(нар. 1974)
Сергія Жадана можна не вагаючись назвати одним із найцікавіших і найталановитіших представників сучасної української літератури. Поезія безжальна, скальпуюча щодо змавпованого суспільства. Саме в цьому аспекті його твори приваблювали увагу більшості рецензентів.
Урбаністичну лірику С. Жадана рідко обіймає радісний настрій. Взагалі, домінуючою тональністю віршів цього поета є тихий сум. Над усіма героями Жаданових поезій засвічується Синє Сонце Безнадії, адже всі вони від народження, екзистенційно, приречені бути частиною безсилого й нерухомого континенту.
Формально-образна площина поетики віршів Жадана (екзотизми й епатаж як прийом авангарду; наскрізні ремінісценції, колажність, інтертекстуальність — від постмодернізму) глибоко закорінені в українській бурлескно-травестійній традиції. Згадані прийоми, як правило, мають своїм субстратом іронію.
Найчастотніша лексема у віршах Сергія Жадана — займенник «ти» — підкреслює розімкнутість поетичного світу, відкритість до діалогу й потребу аудиторії (бодай в особі нереального персонажа). На цьому інтимному «ти» завершується демонстрація і гра. Це потреба чути і сподіватися відповіді.
Твори
- Декому краще вдаються приголосні
- Добре, добре, знищуй листи
- Перші дні листопада
- Тому що ніколи тебе не вирвеш
Критика
