Вірші про нерозділене кохання. Зворушлива інтимна лірика, коли важко на душі
Нерозділене кохання – це глибоке емоційне переживання, яке знайоме багатьом людям. Почуття без відповіді, біль, туга і розчарування часто знаходять вираження у віршах, які зачіпають душу та змушують співпереживати.
Глибокі вірші про нерозділене кохання українських письменників
Нерозділене кохання – це не просто слова, а й глибокий виклик людській душі. Українські письменники протягом століть описували цю тему, оголюючи біль, смуток і відчай, які несе в собі нерозділене кохання. Вірші про кохання українських поетів змушують нас співпереживати героям, відчувати їхні почуття і шукати відповіді на одвічні питання про любов та її природу.
O, коли б я назвав своєю…
О, коли б я назвав своєю
Хоч тінь твою!
Але і тіні твоєї я не смію
Сказати: «Люблю».
Ти пройшла недоступне небесної
Серед дзеркал,
І твій образ над примарною безоднею
На мить тремтів.
Він пішов, як у порожню безкінечність,
у глиб скла…
І знову для мене – безнадія,
туга і мла!
(В. Брюсов)
В дні, прожиті печально і просто…
В дні, прожиті печально і просто,
все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
я сказала комусь: — Люблю.
Хтось підносив мене до неба,
я вдихала його, голубе…
І не мріяла вже про тебе,
щоби цим це образить тебе.
А буває — спинюсь на місці,
простягаю руки без слів,
ніби жду чудесної вісті
з не відомих нікому країв…
Є для серця така покута –
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було.
***
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
Дотліває холод мій у ватрі…
Дотліває холод мій у ватрі,
Я один замріяний іду…
Ми тоді зустрілися в театрі,
На гальорці в третьому ряду.
І не вірю, що мені здалося,
Бо напевне знаю — так було:
То не скрипка кликала — волосся,
Що тобі спадало на чоло.
Тишина хиталася велично,
Ніжні струни квилили внизу —
Тож було і солодко й незвично
У твоїх очах читать грозу.
А коли виходили із залу
З думами про вічне і земне,
Довго ти під ліхтарем стояла
І чекала, радісна, мене.
Ми ішли через блакитне місто,
Мовчки зупинились на мосту.
Ти була така прозора й чиста,
Я не смів порушить чистоту.
Тільки досі знаю: не здалося,
Так і залишилось, як було, —
То не скрипка кличе, а волосся,
Що тобі спадало на чоло.
Дотліває холод мій у ватрі,
Біля мосту стишую ходу…
Часто жду тебе я у театрі
На гальорці в третьому ряду…
***
Стояли двоє
Вона і Він.
І тиснула
Похмурість стін.
Життя немов
Вступило в змову.
А в них була
Складна розмова.
“Я не люблю…
Ну, зрозумій.
Про мене
Ти вночі не мрій.
І не пиши віршів
Таємних.
Бо знаєш…
Це усе даремно.
Я не люблю.
Цього не зміниш.
Себе нікуди не подінеш.
Казала я тобі не раз…
Ти знаєш –
Все владнає час.”
А він лиш в очі їй дивився.
Колись давно вони зійшлися.
Навіщо?
Ну скажи чому?
Життя сказало: “Ні” йому.
Чому ось так
Чому із ним?
Дивився поглядом блідим.
І лиш мовчав.
А що тут скажеш?
Чужому серцю не накажеш.
Бо і своє чомусь не слуха.
Стояв…Ледь-ледь тремтіли руки.
Вона трималась як могла.
Між ними тиша залягла.
У неї сльози лиш котились.
“Чому життя так помилилось
Чому ось так життя звело?”
Обом так боляче було.
Це на помилку дуже схоже…
Змінити?
Ні. Вони не можуть..
(Марина Кузьменко)
І ти прощай
І ти прощай! Твого ім’я
Не вимовлю ніколи я,
В лице твоє не гляну!
Бодай не знала ти повік,
Куди се я від тебе втік,
Чим гою серця рану.
Мене забудь швиденько ти,
Своїх діток люби, пести,
Будь вірна свому мужу!
І не читай моїх пісень,
І не воруш ні вніч, ні вдень
Сю тінь мою недужу.
А як де хтось мене згада,
Най тінь найменша не сіда
На вид твій, квітко зв’яла!
І не блідній, і не дрожи,
А спокійнісінько скажи:
«Ні, я його не знала!»
Мені ти приснилась давно…
Мені ти приснилась давно,
ввійшла ти у думи мої.
Я море люблю, бо воно
нагадує очі твої.
Розкрив я до сонця вікно
й дивлюсь крізь проміння рої…
Я небо люблю, бо воно
нагадує очі твої.
І радісні квіти весни,
коли у садах солов’ї,
люблю я фіалки — вони
нагадують очі твої.
Вірші про кохання до жінки до сліз
Жінка – це джерело натхнення для багатьох поетів. Її краса, ніжність, щирість і глибина почуттів змушують чоловіків писати вірші, сповнені емоцій і захоплення. Вірші про нездійсненне кохання до жінки до сліз – це щире зізнання у почуттях, вираз туги і пристрасті, коли кохання невзаємне.
Відчай
Навіщо ті вірші й куплети,
Кохання й радості букети.
Навіщо серце утішати,
Вона не буде так кохати!
Навіщо їй твоє кохання,
Любові чистої зізнання!
Вона не дивиться туди,
Забудь її! Іди, іди…
О Боже, як її забути?
Уста свої навік примкнути.
Лишитись радості в коханні,
Забути в раз, усі бажання!
Та хто таке може зробити?
Любов свою так загубити,
Забути серце на віки,
І просто взяти й утікти..
Що ти зі мною робиш?
Що ти зі мною робиш?
Серце моє на кусочки дробиш!
Душу мою розтоптала,
ТИ не знаєш? Я кохаю!
Кохаю тебе до нестями,
Довго вже не сплю ночами,
Думаю, ночами плачу,
Для тебе я нічого не значу.
Очі коли закриваю,
Тебе бачу, знову плачу.
Від ран на серці помираю,
Боже, Боже, я кохаю!
***
Якби помножити любов усіх людей,
ту, що була, що є й що потім буде,
то буде ніч. Моя ж любов — як день,
не знають ще чуття такого люди.
Якби зібрати з неба всі зірки
і всі сонця з усіх небес на світі, —
моя любов горітиме яркіш
за всі сонця, на тисячі століттів.
Якби зірвать квітки з усіх планет,
що вітер їх під зорями колише, —
моя любов пахтітиме міцніше
над квіти всі, крізь років вічний лет.
Якби зібрать красунь усіх віків,
повз мене хай ідуть вони без краю, —
Марії я на них не проміняю,
ні одній з них не вклониться мій спів.
Хай очі їх зіллються в зір один,
і в серце зір цей буде хай світити, —
зачарувать мене не зможе він —
твоїх очей йому не замінити.
З яких зірок злетіла ти сюди,
така ясна, що спів про тебе лине?
Світи ж мені, світи мені завжди,
над зорі всі, зоря моя єдина!
(Володимир Сосюра)
Закоханий
Закоханий. І це вже назавжди.
І ці слова ніколи не забуду.
Закоханий. І це кохання – ти.
Нехай мене не судять люди.
Закоханий. І серцю не накажеш –
Воно горить для тебе і кипить.
Закоханий я в тебе, ти це знаєш.
На все життя одна, а не на мить.
Закоханий. І мрію про майбутнє.
Чекати буду стільки, скільки треба.
І дочекаюсь мрію незабутню.
Ти моя доля, є в тобі потреба.
Закоханий. І це не флірт, не жарт.
З тобою я щасливий, я в раю.
У серці музика, у серці звук фанфар.
Щасливий. Я кохаю, я люблю.
Закоханий. І більше я не хочу.
З тобою рай, з тобою – сенс життя.
Я милості у Господа попрошу,
Щоб ти була зі мною,
Щоб ти була моя.
(Юліан Сліпецький)
***
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю.
***
Не любити тебе — не можна.
Володіти тобою — жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.
Бути разом… в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки в хвилі нема порятунку…
Плачуть вночі лишень солов’ї…
Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись,
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.
Хай нам кажуть: любити можна
Тільки раз. Того разу й жаль,
І щаслива хвилина кожна
Випромінює нам печаль.
Не ховайся в зволоженім зорі,
Бо розгойдані береги
Поглинаючих фантасмагорій
Будуть завжди нам дорогі.
Ні! Знайти і в чуттєвих бурях
Не перейдену нами грань,
Щоб не відати днів похмурих,
Щоб не знати про гнів прощань.
Не любити тебе — не можна,
та й любитись з тобою — жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.
Романтичні вірші коханому, що допоможуть виразити ваші почуття
Романтичні вірші – це чудовий спосіб виразити свої почуття коханій людині. Вони дарують емоції, надихають і зближують. Завдяки віршам можна розповісти про свою любов, щирість і вірність.
***
Не знаю, чому я тебе ненавиджу
І зразу ж до того так ніжно люблю,
Не знаю, чому я без тебе не можу,
Не знаю, навіщо я все це терплю…
І вечір настане, і зорі погаснуть,
І місяць сховається десь вдалині,
А я, як завжди, до самого світанку
Буду вдивлятися в очі сумні…
А я не відвикну від зоряних чарів,
А я вже не зможу тебе розлюбить,
Не знаю, можливо, ти сірий, як хмара,
Та я вже не зможу назад відступить!
Буває, що я тебе не розумію,
Буває, що хочеться все обірвати,
Та я розлюбить тебе вже не зумію,
Та я вже не зможу тебе не кохати…
(Людмила Криницька)
Читайте також: Короткі вірші
***
Ти прийди, як тебе я покличу.
І послухай про що я мовчу,
Я до тебе лише пригорнуся,
Щоб відчути твою теплоту.
Ти візьми мене тихо за руку,
І ні слова мені не кажи!
Ти поглянь мені просто у вічі,
І в думках мені щось розкажи.
Обніми мене ніжно за плечі,
Як колись просто так обіймав…
Дай відчути себе у безпеці,
Ніби ти мене і не втрачав!
Помовчи наодинці зі мною…
Розкажи, як ти жив ці роки?
І чи згадував трохи про мене?
Розкажи мені! Все розкажи….
Не жалій ти для мене хвилину,
Бо тобі я віддала життя…
Весь цей час лиш тебе я кохала,
Й лиш тебе в серці я берегла.
Ти приходь, як тебе я покличу,
Й розкажи мені знову про нас!
До сих пір я на тебе чекаю!
Якщо навіть і вийшов наш час…
(Viktoria Sakalosh)
***
Відроди мене… Із попелу зрости…
Я беззахисна стеблина у пустелі,
Спорожніла… Змалювала акварелі…
Загубилась між безодні й висоти.
Відроди мене… Загублену й чужу,
Дай напитися натхнення еліксиру.
Знов повірити в любов цілющу, щиру,
Подолати цю байдужості межу.
Відроди мене… З солодкої сльози
Замереж стежину радості в майбутнє,
Вкрий теплом, щоб пережити люті студні,
Врівноваж душі шалені терези.
Відроди мене… Для себе відроди…
Знаєш сам: такої ж іншої не буде —
Половинку тільки раз стрічають люди!
Й доки душі не скувало ще в льоди,
НАС для нас коханням вірним відроди…
(Ніна Бойко)
Любов твоя
Любов твоя — це ніжний шепіт,
це вітру подих, сонця жар!
Коли я бачу твої очі,
я мов літаю серед хмар.
Любов твоя — це ніжні руки,
це серця стукіт,блискіт зір.
І я благаю вищі сили,
щоб врятували від зневір.
(Світлана Мельничук)
Ти і я
Я люблю траву холодну
З ранньою росою,
Бо вона завжди лоскоче
ноги нам з тобою.
Біжимо ми рано-вранці,
посмішка широка,
А навколо нас природа –
не сягнути оком...
Ти говориш про озера,
про турботу неньки.
Я тобі дивлюся в очі,
стукотить серденько.
В тих очах любов до світу,
до трави з росою,
Я люблю тебе безмежно,
добре нам з тобою!
(Оксана Обозовська)
Вірші, коли важко на душі, які подарують вам трохи розради
Нерозділене кохання може приносити біль і душевні хвилювання. У такі моменти хочеться знайти слова, які б підтримали та подарували трохи розради. Вірші про нерозділене кохання дають нам можливість висловити свої емоції, відчути єднання з людьми, котрі пережили подібні почуття, й отримати трохи втіхи.
***
Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.
(Ліна Костенко)
Чому так важко на душі?
Чому так важко на душі?
Сніжить. Хурделиця лютує.
Чи ж небеса мене почують?
Чому так важко на душі?
Чому в замріянім вікні
Засніжені осінні квіти
Нагадують про тепле літо
Й злегка всміхаються мені?
Нехай моя легка печаль
Разом з хурделицею зникне,
І знову хай весна розквітне,
І сонцем заяскріє даль!
(Олена Стасюк)
***
Коли на душі дуже гірко та важко,
Беру записник і заварюю каву.
Так рани лікує поранена пташка.
Тамує у серці мінорні октави.
Якщо не всміхається сонечко рано,
Промінчики сонця у мріях шукаю.
Беру записник і заварюю каву.
Й погоду похмуру з душі відпускаю.
Коли у щасливому кручуся вирі.
І рими на волю летять собі жваво.
Я дякую Богу за миті красиві.
Беру записник і заварюю каву…
(Наталія Городчук)
А я закохана в життя!
А я закохана в життя!
І розлюбити вже не зможу...
У грудях серденька биття
- Безцінний дар! Дарунок Божий!
Із першим подихом цей світ
Такий незвіданий безмежний
Я полюбила...Свій політ
Душевний з трепетом бентежним
Розпочала, мов вільний птах,
Аби навік закарбувати
Своє кохання у віршах!
Невже можливо так кохати?
Світанки, небо, срібло хмар,
Пожовкле листя, першоцвіти...
І чим заслужений цей дар?
Можливість в світі залишити
Свій власний слід, своє тепло!
Любові зернятко незриме,
Аби з роками проросло
І стало крилами земними
Для інших ...Тих, які прийдуть
Опісля мене і, можливо,
Любов у віршах тих знайдуть...
Для мене це найбільше диво!
Відчують те, що нині я
В глибинах серця відчуваю...
В рядках, мов цвіт, душа моя
Для них у вічність проростає...
І я пишу! Горить любов!
У серці світиться зірками...
І розчиняюся, немов...
Стаю повітрям між рядками,
Аби, вдихаючи мене,
Могли серцями обігрітись!
Хай сотні років промайне,
А серце віршів буде битись...
На нових чистих сторінках!
Мене на світі вже не буде
Та світло житиме в серцях!
Його нестимуть інші люди,
Які посіять те зерня
У власних душах...Я щаслива!
Не треба титулів, звання,
Земних багатств- це все мінливе...
Мій скарб- надія на життя
Господніх істин через слово!
Велика честь, що маю я
Можливість брати за основу
Моїх віршів Його тепло!
Господьню милість незгасиму...
Я мрію сіяти добро!
Майбутні крила за плечима...
Писати...Жити у віршах!
Це все, що можу...Я не маю
Заслуг ніяких...У рядках
Лишаю те, що укладає
Мені Господь...Пишу для вас!
Для тих, хто чує... Відчувати
Незриму єдність поміж нас
-Найбільш з див,що можна мати...
Я нині тут...В ту саму мить,
В той самий час я проживаю
В думках людей, яким болить
Моя душа, яку вкладаю
В свої вірші...Живу у тих,
Хто дише словом тим зі мною!
Свою любов, тепло і сміх
Я мрію вилити рікою
На читачів...Я так люблю
Цей світ чудес, життя казкове!
І всю закоханість свою
Щодня з душі вкладаю в слово...
А я живу у тих рядках
Для вас усіх, хто це читає...
Лягаю зернятком в серцях...
Для слова відстані немає!
Невже не диво цей політ?
Політ сердець крізь призму часу?
Давайте славити цей світ
І кожну мить безцінну нашу!
Давайте в інших залишать
Свою любов і тепле слово!
Бо ми народжені кохать!
Давайте візьмем за основу
Добро всесильне...Понесем
В майбутнє вдячності прозріння!
Для наших діток день за днем
Збудуєм душами спасіння!
Бо наша сила- у серцях
І щастя- вибір! Я в це вірю!
Я залишу на сторінках
Для вас кохання і надію!
Беріть задарма, без грошей
І укладайте за основу
З душевним трепетом в людей
Свою любов і тепле слово...
Бо пройде час, минуть роки...
Усе таке короткочасне...
І лиш кохання на віки
Його сіяння не погасне...
(Інелла Огнєва)
***
Коли втома на душу лягає,
А навколо сірішає світ…
І здається, що сил вже немає…
Ріже серце невидимий гніт…
Коли хочеш на всіх накричати
І дратують дрібниці прості,
Просто спробуй на мить пригадати
Ті багатства, що маєш в житті…
Дуже часто в щоденній рутині,
У гонитві за світом примар
Забуваєм, що дано людині
Неймовірний від Господа дар!
Ми встаємо уранці безсилі
З невдоволенням в сонних очах…
Мов ті птахи на волі безкрилі…
І одразу спросоння в думках
Першим чином бездумно картаєм
Власну втому, начальство, весь світ…
Про подяку, чомусь, забуваєм…
Тануть сили життєві, мов лід…
Ми приймаєм давно, як належне
Неймовірні щоденні дива…
А від смутку вже стали залежні…
Чахне серце, мов жовкла трава…
Ми завжди без кінця поспішаєм…
Часу обмаль…Та в тому весь біль,
Що хвилини життя витрачаєм
Не на щастя, чи радість- на бій
Із собою… З бажанням літати…
І власноруч ножем на плечах
Поспішаєм без жалю зрубати
Сильні крила, усе через страх
Бути вдячним, щасливим, несхожим…
Диваком серед інших людей…
Ми вже звикли- світ темний, ворожий…
І у власних вкладаєм дітей
Цю основу: сварки, нарікання,
Невдоволення, заздрість, страхи…
Відбиваєм до щастя бажання…
Бачим темінь…А світ- навпаки!
Він прекрасний! І в кожній події,
Кожній миті під силу знайти
Щось хороше, щасливе… Я вірю,
В ньому повно чудес й теплоти!
Просто треба навчитись радіти…
Замість того, щоб лаяти бруд,
Серед нього помітити квіти…
Може, це і звучить, як абсурд…
Та це правда,нам час зупинитись
Від постійного бігу життям…
І до Бога в душі помолитись
За усе, що дароване нам…
Принести свою вдячність до Нього,
Розпочавши свій ранок з думок:
«Новий день! Я живий! Слава Богу!»
А невдачі прийнять, як урок…
І падінням у серці радіти,
В них вбачати можливість злетіть!
Хай зростають у радості діти,
Нам під силу цей устрій змінить!
Перекреслити створену моду
На понуре нещасне буття…
У щасливих немає негоди,
Ми власноруч малюєм життя!
Нам під силу, хоч зараз відчути
Вдячність серця і радість душі,
Тільки варто навчитися бути,
Попри острах, інакшим як всі…
Цінувати, всміхатись, любити,
Витрачати свій час на людей!
Не шукати причини радіти,
А щоденно подяку з грудей
Нести Богу за кожну хвилину,
Бачить диво в буденних речах…
Пам’ятати, що щастя людини
Свій початок бере у думках!
Коли втома у душу лягає,
Дратування, безсилля, чи гніт…
Зупинімось! В гонитві втрачаєм
Ми можливість відчути цей світ…
Ми багатші, ніж звикли вважати…
Маєм диво- у грудях биття…
Тож давайте в серцях обирати
Вдячність Богу і радість життя!
Не шукаймо для смутку причину,
Не стаємо рабами думок…
Саме час для великої зміни…
Чи готові зробити цей крок?
(Огнєва Інелла)
Вірші про нерозділене кохання дівчини до хлопця
Нерозділене кохання – це тема, яка близька багатьом дівчатам. Вірші про нерозділене кохання дівчини до хлопця розкривають силу її почуттів, надію та безвихідь. Вони дають можливість дівчатам виразити свої емоції.
***
А без тебе ніяк. Не мовчи!
Обіймаю тебе лиш думками
І вміщаю, ховаю в рядки,
Що посиплються знову віршами.
А без тебе якась пустота,
А без тебе мені вже несила!
А без тебе я зовсім не та,
А без тебе я наче й не жила…
А без тебе – сама не своя,
А без тебе не знаю, як бути,
Чи чекати «Ти тільки моя!»,
А чи просто навіки забути?
(Марта Кархут)
Читайте також: Кращі вірші про кохання
***
Благати про кохання не буду.
Гордість є, повір, у мене.
Але любов до тебе не забуду,
Адже вона сильніша, ніж я.
Ти не любиш. Знаю.... Не любиш!
Але любов не можу вбити.
Але любов мою ти не згубиш.
Я вмію лише нею жити!
***
Ти говорив, що пройде,
Але не проходить.
Я не можу зрозуміти, що відбувається.
Тебе побачу....
Біль мене проймає.
А немає тебе - сумую, не вистачає.
Як розлюбити
Того, кого не любиш?
Не розумієш, як ти мене губиш!
Навіщо надії
Сміливі давав?
Чого хотів? На що ж натякав?
Не бачиш ти,
Що таю на очах.
Я занадто пізно відчула страх.....
***
Розбилося дзеркало надій на частини.
Вірніше.... Ти допоміг розбити його!
Ти подарував інший ключі від щастя.
І цим показав, як ти жорстокий.
Але благати про щось я не стану.
Немає сенсу в цьому. Розумієш сам.
Мені не потрібні твої прозорі обмани.
Кохання на поталу я серце не віддам!
***
Жити хочу не тобою. Навчиш?
Набридло вже страждати!
Жени всіх печалей хмари,
Щоб я могла продовжувати життя.
Ти не зрозумів, що ти наробив?
Ти ж моє серце розбив!
Біль осколків терпіти набридло!
Так, мрію, щоб ти полюбив,
Але про це просити не буду.
Не накаже серцю ніхто.
Ти - мій Бог. Я тебе не забуду!
Раною в серці проходить струм.
Серце зранене і розбите,
Але воно вміє вболівати.
Не дано бути твоєю сеньйоритою.
Віру в це доведеться спалити!
Чим спалюється віра? Багатьом!
Відстанню підпалю!
Думки я перетворила на строгість,
А сама без тебе не можу.
Дивно в житті все відбувається:
Хтось любить, а хтось-ні.
Я з сліз збираю мелодії,
Щоб змити ними твій силует.
Я-то думала.... Все вийде.
Але змивається тільки туш.
Не хотіла я так скучила.
Але скучила.... Ти зруйнуй
Стіну ту, що нас розділяє
Безответностью, байдужістю.
Все-одно мені тебе не вистачає
До божевілля, до непристойності.
Інші приклади інтимної лірики українською мовою
Українська література багата на твори інтимної лірики, які розкривають різні аспекти кохання. Це не лише вірші про нерозділене кохання, але й твори про щасливе кохання, про зраду, ревнощі, розлуку. Ці вірші про кохання українських класиків дають нам можливість краще зрозуміти себе та свої почуття, відчути щось спільне з іншими людьми і пізнати глибину людських емоцій.
***
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
(Ліна Костенко)
***
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.
***
Знову літери сиплються зорями,
За віконцем холодна зима.
Тиха ніч щось ворожить над долями…
Як же хочеться щастя й тепла!
Вільним вітром злетіти над хмарами
І забути про біль назавжди,
Щоби долі горіли стожарами,
Щоб було тільки щастя і ми!
Щоби стали хвилини ті вічними…
Як же хочеться, Боже, тепла!
А натомість пеленами сніжними
Всі дороги вкриває зима…
(Марта Кархут)
Твоє щастя буде в іншому
З думкою про дівчинку,
яку мали б звати Євгенія.
Трішки потерпи.
Десь через місяць уже не так болітиме.
І ти дивитимешся на нього очами ситими.
Ти уже звикнеш без нього ранком снідати.
І засинати без його слів.
Тобі звичайно у це ще не віриться,
Що закінчаться дні болючі ці,
Що твоє щастя буде в іншому…
А той – пройшов крізь тебе.
Не оцінив.
То хай іде.
Не тішся крихтами
Його уваги,
Словами-митями.
Ви вже не будете ніколи друзями.
Чи ти повіриш йому ще раз?
Ні, він не вартий.
Облиш.
Забудь уже.
Адже без нього ти проживеш,
Бо твоє щастя буде в іншому.
А це все залікує час…
(Марина Кузьменко)
Мить зради
Тоді мені хотілося померти
В той вечір…
Прямо там серед усіх.
Ті кадри пам’яті, здавалося б, вже стерті.
Та час безсилий і забути їх не зміг.
Тоді я лиш страждала і дивилась.
Я бачила…
Та й ти це не ховав.
Найгірше все
В оту безжальну мить здійснилось.
Як ти її у губи цілував.
І найболючіше – як взяв її за руку.
І найстрашніше – як зрівняв мене, її.
Здавалося, що серце спинить стукіт.
Бо то найтяжче, коли зраджують свої.
І так погано бачить в очі правду,
Яка так тихо убива любов.
Тоді нічому я була не рада.
А ти…
За руку з нею поряд йшов.
(Марина Кузьменко)
Хоч і нерозділене, але все ж кохання
Нерозділене кохання – це складний і болісний досвід, який може здатися нестерпним. Коли ваші почуття не знаходять взаємності, відчуття туги, розчарування та самотності можуть переповнювати вас.
Однак, важливо пам'ятати, що нерозділене кохання – це все ж кохання. Це емоційний досвід, який робить нас мудрішими, чутливішими й уважнішими до інших людей.
Вірші про нерозділене кохання дають нам можливість виразити свої емоції, пережити біль і розчарування, і, можливо, зробити крок назустріч новому коханню.
Не бійтеся відчувати і виражати свої почуття, навіть якщо вони не знаходять взаємності. Нерозділене кохання – це цінний урок, який робить нас сильнішими та відкриває нові грані нашого життя.
Пам'ятайте:
- Нерозділене кохання – це не вирок, а лише один із етапів життя.
- Ви не самотні – багато людей переживають подібний досвід.
- Цей біль минає, і з часом ви зможете знову відкрити своє серце для кохання.
Не втрачайте віри в себе й у кохання!
