.

Повернемось до мирного життя,
Запахнуть чорнобривці й рута-м’ята.
І мама заспіває “Котика-котка”,
І принесе “від зайчика” гостинця тато.

Ю. Бощенко

Повертайся, будь ласка, живим.
Я прошу не багато, й не мало.
Кожен вечір молюсь всім святим
Щоб нещастя тебе не спіткало.

Щоби Янгол закрив от біди,
Над тобою розправивши крила,
І шоб куля лихої орди
Не побачила, не зачепила.

Ясним ранком, та днем дощовим,
Я шепочу у синєє небо:
Повертайся, будь ласка живим,
Батьківщина чекає на тебе.

Г. Британ

За нашу рідну Україну,
Що зберегли за всі віки -
Низький уклін і тричі "СЛАВА!"
Українські захисники!

*   *   *

Позитивного настрою
І великих перемог!
Не здавайся ти без бою,
Хай тобі поможе Бог!

*   *   *

І кожен українець мусить знати
Героїв, що тримають небеса,
Що творять ту історію сучасну
Що борються за правду до кінця.
Заради щастя,справедливості і волі
Заради світлої, ясної долі…

Вірші про батька – героя

Г. Британ

Воїне, лицарю славний,
Ти зброю тримаєш в руках,
Щоб на нашу країну-державу
Злий не позарився враг.

Будь мужній і будь достойний
Ти слави своїх батьків,
Відважний вкраїнський воїне,
Нащадку славних козаків!

Ю. Забіяка

Повертайся, татусю, скоріше, 
Вся родина на тебе чекає.
Ми з тобою ще вивчимо вірші,
Переможе народ наш, я знаю! 

Я люблю тебе дуже, мій татку,
І молюся за тебе до Бога.
Та Небесного Тата прохаю: 
"Отче Наш, нам пошли перемогу!"

І. Мацкова

Присвята захисникам України

Коли закінчиться війна,
Я хочу тата обійняти,
Сказати сонячні слова
І повести його до хати,

Ти – наш Герой! Тепер щодня
Я буду дякувати Богу 
За мирне небо, за життя,
Всім, хто здобув нам ПЕРЕМОГУ!

Читайте також: Пісні про війну

Вірші про перемогу

Ірина Цілик

Я звертаюсь ночами до Бога,
Та молюся за твоє життя.
Щоб скоріша була перемога,
Прошу Господа кожного дня.

Я благаю, щоб ти повернувся,
До родини своєї, живим!
Та в бою, щоби не спотикнувся,
Ангел став охоронцем твоїм!

Ти солдат і тепер захищаєш,
Рідний край від московських катів.
Нечисть бісівську геть проганяєш,
Що зі зброєю вдерлася в дім.

Знаю синку, ти скучив за мною,
Та за рідним будинком своїм.
Бог почує молитву ту мою,
Повернешся додому живим.

Вірю, буде твоя перемога,
Та майбутнє щасливе життя.
В Україну я вірю та в Бога,
І чекаю на тебе щодня.

Вірші про війну для дітей

Н. Карпенко

Війна

Війна! Порожні вулиці, сирени, укриття,
Вдягає ляльку поспіхом розгублене дитя. 
Вломились «визволителі» злодюгами у дім.
Поборемо, здолаємо!  Дамо вогню усім! 

Ніколи не пробачимо загарбницьку орду
За долі покалічені, за сльози і біду.
Війна. Летять над згарищем лелеки й журавлі,
І вперто лізе паросток зелений з-під землі.

Т. Строкач

Загадаю бажання, найдорожче у світі!
Щоб настав мир в країні, і не гинули діти,

Щоб під небом блакитним колосилися ниви,
Щоб всміхалися люди й жили дружно, щасливо.

Щоб не плакали мами у журбі над синами,
Перемога настала в боротьбі з ворогами.

Щоб старенькі в достатку всі свій вік доживали,
Щоб і пісня, і слово українські звучали.

Щоб країна розквітла, незалежна і вільна.
Хай здійсниться бажання це моє неодмінно!

Вірші про війну українських поетів-класиків

Василь Симоненко

Пам’ять

І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.

* * *

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.

Але не я… Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

Читайте також: Вірші про смерть

Олександр Олесь

Війна, війна! І знов криваві ріки!
І грім гармат, і шаблі дзвін.
Могили, сироти, каліки
І сум покинутих руїн.
Але за меч! На бій кривавий,
За край, за волю, за своє!
Наш ворог, хижий і лукавий,
Вже кров по наших селах ллє.
Руйнує, нищить і грабує
Ордою диких розбишак.
Борців розстрілює, катує,
Скидає в яму, як собак.
За меч! За меч! Нехай поляжем...
На те настали скрізь жнива!
Але і смертію ми скажем,
Що Україна ще жива.

* * *

Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.

Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров’ю і слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.

Коли Україна в залізнім ярмі
Робила на пана і в ранах орала,
Коли ворушились і скелі німі,
Європа мовчала.

Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.

Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.

Дмитро Павличко

Народ

Війна народу нашого, війна
Опроть Москви — кривава оборона
Триває й до тих пір триватиме, —
Аж упаде з Кремля зоря червона.

Москва імперією прагне буть,
Отож не треба їй Донбасу й Криму.
Їй подавайте Київ і Дніпро,
Всю Україну, Господом створиму.

Всі наші півні, всі про це мовчать,
Усі братерства й миру кукуріки,
Що в президенти пруться, як рвачі,
На мить герої, а хахли навіки.

Та не кажи — народу в нас нема,
Бо хто ж це впав на київськім майдані?
Кого вбивали беркути чужі,
Кати з московської тьмутаракані?

Від кого Янукович втік вночі,
На кого скаржився в Ростові Каїн?
Хто пам’ятники Леніна розбив?
Хто вийняв зброю із упівських таїн?

Я був тоді на сцені, я зайшов
У свій народ, неначе в рідне море,
Та вимовити слова я не зміг,
Бо слово, мовлене в таку хвилину, — горе.

Але сьогодні я не промовчу,
Я вірю в те, що наша перемога
Триває вже віки, як сонця світ,
Як долі нашої тяжка дорога.

Не вбили нас царі й товариші,
Сибіри, тюрми, й зрадників валторни.
Народе мій, згорнись, до зброї стань,
Тебе все людство й Пан Господь пригорне.

Володимир Сосюра

То не вітер віє із тьми-домовини,
То не сови будять помертвілий край.
Чути плач і стогін з милої Вкраїни...
Знов москаль мордує мій коханий край

Плаче місяць в травах, дощ хатини мочить
Стогне вітер в ставнях, криші розгорта.
І в сльозах кривавих мої думи й ночі,
І в сльозах кривавих воля золота...

Гей, ти, край зелений! Гей, багнет блискучий...
Вже в cвій край холодний утіка москаль.
Скоро встане сонце, і загинуть тучі,
Як загине в серці днів моїх печаль.

Максим Рильський

Прекрасний Києве на предковічних горах!
Многострадальному хвала тобі, хвала!
Хай на просторищах, де смерть, як ніч, пройшла,
Воскресне день життя і весен неозорих!

За очі змучені дітей смертельно хворих,
За кров, що річкою гарячою текла,
За сквернені скарби, за чорні всі діла
Хай вороги твої розсиплються на порох!

Покари повної настав жаданий час!
Не пощербився меч, і світоч не погас,
Вершить свій правий суд свята людська скорбота!

Синам, що віддають життя за отчий дім,
Що волю принесли крізь непроглядний дим,
Наш Київ Золоті розкрилює ворота.

Борис Олійник

Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть…

І доки є пам’ять в людей,
І живуть матері,
Допоти й сини, що спіткнулись об кулі,
Живі!

Вірші про москалів

Знають мешканці землі,
Особливо люди:
Доки живі москалі -
Спокою не буде!

*   *   *

Десять п'яних москалів
Йшли через Полісся,
З'їли жовтеньких грибів
І їх лишилось вісім.

Вісім п'яних москалів
Загубились в Львові.
Але все ж таки це Львів -
І їх лишилось двоє...

Двоє п'яних москалів
Степом прямували,
В небі стріли козаків -
І москалів не стало.

*   *   *

Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
В оптиці в мене москаль.
На вітер поправочка і допобачення
Кулі на орка не жаль.

*   *   *

Садок вишневий коло хати
Хрущі над вишнями гудуть
Несуть бандерівці лопати
І москалів у сад ведуть. 

Тарас Шевченко

Катерина (уривок)

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине —
Якби сама, ще б нічого,
А то й стара мати,
Що привела на світ божий,
Мусить погибати.
Серце в'яне співаючи,
Коли знає за що;
Люде серця не побачать,
А скажуть — ледащо!
Кохайтеся ж, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Знущаються вами.

Короткі вірші про війну

Герсій Командор

Знову ракети та ніч без сну.
Якщо не помру, зустріну весну.

*   *   *

Кожного ранку всміхаюся сонцю,
Якщо від вибухів не тремтять віконця.

*   *   *

Моя кохана сидить в коридорі.
Повітряна тривога. Літо надворі.

*   *   *

Руки тремтять, друг лежить на землі.
На війні помирають великі й малі.
Діти, онуки, брати та сестри,
Батьки та знайомі, хто не мав померти.

Стисну кулак, обійму автомат.
У моєму окопі кожен – мій брат.
До перемоги, за Україну!
За кожну скалічену, вбиту дитину

Ми помстимося. Ворогу – смерть!
Наповним пакети кацапами вщерть.

*   *   *

Доброго вечора, ми з України.
Орка чекає лише домовина.
 
Руський солдат,
Повертайся назад!

*   *   *

Слава Україні, ворогу - ганьба.
Нас не залякає москалів юрба.
Душі з’єднались, палають серця,
Ми будемо разом стоять до кінця!

*   *   *

Україну-Мати
Йдемо захищати.
Йдемо захищати
Від кацапа-ката.