Короткі вірші
Представляємо вашій увазі найлаконічніші зразки української поезії. Зазначимо, що це добірка кращих коротких віршів суто на думку редакції порталу Експеримент. Красиві короткі вірші - це те, що легко читається і запам'ятовується. Приємного читання.
Тарас Шевченко
І день іде, і ніч іде.
І голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки!
Леся Українка
Моя люба зоря ронить в серце мені,
Наче сльози, проміння тремтяче,
Рвуть серденько моє ті проміння страшні…
Ох, чого моя зіронька плаче!
Ліна Костенко
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
Читайте також: Кращі вірші про кохання
Іван Франко
Твої очі, як те море
Супокійне, світляне;
Серця мого давнє горе,
Мов пилинка, в них тоне.
Твої очі, мов криниця
Чиста на перловім дні,
А надія, мов зірниця,
З них проблискує мені.
Олександр Олесь
Одну я любив за веселість,
Другу я за вроду кохав,
А третій за соняшний усміх
Квітками дорогу встилав.
Ти зовсім була не вродлива
І завжди, як вечір, смутна…
Чого ж ти з усіх моїх милих
У серці осталась одна?!.
Василь Симоненко
Все було. Дорога закричала,
Блиснули байдужі ліхтарі.
Ти пішла від мене до причалу
І згоріла в полум’ї зорі.
Вибухали дні незрозуміло
І життя котилося моє…
Але там, де ти тоді згоріла,
Кожен ранок сонце устає.
Павло Грабовський
Квітка, що ногою
Стоптана в пилу;
Гук, що вмер луною,
Пронизавши млу;
Огник серед поля,
Що блиснув і згас,—
Се — та світла доля,
Що втекла від нас.
Михайль Семенко
Поезопісня
Згрібайте жар руками голими
хапайте хвилю світову
степами вдаль біжіть розлогими
шукайте казку там нову
пливіть в човнах по морю синьому
знайдіте царство вічних змін
людина жах і біль свій кинь йому
бо все ж ти завжди тлін.
Емма Андієвська
Різні вдачі
Коли я слухаю тебе,
Я здаюсь собі глибинною рибою,
Що приречена жити на поверхні.
Мій друже,
Юність, з якою ти носишся,
Як перекупка з ганчір’ям,
Це більш, ніж сумнівна річ,
І виїжджати на ній обома ногами. —
Якби я не вважав це
Аж таким несмаком,
Я сказав би, що це небезпечно.
Грицько Чубай
Сьогодні
Є вчора і завтра на моїм лиці.
І тільки нема сьогодні...
І ходять навколо стола стільці
такі самотні-самотні.
Володимир Сосюра
Айстри задумані, квіти останнії,
осені пізньої сльози багрянії…
Сумно шепочеться вітер над вами,
і обмиває вас небо дощами.
Ви як любов, що весни не зазнала
і як вечірня зоря одсіяла.
Айстри задумані, квіти останії,
осені пізньої сльози багрянії…
Павло Тичина
Подивилась ясно, — заспівали скрипки! —
Обняла востаннє, — у моїй душі. —
Ліс мовчав у смутку, в чорному акорді.
Заспівали скрипки у моїй душі!
Знав я, знав: навіки, — промені як вії! —
Більше не побачу, — сонячних очей. —
Буду вічно сам я, в чорному акорді.
Промені як вії сонячних очей!
Михайло Драй-Хмара
Зоріти ніч і бути з вами,
холодно-росяні поля,
і слухать, як гуде з нестями
і стугонить вночі земля...
Як в темряві усе завмерло!
Хруский на серці стигне лід,
і з неба падають, мов перли,
огненні сльози Персеїд.
Богдан-Ігор Антонич
Схід сонця
Страшне вино ночей доспілих
по вінця в черепі хлюпоче.
Буджуся сонний, неспокійний,
і місяць чавить мої очі.
Та раптом чую: вище, тонше,
стрункіше дзвонить ясна синь.
Драконе місяцю, загинь!
Ось білий бог ізходить — сонце.
Іван Сокульський
Ніч єднає звуки.
Ніч сама в собі.
Взявшися за руки,
сидимо в журбі.
Ніч не йде нікуди,
перше світло ллє...
Що ж із нами буде?
Що із нами є?
Микола Вінграновський
Мизатий хлопчик, як горобчик,
З таким, як сам, до річки йде.
Іде над хлопчиками дощик,
Іде над ними й більш ніде.
А фіолетове, а синьо
При хаті півники цвітуть!
Цвіте над півниками слива,
І абрикоса пахне тут.
Євген Гуцало
Зазирну в душу волошки — побачу блакить.
Зазирну в душу джерела — побачу прохолоду.
Моє почуття так освітило сонячний день,
що було видно в небі падучу зірку.
Дмитро Павличко
Був день, коли ніхто не плаче,
Був ясний день, як немовля.
Та я здригнувся так, неначе
Твоє ридання вчув здаля.
Я знаю – ти не заридала,
А в світі, що гуде й гримить,
Мене лиш пошепки назвала,
До себе кликнула в ту мить.
Богдан Жолдак
Людина думає мізков
коли говорить язиков
а на папері тоді перов
а поза цим нема про щов.
Олександр Ірванець
Вірш з ідеальною римою на аграрну тематику
Стодола, рів…
Сто доларів…
Юрій Іздрик
ниті між нами тонкі й невидимі
прірва між нами глибока і темна
довго долали ми хащі задимлені
аж зрозуміли що це даремно
довго в’язали мости ліанні
аж дов’язали драбину в небо
аж зрозуміли в своїй нірвані –
небо вже зайве його не треба
небу давно вже час помирати
нам вже давно – починати жити
канатохідці ми і акробати
і спайдермени невидимих нитей
Василь Стус
Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б'юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.
Олена Пчілка
Краю рідний! Серце рветься,
Спогадавши твої жалі, —
Що показують правдиві
Часу давнього скрижалі!
«Часу давнього...» А нині?
Чи минули дні тяжкії?..
Серце рветься і трепече
Від одчаю — і надії!..
Микола Зеров
Праосінь
Як ніжна праосінь ти йдеш моїми снами;
Мов китиці калин рожевієш устами,
Очима темними, мов вереснева ніч,
Округлістю тьм’яних, алебастрових пліч
Ти невідступно скрізь з моїми почуттями.
Проміння слів твоїх стоцвітними огнями,
Стожарами мені горить у далині.
Ти давню праосінь нагадуєш мені:
Широколанний степ, бліді свічада ставу,
Берегових грабів грезет і злотоглави,
Повітря з синього і золотого скла
І благодатний дар останнього тепла.
Любов Забашта
Зимонько, голубонько
В білім кожушку,
Любимо ми бігати
По твоїм сніжку.
Всім рум'яниш личенька
Ти о цій порі
І ладнаєш ковзанки
В нашому дворі.
Іван Манжура
По весні
Не співай по весні,
Соловейку, мені,
Сидячи у бузку на тичині,
Про щасливії дні,
Що мов наче вві сні
Задля мене минулися нині.
Не багато щось їх,
Днів щасливих отсих
На свойому віку їх зазнаю;
І загра гіркий сміх
На устах враз моїх,
Як коли я ті дні нагадаю.
Ірина Жиленко
Ще можна по білому світу іти,
допоки несемо удвох
усю непосильну вагу самоти,
яку нам призначив Бог.
Будь попліч. І ношу свою не впусти.
Не кинь мене! — бачить Бог:
одній не знести всю вагу самоти.
Вона ж нам давалась на двох.
Як зможу сама я до смерті іти,
маленька, недужа, стара?
Вгризеться межиплечі звір самоти
і очі розчиняться в страх...
Богдан Лепкий
Калино-малино, чом листячко рониш
І мечеш на фалю?
Дівчино-рибчино, чому мене гониш
Від себе без жалю?
Зелені листочки поплинуть з водою
Й не вернуть ніколи.
Я молодість твою заберу з собою,
Моя ти недоле!
Борис Олійник
Страшно зустріти смерть.
Страшно - не будьмо лукаві,
В славі там чи в неславі -
Страшно зустріти смерть.
Страшно безсило-малим
Чути себе перед смертю.
Але страшніше,
коли
Ні за що вмерти.
Юрій Федькович
Думка
Ой лишіть мня, най думаю,
Доки світла, доки маю,
Бо як зложуть в домовину,
Там думати вже покину.
А хоть в гробі задумаю,
То ні в світлі, ані в маю;
Біла черва точить груди -
Вся то моя думка буде.
Максим Рильський
В глибокому затоні,
Далеко од людей
Цвітуть лілеї сонні,
І тихо круг лілей.
В глибокому затоні
Води зелений тон,
І відблиски червоні
Спадають на затон.
Тут — кайдани, закони
І суєта страшна…
А там, в яснім затоні —
Прозорість, тишина.
Григорій Сковорода
De Libertate
Що є свобода? Добро в ній якеє?
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!
Василь Махно
Погляд обтятий – як сад,
таїнство вислідів вовчих,
тіні тонкі поторочі
темні століття летять,
наче й хто крила зламав,
відкнязювавши як Йорик.
І перебіг темний дворик
в сонм вогнеликих комах.
Неоніла Стефурак
Ніч на хвилях любові коротка-коротка.
Це безсоння спиває під ранок росу
і занурює в спеку містечко курортне,
де рибалки штовхають човни на косу,
де пісок під ногами ворушиться тихо
і крізь днища, пробиті штормами, тече
біла піна — поєднання цвіту і віхол.
Біла піна… Як усмішка перед плачем.
Богдан Бойчук
Поезія
Нестерпне світло
перетяло груди,
і в серце врізалося
слово.
І до кінця твого
болітиме
затерпле
тіло,
а в жилах синьо
Марта Тарнавська
N.N.
Ти, мов поет із сонцем у кишені,
що ріс тоді, коли росла й трава.
Любов, мов серцекружне веретено —
і крутиться дівоча голова.
Букет, мов зірка, у твоїй долоні —
каприз хлоп’ячих майже залицянь.
Я вся у вічно юному полоні:
тобі — моєї молодості дань.
Платон Воронько
Зоряна музика з неба на трави…
Треба забути про завтрашні справи,
Затамувати настирливі болі,
Спертись плечем до живої тополі,
Вчути в ній пісню під музику неба, —
Більше нічого мені не треба.
Музика неба, пісня тополі
На рідному полі,
На хлібному полі.
Василь Барка
Ріка
Біліє голос, вищий від планет.
- і я спішу, ріка,
ні райдуга не наріка -
через грозу біжу,
первоцвіт променів, грому межу.
Ні срібний мак не наріка:
крізь смерть-ріка.
Біліє голос, дужчий від скорбот...
-птахи в вікні веселок
пісні з огнів прядуть...
Читайте також: Вірші про тата
Юрій Андрухович
Фастове свято
2. ЗОРЯ
Там, де нас немає і не буде,
сніг упав на вежі і сади.
В темряві жаріють без остуди
вогники у вікнах із слюди.
Сяють ночви, тесані до ладу,
і м’яка для купелі вода.
І зоря таємну має владу.
Лада. Чоколяда. Коляда.
Михайло Стельмах
Тільки хвилі, і небо блакитне,
І водою діброва бреде,
Перед мною дороги привітні,
Перед мною життя молоде.
Я пливу у роздолля чудові,
А навколо хлюпоче весна,
Вигинаються хвилі, мов брови,
І на гребні шипить сивина.
Все таке чарівне, таємниче,
Повне соку, життя і снаги,
І у мандри весна мене кличе,
Опустивши в глибінь береш.
Іван Драч
Тихий етюд
Що несеш мені в тихому імені,
В зливі кіс, перевитій, важкій?
Що нашепчуть вуста твої стримані
Несповитій тривозі моїй?
Чи над каннами над пломенистими,
Де я пісню твою перестрів,
Знов розсиплешся аметистами
З-під холодних і зламанних брів?
Що з твоїми словами невмілими,
Хто їх трунком гірким напоїв?..
І біжать між березами білими
Білі руки в тривоги мої…
Андрій Малишко
Червоно-вишневі зорі віщують погожий схід,
Ти, може, мене й забула: не бачила стільки літ.
Немало ми воювали, стоптали чобіт рудих,
І якщо згадати мертвих, то я зажурюсь по них.
І якщо живих згадати,— нехай заніміє плач,
Бо друзі ідуть полками, і я серед них — сурмач!
Сурмлю, що зелену землю закриєм грудьми від бід.
Що красно-вишневі зорі віщують веселий схід!
Юрій Тарнавський
Безсонниця
Не можу спати
вночі,
встаю,
щоб напитися молока,
коли воно гріється
на кухні,
нараз ноги
складаються підо мною,
мов польове крісло,
я падаю
на коліна,
притискаю чоло
до підлоги,
перед Богом,
що з часом виявляється
великим,
білим
холодильником.
Олена Теліга
Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом.
Не студить вітер уст — зігрівся коло них.
І радісно моїм тонким, рухливим пальцям
Торкатись інших рук і квітів весняних,
Любов — лише тобі. А це її уламки,
Це через край вино! В повітря квіт дерев!
Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки
Закритої душі і рамку цю дере!
Щоб зайвину свою розсипати перлисто:
Комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх.
Ось так приходить мент, коли тяжке намисто
Перлинами летить до випадкових ніг.
Оксана Забужко
Іронічний ноктюрн
Ґумкою місяця стерто кути:
Ніч — мир безвинним і винним.
Ліфти, асфальти, мури й коти
Всоталися в сну драговиння.
І ніби хтось шепче: усе це пусте,
От дай тільки Боже заснути…
І сняться ліфтам будинки без стель
І троси, у небо напнуті,
Розтріслим асфальтам — як дощ полива,
А чорним котам — ворожбити,
А кожному муру — якась голова,
Спроможна його пробити…
Микола Сингаївський
У вогні не згоряє
Не страшусь, не боюся життя,
Хоч уже обпекло зубожіння.
Я – надії і світла дитя,
І щодня набираюсь терпіння.
Вже пооране – в зморшках чоло, –
Та глибини життя не забути.
Ще з добром тут побореться зло,
Доведеться зазнати ще скрути.
Ще підступить біда звідусіль,
В неї ж небо, як поле безкрає…
Чесну душу палитиме біль,
Хоч вона і в вогні не згоряє.
Євген Маланюк
Будівлі дні ніхто не вирішив,
В очах від Вавилону — чорно.
На каторзі жорстоких віршів
Так тяжко душить слово-жорно.
Все рідше злет. Мотор задиханий,
А нерви тріпотять, як троси,
І, коли серце раптом стихне,
Нас зрадять крила альбатроса,
И не відчуємо, що страчене
Життя, від творчости криваве,
Що нам призначена двозначна,
Як поцілунок Юди, — слава.
Олег Ольжич
Межа
По рівній грані двох світів ідеш,
Що, наче скло, невидима і гостра.
І тягне, рве глибинами без меж
Одкрите серце ненаситний простір.
Ступи ліворуч: легкий буде спад,
Повільні луки, мляві серпантини.
Від інтелекту через хліб назад
До жаху і бєзсилости клітини.
А вправо ступиш — прірва і провал,
І знову сплеск, і в клекотінні виру —
Лише твій шал щитом проти навал.
Одвага ж, коли ти запрагнув. Віра.
Читайте також: Красиві вірші на День святого Валентина
Красивий короткий вірш може передати інтимні моменти простими, точними і переконливими словами. Таким віршам притаманна наростаюча динаміка від початку до кінця. Короткий вірш про любов, смерть або життя відрізняється від довгого тим, що його автор повинен приділяти більше часу вибору слів та їх ясності. З урахуванням цієї копіткої праці, писати чотиривірші може бути складніше, ніж довгі вірші.
Поезія може бути дуже лаконічною, але її послання і вплив часто має великий ефект. Якщо ви самі пишете і готові представити ваші гарні короткі вірші широкому загалу, але не маєте можливості виступати публічно, використовуйте сучасні технології! Діліться своєю творчістю в соціальних мережах і приєднуйтесь до пабліків поетів-аматорів!
Цифрова епоха в самому розпалі, а поезія стала одним з найбільш недооцінених засобів масової інформації в сучасній культурі. Сьогодні стати відомим і популярним можна завдяки 140-символьному спілкуванню в Твіттері, Сторіс в Інстаграм або візуальній публікації в Pinterest. За допомогою цих інструментів ваші короткі вірші про любов, життя або політику швидко знайдуть своїх шанувальників.
Вірші про кохання короткі, тому що у справжнього кохання немає нічого зайвого. Це ідеальний спосіб висловити свої емоції, не будучи при цьому емоційним. Вірші про осінь, короткі і романтичні, привчають людей любити природу і піклуватися про навколишній світ.
Оскільки поезія часто зачіпає занадто особисті теми, то саме короткі вірші про кохання становлять найбільшу цінність для кожного члена суспільства в період наростаючого індивідуалізму і соціального дистанціювання.
Проте поезія все ще актуальна для кожного з нас. Комусь подобаються смішні невеликі віршики, а іншому подавай цілі п'єси у віршах. Для інших поціновувачів не обов'язкова навіть рима і інші літературні інструменти, такі як асонанс і алітерація. Молодь же шукає вірші короткі, які дійсно знаходять відгук у душі, змушують відчувати себе певним чином або дають інший погляд на життя. Хороші вірші про життя короткі, оскільки коротке і саме наше життя.
Поділитися